Про колгоспну славу орденоносної агрофірми «Україна» із села Маків, що в Дунаєвецькому районі на Хмельниччині, ще й нині пам’ятають в області. Колишні керівники і трударі зробили її свого часу міцною та заможною. Й досі Маків вражає своїм розмахом, тією капітальністю і поглядом у перспективу, з якими все робилось у господарстві. Але не той тепер Маків, не той. Те, що залишилось, безжально розтягується, грабується, і за фасадами ще міцних будівель уже починає просвічувати не просто бідність — злидні.

Усім давно зрозуміло: організм села тяжко хворий. А врятувати його самотужки маківчани не можуть. Не дивно, що голова сільради звернувся до керівників обласної та районної рад і адміністрації з проханням «розібратись у ситуації, що склалась у відносинах між СТОВ «Агрофірма Україна» та власниками майнових паїв».

Для того, щоб зрозуміти, які біди змусили селян звертатись до влади, на місце виїхала депутатська комісія обласної ради. А сільський голова зібрав маківчан на збори, щоб спробувати з’ясувати, куди ж далі рухатись селу.

Розмова вийшла непроста. Хтось із трибуни бідкався, мовляв, йому не вділили землі чи майнового паю, хтось скаржився на відсутність роботи, хтось цікавився, чи не знайдеться добрий інвестор, котрий прийде і налагодить сільське життя. Як звичайно, нарікали на нинішнього керівника господарства. А той, розповідаючи, як душа болить за сільське добро, вкотре валив усе на загальнодержавні проблеми аграрного комплексу та недобросовісних своїх односельців, що самі ж і розтягують спільне добро. З усього було видно: в кожного свої переживання і своя правда.

Правда керівника...

Володимир Макогон, теперішній керівник агрофірми, щиро запевняв людей, що цей рік буде значно кращий за минулий неврожайний, коли зібрали хліба майже втричі менше, ніж завжди. А нинішньої весни три тисячі гектарів землі таки обробляється і сіється. Тому і борг за орендну плату в 96 тисяч, який залишився перед людьми, буде погашений. Переконував, що і борг майже в 200 тисяч гривень до Пенсійного фонду теж погасять — от тільки отримають державні дотації за великовагову худобу. Зрештою, майновий комплекс удалось хоч частково, а зберегти, тож не все так погано.

Але не так уже й добре, кажуть люди. Тепер як про великі здобутки розповідають, що до 400 голів молочної череди додали ще 130 молодняку. Справді, у звітах можна поставити плюсові цифри. Та кожен знає: буквально кілька років тому на момент розпаювання в господарстві стояло на відгодівлі 2,4 тисячі голів худоби. Було та не стало — пішли на паї, борги, різні витрати...

Ситуація повторюється й зі свинями. Поки ще рохкає на фермі трохи більш як три сотні, та скоро й тих не буде: м’ясо дешеве, корми дорогі, отож господарству не під силу займатись свинарством.

Та й посівна тепер надто дороге задоволення для Макова. Засіяти треба 1,8 тисячі гектарів. Навіть за найскромніших витрат знадобиться до 2,5 мільйона гривень. Де ж брати гроші, коли ще й із боргами не розрахувались? А тим часом колишнє колгоспне багатство швидко тане на очах, як весняний сніг на сонці.

На зборах багато хто дивувався, чому одним із того добра дістається збирана сметанка, а іншим — тільки сироватка. Скажімо, трьом маківчанам дістались будинок овочівника, будинок відпочинку для пасічника і магазин, які були оцінені в дуже скромні суми — по кілька тисяч гривень. Зате десяткам інших у спадок від колишнього колгоспу — лише якісь уламки техніки, приміщень.

Не забув про себе керівник господарства, скромно взявши на пай... сільську ковбасню. Брав, щоправда, разом із ще однією людиною, яка потім свою частку співвласнику і продала. А чого не купити, коли весь ковбасний цех оцінений — смішно сказати — у 44 тисячі гривень.

...і правда мужика

Загалом, із цінами в Макові твориться щось нелогічне і незрозуміле. В інформації, представленій депутатською комісією облради, зазначено, що шість років тому після проведення інвентаризації балансова вартість основних фондів становила понад 16 мільйонів гривень. Але після переоцінки, проведеної через декілька років, ця цифра зменшилась практично вдвічі. Дивно, але найбільше подешевшали найпривабливіші з точки зору бізнесу об’єкти. По приклад не треба навіть відходити від контори господарства. Її приміщення, добротне, відремонтоване, коштує стільки, як і колишня, тепер уже нікому не потрібна, дошка пошани — близько 20 тисяч гривень. Цікаво, кому ж дістанеться на пай (а, зважаючи на ціну, це може бути й одна особа) чудове офісне приміщення, а кому — бетонний символ колишньої слави?

У тому, що, в буквальному розумінні слова, вирвати добротне майно непросто, Петро Буравльов, інвалід І групи Вітчизняної війни, переконався на власному досвіді. Хотів узяти на пай комбайн «Нива». Можна було б позаздрити родині — є техніка, можна і свою землю самостійно обробляти, і на сусідських ділянках заробляти. Однак, коли дійшло до того, щоб перегнати «Ниву» на власне подвір’я, з’ясувалось: деталі її розкрадено й розкурочено. Звернувся Петро Павлович до голови із проханням або відремонтувати і віддати справну техніку, або замінити на робочий комбайн. Та у відповідь отримав відмову.

Тоді чоловік поскаржився в прокуратуру. Звідти надійшла відповідь, що, справді, майнова частка виділена із порушенням порядку виділення паїв, а сама заява не розглядалась комісією з урегулювання майнових питань та не затверджувалась зборами співвласників.

На жаль, визнання помилки ще не гарантує її виправлення. Тому Буравльов знову вперто звертається до прокуратури. І знову її працівники констатують: порушення стосуються не лише скаржника, а й багатьох маківчан, які звертались по свої паї протягом минулого та позаминулого років. Загальні збори не вирішували, кому і що має відійти. А про те, що і як ділила комісія, знає тільки вона та її керівник, до речі голова агрофірми.

Кажуть, після втручання прокуратури, збори таки пройшли. Вони й вирішили, що віддати на пай Буравльову та ще трьом селянам. Хай там як, а свої майнові проблеми декілька родин вирішили. Але й після цього загальна ситуація в Макові не змінилась.

Уже перед приїздом депутатської комісії в селі зчинився скандал. Одна із маківчанок начебто самовільно затягла у свій двір комбайн. «Люди, та я ж забрала його, щоб до решти не розкрутили, бо ж тільки купа залізяччя залишиться, — казала потім на зборах жінка. — У мене в дворі він хоч збережеться. То замість того, щоб подякувати, викликали міліцію, виставили мене на посміховисько».

Ситуація видавалася б смішною, якби не була такою трагічною. Маків не сміється. Маків не хоче жити по-старому, а по-новому — не вміє. Представники районної влади наче й закликають: збережіть господарство, тримайтеся вкупі. Але заклики ці не підкріплені нічим, навіть ентузіазмом, не те що фінансами. У Дунаєвецькому районі, котрий довгі роки вважався справжньою житницею краю, за словами голови райради, за позаминулий рік розпалось 12 господарств, торік не стало стільки ж. Сьогодні серед «живих», як сказав голова, залишилось лише 8. Серед них і СТОВ «Агрофірма Україна». Але очевидно: здоров’я і цього пацієнта настільки похитнулось, що на довге його життя не варто сподіватись.

У таких ситуаціях потрібні серйозні ін’єкції. Хтось думає — фінансові. І справді, це дуже важливо. А хтось переконаний, що без моральних та правових пігулок не обійтись. Може, й так. Тільки де їх узяти? Ніколи ліки шукати, коли треба за панами і собі щось урвати.

Хмельницька область.