—
вважає доктор соціологічних наук, завідувач кафедри філософії та соціології Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Ілля КОНОНОВ— Іллє Федоровичу, ви якось сказали, що майбутнє України багато в чому залежатиме від моделі стосунків між Сходом і Заходом. До того ж визначальну роль у формуванні конфігурації міжрегіональних відносин по осі Схід-Захід відіграють саме Донбас та Галичина.
— Так, я вважаю, що Схід і Захід сьогодні є полюсами регіональної системи України. Однак цю полярність не слід витлумачувати як непереборну міжрегіональну ворожість або смертельну небезпеку для цілісності країни. Соціологи цілком слушно вказують на те, що інколи авторами більш гострої конфліктної взаємодії виступають інші території. Предметом занепокоєння, наприклад, часто буває Крим. Це тема окремої розмови. Відзначу лише побіжно, що як специфічна складова частина України Крим природно існує як автономна республіка. В межах унітарної держави вона невідворотно створює проблеми і вимагає складних політичних та соціальних технологій. Але все це, однак, не перетворює Крим на окремий полюс української регіональної системи. Полюсами є Донбас та Галичина, оскільки саме вони продукують та реалізують відмінні суспільні проекти. Скажімо, проект Донбасу передбачає формування модерної української нації як співгромадянства, а проект Галичини фундаментом усіх суспільних лояльностей бачить етнічну. Звичайно, обидва проекти можуть бути прийнятними в певних умовах, але в межах однієї країни одночасно їх реалізувати неможливо. Мало того, їх неможливо навіть поєднати між собою за принципом вибору найкращого, бо вони однаково укорінені в історію названих регіонів і увійшли в ціннісні підвалини самовизначення їх мешканців. Одне слово, ці стосунки перетворюються на важливу наукову і прикладну проблему.
— Наскільки відомо, ви, як соціолог, уже давно вивчаєте цю проблему. Досить згадати дослідницький проект
«Україна: образи регіонів і міжрегіональні відносини», автором і науковим керівником якого ви стали.— Парадокс у тому, що стосунки Сходу і Заходу України в часи незалежності не перемістилися, на жаль, у фокус наукової уваги. Навпаки, діяли сили, які були зацікавлені залишити цю проблематику невідрефлексованою. Справа, мабуть, у тому, що суперечності у міжрегіональних стосунках елітної групи України почали використовувати як управлінську технологію. На цій суперечності базувалися і базуються передвиборчі технології.
Тепер щодо нашого проекту. Він здійснювався великим науковим колективом, до складу якого увійшли співробітники Луганського педагогічного університету ім. Т. Шевченка, луганської неурядової організації
«Центр з вивчення суспільних процесів та проблем гуманізму», Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка і Національного університету «Львівська політехніка». Без самовідданої праці викладачів нашої кафедри С. Хобти та Н. Дробахи, завідувачки кафедри правознавства, соціології та політології Дрогобицького держпедуніверситету ім. І. Франка С. Щудло і доцента кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка» В. Савки ми б узагалі його не здійснили. Ми не мали ні державної, ні грантової підтримки. Єдиним ресурсом було розуміння суспільної важливості нашої роботи. Методом стандартизованого інтерв’ю за місцем проживання ми провели опитування в Луганську, Львові, Стаханові, Дрогобичі, а також у чотирьох селах Луганщини та Львівщини. На волонтерських засадах інтерв’юєрами стали студенти трьох названих вузів. До речі, опитування, проведене у березні 2007 року, було другим у ході здійснення названого наукового проекту. Пілотне опитування ми провели ще у 2005 році, але тоді інтерв’ювалися лише мешканці Дрогобича та Луганська. Нині до них додалися жителі Львова. Оскільки саме по цих містах ми маємо інформацію, що дозволяє робити певні висновки про динаміку масової свідомості, то давайте на них і зосередимося.— Одразу хочеться запитати: наскільки важливою є регіональна ідентичність для людей різних генерацій у Луганську та Дрогобичі? Які результати дослідження вас найбільше вразили?
— Позиціювання мешканців Луганська і Дрогобича стосовно наявних суспільних ідентитетів має фундаментальну спільність. В обох випадках на першому місці опинилися ідентичності, пов’язані з родиною. Це передбачає домінування фамілістських схем солідарності, які продукують довіру тільки до вузького кола людей, пов’язаних родинними зв’язками. Але, за отриманими даними, фамілістські зв’язки характерніші для луганської спільноти, ніж для дрогобицької. В Луганську наступною за значимістю є ідентичність, пов’язана з дружніми взаємодіями, а в Дрогобичі другу позицію зайняла громадська ідентичність
«громадянин України». До речі, для молоді обох міст є характерним дещо інше ранжування ідентичності. Наприклад, в Луганську на другому місці опиняються ідентичність «самостійна, суверенна, неповторна особистість», а за нею йде «член кола друзів». У Дрогобичі другою серед молоді є ідентичність «член кола друзів», а вже третьою — «самостійна, суверенна, неповторна особистість». Отже, можна зробити висновок, що для молодих людей обох міст є характерним малий «радіус довіри». Громадська ідентичність у Дрогобичі є більш вираженою, ніж у Луганську, у всіх вікових групах. Водночас міжгенераційні пропорції мають такий вигляд. У Луганську що молодша людина, то більш значущою для неї є громадська ідентичність, а в Дрогобичі навпаки. Що старша людина, то більше вона почувається громадянином України.— Луганщину сьогодні ототожнюють з територією, що має сильні сепаратистські настрої. Як ми знаємо, це передусім пов’язано з проведенням у Сєвєродонецьку відомого всеукраїнського з’їзду рад усіх рівнів, який пізніше назвали
«з’їздом сепаратистів». Що думає з цього приводу населення двох регіонів?— Більше половини опитаних мешканців Дрогобича вважають Луганщину справді регіоном із сильними сепаратистськими настроями, в той час як луганчани такими себе не вважають. У ході опитування респондентам пропонувалось охарактеризувати Донбас та Галичину з точки зору їх суспільної ролі в регіональній системі України. Так ось, у Луганську 52,6 % опитаних вважають, що розвиток саме їхнього регіону повинен стати моделлю розвитку всієї України, а про Галичину відгукуються як про агресивний регіон, який намагається насадити свої порядки у всій країні. У відповідях респондентів Галичини приблизно такі результати відповідей, тільки навпаки: Донбас вони вважають агресивним, а за модель розвитку пропонують взяти Галичину. Отже, якщо у разі характеристики регіональних спільнот ми можемо говорити про збіг аутостереотипів та гетеростереотипів, то у разі характеристики позицій регіонів у регіональній системі України помітною є їх дзеркальна оберненість. Істотних відмінностей у позиціях генераційних когорт не фіксується.
— Цікаво, на чому формується уявлення один про одного?
— До речі, мешканці Луганська частіше відвідують Галичину, ніж жителі Дрогобича — Донбас. Але більше половини як серед однієї міської спільноти, так і серед іншої ніколи один одного не бачили. Отож уявлення один про одного вони формують на основі інформації, отриманої від інших. Такий стан речей, як відомо, є сприйнятливим для тиражування стереотипів. На основі наявної інформації наші респонденти робили висновки про існування межрегіональних суперечностей. Наприклад, більшість опитаних у Луганську вважають, що протиріччя між Сходом і Заходом України існують як на рівні політиків, так і на рівні населення. А в Дрогобичі схильні вважати, що протиріччя такі існують лише між політиками, а на рівні населення їх немає зовсім. Проте в обох регіонах визначальним є прагнення міжрегіонального компромісу.
— І як вважають люди, яких саме відносин між Сходом і Заходом треба прагнути?
— Одразу хочу звернути увагу на те, що молодь не виступає авангардом руху регіонів назустріч один одному. Навпаки. Зростання серед молодих людей індивідуалістських орієнтацій здатне закріпити наявний стан речей. Потрібні серйозні зусилля громадськості для того, щоб досягти історичного компромісу між Донбасом та Галичиною і тим самим виробити модель гармонійних стосунків між Сходом і Заходом України.
Луганськ.
Фото автора.
