Індустріальна міць Запоріжжя базується насамперед на підприємствах металургійного комплексу, але через застарілість технологій і критичну зношеність технологічного обладнання ця галузь стала справжнім пеклом для населення. Місто задихається від смогу, однак проблема не розв’язується десятиліттями. Реконструкція металургійних велетів надзвичайно дорога, тому їхні власники не поспішають вкладати в неї мільярди, хоча останнім часом тиск на керівників підприємств з боку державних контролюючих органів та депутатського корпусу обласної й міської рад значно посилився.

Зокрема, не витримує критики застаріла технологія термообробки металевого листа, яка використовується на комбінаті «Запоріжсталь» та Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Проектна потужність цих підприємств відповідно становить три і шість мільйонів тонн металопрокату на рік. Для термообробки металевого листа на ковпакових стендах (лише на «Запоріжсталі» їх налічується 273) використовують природний газ. Але водночас лише чверть спаленого газу нагріває метал, а три інші частини просто розпікають повітря. Тим часом у металургії вже давно використовують технологію нагрівання металу на ковпакових стендах з допомогою електроструму високої частоти, що значно поліпшує не лише економічні, а й екологічні параметри виробництва. Адже під час спалювання одного кубометра природного газу згоряє три кубометри кисню, якого нам так не вистачає в індустріальних центрах.

Та все-таки справа потроху зрушує з місця, що добре видно на прикладі колективу запорізького флагмана металургії. На «Запоріжсталі» йде підготовка до реконструкції аглофабрики, яка є основним забруднювачем атмосферного повітря в Запоріжжі. Але найбруднішим з погляду екології все-таки є виробництво чавуну. Ситуація тут погіршилася після того, як через відносну дешевизну в домнах почали використовувати природний газ. Під час виплавки чавуну він згорає не повністю й, реагуючи з різними шкідливими речовинами, що містяться в залізній руді, утворює цілу купу нових хімічних сполук, котрі згубно діють на все живе. Тож, якби росіяни не підняли ціну на блакитне паливо, ми, мабуть, і досі дивилися б на цю проблему крізь пальці.

Однак заради справедливості треба сказати, що «запоріжсталівці», коли вибирали новий технологічний цикл, керувалися не лише власними економічними інтересами. Нині вони зробили ставку на вугілля. Запасів цього палива в Україні вистачить принаймні на 400 років, і за розумного його використання наша економіка довго не залежатиме від диктату країн—експортерів природного газу. Ще одна перевага вугілля полягає в тому, що під час виплавки чавуну воно згоряє повністю, а отже — майже не утворює шкідливих хімічних сполук, за винятком хіба що вуглекислого газу. Досягається це завдяки вдуванню вугільного порошка під високим тиском у доменну піч. І незабаром такий технологічний процес стане реальністю, бо в доменному цеху вже розпочався монтаж обладнання, котре дасть змогу замінити під час виплавки чавуну природний газ на вугілля.

Поряд із «Запоріжсталлю» розташований завод «Дніпроспецсталь», який теж істотно забруднює довкілля. Але тут проблемі зменшення шкідливих викидів в атмосферне повітря приділяють мало уваги, хоча й сплачують великі штрафи за його забруднення. Через часту зміну власників реконструкція підприємства постійно відкладається. Та мова навіть не про це. Ось уже кілька років члени ініціативної групи «Український автолист» пропонують «дніпроспецсталівцям» впровадити низку заходів, котрі не лише оздоровили б довкілля, а й дали б змогу зекономити значну кількість природного газу, однак ці пропозиції чомусь не знаходять підтримки в керівництва заводу.

Про що ж мова? На «Дніпроспецсталі» працює 60-тонний конвертор АКР для виплавки високоякісної сталі. Він заправляється рідким чавуном. Та, хоч як дивно, замість того, щоб отримувати розплавлений метал безпосередньо з доменного цеху «Запоріжсталі», електрометалурги закуповують у сусідів чавунні заготовки, котрі розплавляють електричним струмом у своїй 50-тонній електродуговій печі, а вже потім заливають рідкий чавун у конвертор. Тобто технологічний ланцюжок має зайві ланки, котрі не лише не вмотивовані, а й негативно впливають на економіку підприємства та екологічну ситуацію в обласному центрі. Таких технологічних перекосів з радянських часів у нашій промисловості залишилося ще багато, але ж тепер усі прагнуть скорочувати виробничі витрати. Тим паче що «запоріжсталівці» готові піти назустріч сусідам. Їм теж не вигідно займатися непотрібною роботою з виливання чавунних заготовок. І про це говорили на двох ініційованих нами робочих нарадах в облдержадміністрації технічні керівники металургійного велета. Тобто жодних проблем ні в організаційному, ні в технічному плані це не становить, однак досягнуті домовленості так і не були реалізовані. Чому, залишається тільки здогадуватися, але мовчазний спротив з боку керівників «Дніпроспецсталі» наштовхує на думку, що комусь така безгосподарність вигідна...