Відповідно до програми курсу
«Образотворче мистецтво» у 3 класі необхідно провести екскурсії на виставку, в майстерню художника і музей.Розповім, як я із своїми вихованцями відвідала столичний музей образотворчого мистецтва.
Напередодні туди зателефонувала.
— Бажано, — кажу, — щоб третьокласникам докладно розповіли про такі жанри: портрет (анфас і профіль), пейзаж і натюрморт; показали техніку написання картин за допомогою окремих мазків та методом
«втирання» фарби в полотно; навчили знаходити місця для його повного огляду тощо.— Ні, — відповіли. — Ми можемо провести тільки оглядову екскурсію.
Що дев’ятирічна дитина запам’ятає, пробігши по 35 залах? У її голівці переплутається іконопис, фрески, картини, скульптури, посуд та інтер’єр. Чи захоче вона ще раз відвідати виставку, щоб побачити все і нічого і після того падати від знесилля?
Одне слово, я домоглася, що проведу екскурсію сама, бо мені не потрібна
«галочка» про виконання програми. Я хочу, щоб діти збагатилися знаннями та інтелектуально зростали.Сьогодні можу констатувати, що той похід у музей був ефективним. Підтвердженням є письмові дитячі відгуки про екскурсію.
Що ж виходить? Вчитель сам має спланувати, організувати відвідування та ще й провести екскурсію?..
Пригадую й похід з четвертокласниками попереднього випуску в музей літератури. Вражали експонати, про які красиво розповідав гід. З часом я попросила екскурсовода закінчити монолог, бо стомлені діти нічого не сприймали. А він:
«А ще ж один поверх». Який поверх? Перевантаженням інформацією ми просто відбиваємо у дітей інтерес до будь-чого.Чому б МОНУ та Міністерству культури не обговорити цього актуального питання і не визначити тематику екскурсій, враховуючи вікові особливості школярів, можливість долучитися до музейних експонатів не тільки киян, а й дітей з регіонів? А ми, вчителі, готові надати відповідні пропозиції.
Київ.
