Тому, хто хоче придбати дім, зазвичай радять: купуй не будинок, а... сусідів
Юлія Степанівна Литвинюк успадкувала нерухомість у прегарному приміському селі Смотрич із видом на старовинний Кам’янець після смерті своєї матері. У похилому віці мамі довелося перебратися з насидженого місця до цього населеного пункту. Тут у 80—90-ті роки минулого століття виділяли землю переселенцям, чиї родові гнізда невдовзі опинилися під водою Дністровського водосховища. Багато індивідуальних забудовників нині поглядають на дворище Литвинюків із неприхованими заздрощами. Місце і справді гарне. А пані Юлія та її син готові хоч сьогодні покинути цей райський куточок, де понад 20 років будуються, і ніяк не можуть завершити — бракує коштів. Та головна причина не в цьому. Страждають, написала до редакції жінка, через сусідські чвари. Анатолій І., котрий живе поруч, захопив шматок їхньої ділянки і, хоч його неправомірні дії доведені в суді 21 липня 2005 року, не збирається усувати перешкоди пані Юлії в користуванні її наділом. Конфлікт остаточно підкосив здоров’я, поскаржилася пані Юлія під час зустрічі.
Суперечки за землю, за межі з прадавніх часів і понині забирають у багатьох людей цілі роки життя, а деяких зводять у могилу. Дарма що зараз практично кожен спроможний отримати власні сотки чи гектари. Тільки господарюй! Он скільки родючого чорнозему лежить у бур’янах! А тут якихось 25 метрів квадратних (згідно з рішенням суду, бо Юлія Литвинюк вважає, що в неї відібрали більше). Чи ж варто виносити ще й на суд читача сусідську міжусобицю, думала, перечитуючи листа. Навряд чи це сприятиме примиренню.
Відповідач затявся на своєму:
«Ти мене на коліна не поставиш!»Анатолій І. — людина грамотна, довгий час працював агрономом великого господарства, обіймав керівні посади. Напевне, чудово розумів, що вліз на чужу ділянку.
«Це рішення суду виконати неможливо!» — тільки й чула я від нього, а також — від державних виконавців. Виявляється, не тому, що 80 відсотків рішень наших вітчизняних судів узагалі не виконується, а через те, що це — таке рішення. Суддя Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Алла Корніюк вирішила: «Зобов’язати І. усунути перешкоди в користуванні Литвинюк Юлією Степанівною її земельною ділянкою... зобов’язати І. перенести огорожу на 0,88 метра в бік домоволодіння останнього...» Жодні методи — ні розмови, ні штрафи на впертого сусіда Юлії Литвинюк не вплинули. Врешті державний виконавець Фіголь звернувся до суду з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності незаконослухняного громадянина. На що той самий міськрайонний суд під головуванням судді Анатолія Вдовичинського постановив (рішення від 4 грудня 2006 року): в задоволенні подання відмовити, мотивуючи це тим, що притягнення до кримінальної відповідальності в цьому разі можна застосувати лише до посадових, а не фізичних осіб.Так правосуддя зайшло в глухий кут із банальним, здавалося б, питанням.
А пану І., здається, тільки того й треба було. Він огорожу зняти ніяк не може. Позаяк бетонна вона. То виконавці почали рекомендувати пенсіонерці Литвинюк найняти будівельну бригаду, знищити сусідський паркан, а потім подати в суд, щоб пан І. відшкодував їй вартість цих робіт. Неважко передбачити, що сусід подав би зустрічний позов. Бо ця загорожа коштує ні мало ні багато — аж... 22 тисячі гривень. Саме так оцінив її експерт Артемчук. Ця цифра досі робить великі очі кожному, хто ту
«архітектурну форму» оглядає. Хазяйновитий сусід справді забетонував підмурок, а на нього встановив звичайний металевий профлист, більша ж частина огорожі зі звичайної сітки-рабиці, красна ціна якої нині 40 гривень за метр. Навіть якби І. відгородив усю межу довжиною в 57 метрів, а не половину її — до експертної оцінки він ніяк не дотягнувся б.У процесі слухання справи суд прийняв ухвалу провести судову земельно-технічну експертизу, яку мало виконати Тернопільське відділення Київського НДІСЕ. Позивачка заледве зібрала 500 гривень і заплатила фахівцю. І раптом суд вирішує поміняти експерта... Мовляв, потрібна не земельно-технічна, а земельно-будівельна експертиза. Чому ж не зробити її було одразу? Мало того, запросинами фахівця зайнявся... І., що він і сам підтвердив.
Тож як і коли нарешті вирішиться
«ребус» недоторканної огорожі — наразі невідомо. Державний виконавець Борис Вершигрук запевнив, що має намір повернути рішення в суд, щоб там змінили його редакцію. Написали прямо: знести. Отоді вже виконавча спрацює!Іншої думки про цей конфлікт громадська приймальня. Її юрист Іван Мельник переконаний, що виконавці мають примусово виконати рішення суду. Їм заважають мало не щорічні пертурбації, які з ініціативи Міністерства юстиції відбуваються в мережі служби в усій державі. У 2004 році, каже він, загорілися об’єднавчою ідеєю та звели докупи міську і районну юстиції, а під її дахом
«побратали» й дві ДВС. А вже 2006-го їх знову роз’єднали і запровадили окремі відділи ДВС у місті та районі. Замість виконання судових рішень фахівці проводять марудну процедуру ліквідації. А рішення просто повертають громадянам, розводячи руками. Бо немає правонаступника в кожної нової форми тієї само ДВС. І ще: кошти, які спрямовуються на систематичні ліквідації, мали б скласти фонд для виконання отаких рішень, як у справі Литвинюк. Звичайно ж, із наступним стягненням з винного. Відомий у краї юрист називає оці вовтузіння в ДВС справжнім шкідництвом. Нині служби знов ліквідовані, а їх місію повинно виконувати управління юстиції. І я переконаний, каже Іван Мельник, що не довше, ніж за рік, знов запровадять чергову «новацію». А страждатимуть і далі громадяни, які, отримавши рішення суду на свою користь, щиро раділи, що справедливість удалося відстояти. Не та-ак-то воно буває!Хмельницька область.
