Мій друг витягнув шухляду комода своєї дружини і дістав згорток. У ньому лежала білизна. Він подивився на шовк і мережива. «Це я купив їй дев’ять років тому, коли ми вперше побували в Санкт-Петербурзі. Вона ніколи її не носила й хотіла зберегти для особливого випадку. І зараз, я думаю, цей момент настав». Він підійшов до ліжка і поклав білизну до речей з похоронного бюро. Його дружина померла...

Він повернувся до мене і сказав: «Нічого не зберігай для особливого випадку. Кожен день твого життя — це вже особливий випадок!»

Ці слова змінили моє життя. Часто сиджу на веранді й насолоджуюся краєвидом, не звертаючи уваги на бур’яни в саду. Проводжу більше часу зі своєю родиною і друзями й менше — на роботі. Я зрозумів, що життя — накопичення досвіду, який треба цінувати. Щодня користуюся кришталевими келихами. Якщо треба, надягаю новий піджак, щоб просто піти на базар. Свій улюблений одеколон використовую тоді, коли хочу, а не тоді, коли йду в гості.

Я став замислюватися, що зробила б дружина мого друга, якби знала, що її завтра не стане. Адже слово «завтра» нами так легко сприймається! Гадаю, вона подзвонила б батькам, братам, сестрі, іншим родичам і друзям. Щоб помиритися чи вибачитися за колишні образи й сварки. Або пішла б у свій улюблений китайський ресторан...

Тепер я не упускаю можливості зробити те, що мені хочеться. Не відкладаю «на потім» нічого того, що могло б принести в наше життя радість і усмішку. Кажу собі, що кожен день, кожна година і кожна хвилина — це вже щось особливе!

Матеріал надано молодіжним рухом «Квартал».