Рукотворне озеро, котре назвали Яворівським, розлилося на місці колишнього кар’єру. Його «автори» — науково-проектні інституції та працівники державного гірничо-хімічного підпримства «Сірка» готують технічну водойму до перетворення на рекреаційну зону. Тим часом здійнялися «хвилі» протестів. Мовляв, місту Яворову загрожує затоплення.

Для «вселенського потопу» багато не треба: кілька прес-конференцій з повідомленнями в ЗМІ про загрозу затоплення міста, кілька мітингів із заявами про те, що на дамбі вже з’явилася тріщина — і поголос покотився: рятуймося, готуймо «ноїв ковчег». Психологічний грунт для засвоєння такої версії — сприятливий, бо раз у раз постфактум дізнаємося про ті чи інші екологічні лиха. Відтак нерідко «на віру» сприймаються навіть несусвітні відомості. Наприклад, про те, що чільники місцевої влади вже закупили для себе... гумові човни. Про справи «потопельні» відомо й за межами області. Ось телефонує до Казимира Пресліцького мати з Хмельниччини й бідкається, що її син завдав людям прикрощів...

Першоджерелом песимістичних версій є міський голова Яворова Віталій Домашовець. Районна ж влада налаштована оптимістично, бо озеро з’явилося на світ як результат наукових досліджень і фахового проекту. Зрештою, це був неминучий вислід згортання сірчаного виробництва.

— Сірчану промисловість, — пояснює директор підприємства «Сірка» Казимир Пресліцький, — спіткала світова катастрофа. Ще 1990 року світова ціна сірки на підприємстві-виробнику становила 120 доларів. Нині — близько 2 доларів. Бо світ пішов іншим шляхом видобутку дешевої сірки, нині вона є продуктом очищення природного газу. Про поклади газу з домішкою сірководню (близько 25 відсотків) у Росії і Казахстані було відомо ще до війни. Але його не використовували, бо не було технології очищення. Вона з’явилася наприкінці 80-х років у Франції. На сьогодні перевиробництво сірки у світі становить близько трьох мільйонів тонн на рік. І ми ще доживемо до тих часів, коли сам виробник платитиме за те, щоб відвантажили і забрали сірку.

Одне слово, сірки маємо вдосталь, а проблем, пов’язаних із закриттям виробництва, не менше. На Яворівщині проект їх розв’язання коштуватиме державі 78 мільйонів гривень. Його виконання завершується 2009 року. Він передбачає заповнення водою кар’єру, рекультивацію земель, демонтаж техніки, зокрема 600 кілометрів трубопроводів. Що маємо нині? Технічна водойма перебуває на балансі «Сірки». Мінералізація води в озері Яворівському на час затоплення кар’єру становила 1100 міліграмів на літр, а за рік-півтора її хімічний склад нормалізується й становитиме 800 міліграмів на літр, як у природних річках. Водойма вже зараз набуває ознак природного озера. Тут водиться риба, тут уже купаються всі охочі, проводять спортивні змагання. Побутує жарт, що в Києві на перспективу всі береги вже поділили. Адже велике озеро (за площею на другому місці після Свитязя. — Авт.) неподалік Львова має всі шанси стати привабливою зоною відпочинку, і проекти його облаштування — вже на часі.

Чому ж здійнялися згадані протестні «хвилі»? Екскурс у минуле й майбутнє водойми зробили на прохання кореспондента директор підприємства Казимир Пресліцький та перший заступник голови Яворівської райдержадміністрації Роман Станько. Передусім я хотіла на власні очі побачити дамбу з «тріщиною» як причину тривог міського голови Яворова Віталія Домашовця. З усією відповідальністю констатую: дамби як такої взагалі немає. Бо рівень озера відповідає рівневі річки Шкло, воно нагадує природну водойму. А невелика технічна споруда називається водоскидом. Його проектували фахівці інституту «Діпроводгосп».

— Споруда зроблена для того, щоб відновити дорогу, — пояснює Казимир Пресліцький. — По-перше, вона виконує роль моста, по-друге, регулює стік води. Тут закладена проста схема: регулювання стоку води проводиться через калібровані отвори, які пропускають певний об’єм води — не більше 11 куб. м за секунду. Споруда у чотири рази зменшує потенційну небезпеку паводків. Якщо рівень води підніметься, вона розійдеться берегами, а не затопить Яворів настільки, що «на церкві Юра буде видно тільки хрест». Доводилося й таке чути. Природа на річках формує заплави, де під час паводків накопичується вода.

Це озеро є такою «заплавою». Усі води, які йдуть в озеро, проходять через чотири водосховища, які мають свої регулюючі пристрої. Бачите шов? Здається, ніби бетонна стінка тріснула. Це — температурний шов, у котрий закладають дошки, засмолені з обох боків. Для чого? Щоб споруда не тріснула, коли є сезонні температурні розширення. Такі температурні шви є і в житлових будинках.

Одне слово, було б смішно, якби не було дивно. Ознаки реального екологічного лиха ми побачили на річці Шкло, що протікає через Яворів. Боляче дивитися на неї. Не віриться, що не так давно у чистих водах купалися діти й дорослі. Тепер русло — суцільний смітник. І зробили його захланні господарі, котрі спорудили поряд зі своїми обійстями загати, щоб відібрати в річки ще трохи площі для городів. Та й комунальні служби також внесли свою лепту: прокладені руслом комунікації затримують сміття. Їх робили тоді, коли ще не було озера й річка зміліла. І не прислухалися до численних роз’яснень фахівців, які виступали на громадських слуханнях.

Скликати б тут велику толоку! Яворівці на загал —люди працьовиті, тямущі. Вони б відгукнулися і засукали рукава до праці, допоки триває виготовлення проекту очищення річки Шкло на замовлення міської ради. Однак енергія розпорошується на суперечки...

Мине небагато часу і сама природа стане найсправедливішим арбітром. Вона самовідновлюється й допомагає людям. Робить це мудро, послідовно і доволі швидко, — тільки б їй не заважали!

Яворівський район

Львівської області.

На знімку: покладені абияк комунікації на річці Шкло затримують сміття.

Фото автора.