Глобальна українська цивілізація

Що стосується літописних згадок української праісторії, то варто взяти до уваги результати досліджень щумеролога Анатолія Кіфішина (2001), якому вдалося розшифрувати печерні архіви ритуально-храмового комплексу Шу-Нун (протошумерською мовою — «Рука цариці»), який більше відомий під назвою Кам’яна Могила (Запорізька область).

За свідченням дослідника, ритуально-храмовий комплекс Шу-Нун (XІІ—ІІІ тис. до н. е.) — «це найбагатший, всезагальний для древності архів, і те, що в ньому зустрічається в повній, розвиненій формі, в інших випадках має лише «запозичений» і фрагментарний характер».

Українська «царська рука» в Шумері і Трої

А. Кіфішин не був першим у своїх дослідженнях праукраїнської першості. І. Кузич-Березовський (1979) ще й раніше стверджував, що Анатолію (сучасна Туреччина) заснували праукраїнці. Проте з розшифровкою кам’яних архівів Шу-Нун теза про праукраїнське коріння Шумерії та Анатолії набуває повної доказовості!

Порівняння текстів української Шу-Нун (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.) і найрозвиненішого (за західними підручниками) анатолійського Чатал-Гююка (VІІ тис. до н. е.) дало підстави А. Кіфішину для сенсаційних висновків: «... приазовські тексти... значно змістовніші. Те, що в них викладено сюжетно, з рядом специфічних деталей, в Чатал-Гююку зведено до коротких формул. Це стосується абсолютно усіх вищевказаних текстів...

У приазовських текстах наявні посилання на кам’яні таблички (um), що мають записи, напевно, більш древні або наділені особливою святістю... Навряд чи Шумер, класична цивілізація Дворіччя, дав таку архаїчну «колоніальну» форму, як архів Кам’яної Могили. Швидше, навпаки, вона була «метрополією» і Шумера, і багатьох інших центрів «писемних культур...»

І ще одне: царів в стародавньому Шумері іменували лугалями. Чи не тому, що вони були родом з Лугані (Приазов’я)? Ця аналогія навіюється й тим, як називали фараонську праукраїнську династію гіксосів в Єгипті (ІІ тис. до н. е.) — «правителі чужоземних країн»...

У будь-якому випадку ясно, що протоукраїнська метрополія дала потужний інтелектуальний поштовх стародавньому Шумеру. А останній вплинув на суспільне життя легендарної Трої, оскільки: «... Троянські надписи епохи Трої ІІ (2600—2450 рр. до н. е.) мають явні ознаки спорідненості з протошумерськими».

До речі, і до цього З. Рагозіна (1903) писала, що напівбожественний герой грецьких міфів Геракл (який зруйнував Трою-І) є «перетвореним типом вавілонського Гільгамеша». Тож А. Кіфішин лише підтвердив нерозривність ланцюга історії.

Але йдеться тут не тільки про лінгвістичну, а й про змістовну спорідненість. Написи на одній з брил (№25) Кам’яної Могили зберегли текст, який дуже схожий на міф про Троянську війну: про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про «вигнаних жінок» тощо.

Чи не парадокс: Трої ще немає (з’явиться через дві тисячі років), а міф про Троянську війну вже є?!. Але, якщо взяти до уваги, що троянці були вихідцями із Шу-Нун (Лугані), то все стає на свої місця. Вони прийшли в Анатолію із своїми міфами і світоглядом, формами суспільно-політичного устрою та матеріальної культури.

Загалом розшифровка згаданих кам’яних архівів дає нам підстави стверджувати про щонайменше дев’ять тисячоліть української державності!

Про це свідчить текст міждержавної угоди між жителями країн Шу-Нун та Чатал-Гююка. Вона була викарбувана на кам’яній брилі в Україні, а копія — в прототюркському храмі Матері Сущого ще 6200 року до нашої ери!

Зрозуміло, що цей факт є свідченням не тільки розвиненої писемності, а й наявності досить розвиненої цивілізації та держави. Зокрема, в шу-нунських текстах (VІ—V тис. до н. е.) ми постійно зустрічаємося із записами на кшталт: «Шара — цар (лугаль) народу заходу» (панно №7), «Народне зібрання півночі» (панно №5), читаємо династійні списки царів.

Тож були тоді в Україні державні утворення (західне, північне тощо), були царі (лугалі), були демократичні інституції — народні зібрання («парламенти») тощо.

Нагадаємо, перші протодержавні утворення у стародавньому світові (окрім Шумеру) з’являються лише через 2—3 тис. років. І це цивілізації, які вважають класичними: єгипетська, еллінська, китайська, індійська тощо.

Своєю чергою, Троя «запозичила» елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгипту та Античній Греції.

Україна і Єгипет

Загальноєгипетська держава виникає на межі ІV—ІІІ тис. до н. е., а одним з перших царів стає Менес (від пеласгійського — купець, міняйло?). Він будує фортецю Біла стіна (згодом тут з’явиться м. Мемфіс — сучасний Каїр) з головним храмом Хет-ка-Пта — «Палац Духа Птаха». (Звучить дуже по-українські «Хата-Птаха», чи не так?).

Грецькою мовою це — «Ейгюптус» — Єгипет (згодом назва храму була розповсюджена греками і на назву країни загалом).

Візьмімо також до уваги, що у лелегів/пелазгів тотемом був білий птах — лелека, що наш тризуб зустрічається у єгипетських храмах, що мова єгипетських коптів дуже споріднена із староскіфською-сколотською мовою, що наступники царя Менеса мали «чомусь» не єгипетські прізвища, і замислимося, чи не забагато «випадковостей» і «збігів обставин»?..

Тому і думка І. Кузич-Березовського, що єгипетська державність була здійснена під впливом цивілізацій кушанів і шумерів (що разом «ходили на Єгипет» у ІV тис. до н. е.), виглядає логічною, оскільки кушани були трипільцями. Судячи з їхнього фенотипу (високі, світлоокі, русяві), одягу (ходили у вишиванках та «гуцульських» шапках), мови, церковної архітектури (церкви-ступи), це схоже на істину.

Оцінюючи потужність кушанської цивілізації (VІ тис. до н. е. — І тис. н. е.) Дж. Неру писав: «Імперія кушанів нагадувала велетня, що осідлав Азію: вона була розташована між греко-римським світом на Заході, китайським світом — на Сході та індійським світом — на Півдні»...

Античні історики Фукидид і Діонісій Галікарнаський свідчили, що пеласги (від грецького перекладу назви племені «лелеги»/«лелеки») з’явилися у Греції (як і в Єгипті!) на межі тих самих ІV—ІІІ тис. до н. е.

Через русяве волосся та світлі (сині) очі лелек греки називали їх «сонячними еллінами». Своєю чергою, за свідченням А. Черткова, лелеки називали греків дуже вже по-українські: «граки» — чорні, чорняві.

Власне, слово еллін, за версією історика Аблабія, що його згадує Йордан (VІ ст. н. е.), походить від грецького слова «ele» — болото, луг. Звідси й — лугани/лужичі, що проживали на болотистих землях Азовського моря. Ось чому і не дивно, що греки/елліни називають представників іншого етносу теж еллінами — тому, що вони є родичами!

Свого часу перський цар Дарій спробував завоювати скіфів. Програвши війну, він найбільш дорікав малоазійським еллінам, оскільки вони й причорноморські елліни — «один народ». Ось чому вже й не дивує фраза Геродота, що «він не знав жодного видатного діяча Греції, який не був би скіфом», і що греки-ахейці або іонійці «спочатку були пеласгійського походження».

Можна згадати і римлянина Помпея Трога (І ст. до н. е.): «Скіфське плем’я завжди вважалось найдавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...». Своєю чергою, скіфи, які, за свідченням З. Рагозіної, стали предками «малоросів» (тобто українців), здійснювали вагомий культурний вплив на еллінів. Про це писав і географ Павсаній Перієгет (ІІ ст. н. е.) свідчив про наявність причорноморських впливів на еллінську духовність, зокрема, про перенесення культу Артеміди з Тавриди в Елладу.

А, беручи до уваги, що до створення Римської імперії (за свідченням Лівія Тіта) доклали руки й вихідці з Аратти — етруски та пелазги, твердження про родство етрусків, пелазгів, римлян і греків виглядає дуже правдоподібним.

Археологи підтверджують виділення еллінів з лелего-пеласгійського масива приблизно у ІІ тис. до н. е. Про це, зокрема, свідчать розкопки могил інгульської культури біля села Каїри, що на Херсонщині (цікавий збіг з назвою столиці Єгипту, чи не так?).

З цим погоджується і З. Рагозіна, яка виокремлювала серед еллінів — ахейців, іонійців і дорійців. Останні в грецьких містах «встановлювали залізне правління, а де зустрічали спротив, воювали до знищення непокірних», а загалом «це були... геніальні майстри військової справи». Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона (1893 р.) свідчить: «Найбільш різко виразився характер дорійського (дорянського) племені у Спарті». А спартанці, як відомо, вважалися вправними і хоробрими воїнами.

Але ж чому свободолюбні і войовничі елліни так легко підкорилися Риму? Чому грецька мова протягом 300 років була державною мовою Римської імперії?.. Тому, що родичі?..

Загалом культурний вплив праукраїнців на подальший розвиток європейської цивілізації важко переоцінити. А те, що мова лелегів/пеласгів на сьогодні є найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, котра, за свідченням А. Поправко, найбільш наближена саме до сучасної української мови, вже доведений факт.

***

Таким чином, враховуючи українську приналежність:

а) найдавнішого релігійно-наукового комплексу Шу-Нун (Кам’яна Могила), який сформував зародки провідних релігій світу;

б) найдавнішого протодержавного утворення планети Аратти, під впливом якого формувалися перші держави планети (Шумер, Троя, Єгипет, Греція, Рим та ін.);

в) найдавнішої (лелего-пеласгійської) письмової мови планети, ми маємо всі підстави для позитивних висновків щодо глобальності й історичності української цивілізації та її форм державності.

І ці надбання і здобутки потрібно повернути українському народові, від якого цю інформацію століттями приховували. Пишаймося, ми того варті!

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету «Україна», голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук.