Політ над гніздом протиповітряної оборони

28 травня 1987 року, в День радянського прикордонника, теплим надвечір’ям москвичі і туристи, що гуляли на Красній площі, побачили, як невеличкий літак, ледь не чіпляючи башти Кремля, закладає кола над центром Москви. Звернули на нього увагу і люди з Луб’янки. Коли звідти подзвонили черговому по відділу охорони Красної площі майору міліції і запитали, хто там літає, він, кажуть, спокійно відповів: зйомки йдуть. А коли постовий повідомив, що над площею літає літак, майор ліниво зауважив: «Дивись, щоб корови по площі не ходили. Літак! ... з ним!»

А в цей час, зробивши ще один розворот над готелем «Росія», літак почав знижуватись над Великою Ординкою. І щойно на Великому Москворецькому мосту загорілося червоне світло, літак, мало не торкнувшись дахів автомобілів, приземлився на мосту. Потім підрулив до собору Василя Блаженного і заглушив двигун.

Годинник на Спаській башті Кремля показував 19 годин 10 хвилин. Спочатку молодого чоловіка в червоному комбінезоні оточили любителі автографів. Трохи згодом — молодики в сірих піджаках. Вони посадили льотчика в чорну «Волгу» і відвезли на Луб’янку. Пізніше з Красної площі прибрали і літак.

Так закінчився політ громадянина ФРН 19-річного Матіаса Руста. Почалися судові розслідування, військові та партійні розборки.

Де багато няньок...

Літак Руста піднявся в повітря близько 14-ї години з аеропорту «Маальмі» поблизу Гельсінкі. Льотчик доповів фінському диспетчеру, що летить до Швеції, та після кількох хвилин польоту відключив засоби зв’язку і змінив курс майже на протилежний. До речі, коли зв’язок обірвався, диспетчер вирішив, що літак зазнав аварії. В місце останніх зафіксованих координат літака було направлено групу фінських рятувальників. Пізніше служба порятунку Фінляндії виставила Русту рахунок: 100 тисяч доларів. Саме стільки коштували державі пошуково-рятувальні роботи...

Поки Руста шукали фінські рятувальники, він наблизився до кордонів Радянського Союзу. На екранах радіолокаторів підрозділів радянської ППО невідомий об’єкт з’явився о 14. 19. Він летів низько і нешвидко, не відповідав на запит «свій-чужий», і йому присвоїли загальнорадянський номер 8255. Три чергові ракетні дивізіони привели в бойову готовність. Але команда на знищення не надходила. Чому? Командувач ОА ППО генерал-майор Герман Кромін вирішив, що об’єкт —пересічний порушник режиму польотів, тобто радянський цивільний легкий літак, що летить без заявки. Оперативний черговий ЦКП генерал-майор Сергій Мельников, не маючи повної характеристики про літак, не доповів про нього Головнокомандувачу військ ППО головному маршалу авіації Олександру Колдунову... Не відреагував на доповідь оперативного чергового і перший заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Євген Тимохін. На КП Московського округу, яким керував генерал-лейтенант Юрій Бражніков, інформації про «простого порушника польотів» також не надали належної ваги. Отож, як у приказці: «Де багато няньок, там дитя каліка».

До речі, о 14.29 в районі міста Гдов пілот одного з перехоплювачів старший лейтенант Пучнін доповів, що побачив між хмарами літак, схожий на «Як-12» білого кольору. Керівник, якому доповідав пілот, проігнорував доповідь пілота, вважаючи того не досить досвідченим, бо в цей час ціль зникла з екранів радарів, пірнувши ближче до землі.

Тим часом Руст переходив із зони відповідальності одних округів ППО до інших. О 15-й годині Руст дістався до Пскова, а далі, використавши надзвичайний збіг обставин, людський чинник, а також звичайну слов’янську безалаберність, подолав усі заслони ППО, зокрема, й потрійний заслін над столицею СРСР.

Голуб миру чи шпигун?

Нещодавно Матіас Руст дав інтерв’ю італійській газеті «Ls Republісa». «Мені було 19 років, світ поділяла холодна війна... Це було як жест миру: політ як символічний міст між двома світами», — заявив він газеті. Проте тоді в Радянському Союзі цей «жест миру» сприйняли щонайменше як злісне хуліганство, яке заслуговує чотирьох років позбавлення волі (з яких Руст відсидів менше року). До речі, це було перше, але не останнє судове покарання Руста. Вже після повернення до Німеччини під час альтернативної служби в армії Матіас Руст напав з ножем на медсестру в лікарні (вона не погодилася піти з ним на побачення). Потім він попався на крадіжці в супермаркеті...

За іншою версією, політ на літаку «Cеssna-172» був банальною рекламною акцією. В той час батько Матіаса Карл-Хайнц Руст працював у Гамбурзі ділером з продажу літаків саме фірми «Cеssna». Зухвалий до божевілля політ на цій машині — єдиній, що змогла подолати до того нездоланну систему радянських ППС, став доказом безсумнівних переваг цього літака. Такий саме 31 травня 1987 року (тобто через три дні після посадки Руста) приземлився на базі ВПС США в Панамі. Навряд чи це був збіг. Чи варто казати, що після цих двох польотів попит на літаки «Cessna» надзвичайно зріс.

Згідно з третьою версією, це був шпигунський політ. У радянській пресі згодом писали, що Руст не випадково вибрав для прольоту через прикордонну систему ППО маршрут, який точно збігався з прорахованими в штабах НАТО польотними курсами націлених в той час на СРСР крилатих ракет. Інший факт: над озером Селігер радари зареєстрували не тільки літак Руста, а й шість невпізнаних цілей. Їх визначили як метеоутворення. А між тим цього дня на Селігері перебувала група туристів з ФРН. Експерти не відкидають, що вони могли запустити кілька куль-зондів, що забивали екрани радарів. Отже, діяли спільники?

Ще одна загадка без відповіді: з фінського аеродрому Маальме Руст стартував у джинсах і зеленій сорочці, а фінішував у Москві в червоному комбінезоні. Де, коли і для чого він робив посадку — невідомо. На суді сам факт посадки підтверджено не було, її лише припускали ЗМІ. Можливо, Руст приземлявся, щоб заплутати ППО, а може, щоб позбутись чогось, наприклад, якоїсь апаратури.

І нарешті останнє: після збиття радянською ППО 1 вересня 1983 року південнокорейського літака «Боїнг-747» і загибелі 269 людей, було видано таємний наказ, який забороняв відкривати вогонь по цивільних і спортивних літаках, якщо за їх поведінкою не було видно, що вони не переслідують військові цілі. Склалося враження, що Руст знав про цей наказ. Звідки? Він не розвідник і не політик.

Та хоч би якою була мета німецького льотчика, головним наслідком того польоту стали відставки не тільки середнього, а найвищого командного складу Збройних Сил СРСР. Михайло Горбачов використав інцидент, щоб усунути з посади міністра оборони 75-річного Сергія Соколова і командувача ППО Олександра Колдунова. Очевидці згадують, що Колдунов в’їхав у Кремль на броньованій чорній «Волзі», а вийшов звідти (двічі Герой, який збив під час війни 46 ворожих літаків) пішки, згорблений і морально знищений. Усунуті з посад військовики були політичними супротивниками Горбачова. Замість них він поставив людей, котрі підтримували його політичний курс. На той момент... Бо згодом новий міністр оборони Дмитро Язов увійшов до ДКНС... Окрім того, полетіли шапки у кількох маршалів. Фактично було замінено все керівництво Міністерства оборони до командувачів військових округів у тім числі. З’явився сумний жарт про те, що траса польоту Руста найбільш м’яка: вона встелена папахами генералів і полковників.

А «Cessna» прилітала двічі!

Полковник у відставці Володимир Федорович Кабанов 36 років служив у військах протиповітряних сил СРСР і України. Більшість з них — на західних і північних кордонах СРСР. З них 16 років за Полярним колом. На запитання, чи багато повітряних порушників кордонів дісталося на його військову долю, відповідає: достатньо. Один з таких порушників, наприклад, «Боїнг-707». Під час «холодної війни» у наших супротивників склалася практика перевіряти боєготовність ППО СРСР з допомогою прольоту пасажирських літаків біля кордону, або порушуючи кордон. При цьому пасажири сном і духом не знали, що є заручниками.

2 квітня 1978 року «Боїнг-707» Південнокорейської авіакомпанії «KAL» виконував рейс № 902 зі 100 пасажирами на борту по маршруту Сеул — Париж через Північний полюс і Скандинавські країни, але, змінивши звичайний курс, звернув у бік СРСР. ППС Союзу виявили ціль до того, як вона перетнула кордон. О 21-й годині 19 хвилин літак-порушник почав заглиблюватись на територію Кольського півострова. На запити літак не відповідав, на сигнали — не реагував. Як і у випадку з Рустом високі чини, в тому числі і в Москві, не хотіли (боялися?) прийняти чітке рішення стосовно порушника, навіть навмисне відключали зв’язок. Нарешті відповідальність на себе взяв генерал Дмитрієв. Посадили літак з допомогою послідовних дій трьох пілотів літаків СУ-15. О 21.42 капітан Олександр Босов випустив по «Боїнгу» теплову ракету «повітря-повітря». Він хотів вразити не фюзеляж, а крило літака, і це йому вдалося. Літак почав втрачати висоту, знижуючись по спіралі. В цей час на екранах РЛС з’явилась відмітка нової цілі, яка нагадувала крилату ракету. На її знищення в повітря піднявся на СУ-15 льотчик Сергій Слободчиков. Він знайшов і знищив ціль ракетою з радіолокаційним прицілом. Як з’ясувалося, Слободчиков атакував на висоті 6—7 тис. м відірвану вибухом попередньої ракети Босова ліву консоль крила (довжиною майже 3 м), що падала по інерції з великою швидкістю. Між тим згадуваний підбитий «Боїнг» продовжував летіти, незважаючи на часткову втрату аеродинамічних якостей і заклинення одного з чотирьох двигунів, він хотів сховатися в Фінляндії. Щоб завадити цьому, в повітря піднявся ще один СУ-15 на чолі з Анатолієм Керефовим. Ось він і змусив порушника сісти о 23. 05 на лід озера Корпіяр біля міста Кемь.

— Наш 18-й радіотехнічний полк, яким я тоді командував, — розповів Володимир Федорович, — лише фіксував усі цілі на своїх екранах та інформував про них. Проте ми брали безпосередню участь у пошуково-рятувальній операції. Наші бійці виявили «Боїнг» на кризі озера. А першим зайшов у літак (це теж було не просто, адже ніхто не знав, як відчинити двері) із пошукової групи радіотехнічного батальйону, начальник радіовисотоміру прапорщик Дубодєл. Коли він ступив всередину «Боїнга», йому в ніс вдарив запах алкоголю... Пасажири святкували своє спасіння, адже всі вони побували на крок від смерті. Із 100 пасажирів, що були на борту, один був мертвий, другого в важкому стані завантажили у вертоліт, але він помер по дорозі в лікарню. Ще 13 пораненим надали медичну допомогу.

На той час «Боїнг-707» викликав неабияку цікавість у авіаційних спеціалістів. Тому до нас понаїхали «специ», все передивилися, а потім розібрали літак на частини і завантажили на вантажні гелікоптери (корейці відмовились від літака, щоб не платити за пошуково-рятувальну операцію). Кажуть, що у «спеців» цікавість викликала потужна аварійна радіостанція, система зливання пального і наповнення (у вигляді алюмінієвих щільників, крил). Шматок того наповнення з слідами уламків від теплової ракети з тих часів зберігаю, як сувенір, в домашній колекції. До речі, слідів від уламків теплової ракети на літаку ми нарахували близько 250. Але цей випадок наших супротивників нічого не навчив, і через п’ять років під час атаки на інший корейський «Боїнг» на Далекому Сході загинуло 269 пасажирів.

— Володимире Федоровичу, а в подіях з літаком «Cessna» ви теж брали участь?

— З першим чи другим?

— А що їх було два?

— Не знаю скільки їх було, але я за час служби стикався з двома. Друга для мене зустріч, на щастя, формально не відбулася. Я на той час був начальником радіотехнічних військ Таллінського з’єднання ППС, яке виявило і попервах супроводжувало Руста. І тогочасні карти радіолокаційних перекриттів були підписані мною і складені за моєю участю. Але, на щастя, мене незадовго до тих подій перевели в інше місце служби.

А моя зустріч з першим літаком «Cessna» відбулася 1976 року. Тоді я командував радіотехнічним батальйоном в районі міста Кандалакша. Той випадок маловідомий. Не знаю навіть, чи писала про нього преса. А діло було так. Двоє на літаку (фермер та інструктор) випадково порушили кордон і сіли на запасний аеродром (так званий аеродром підскоку), щоб дозаправитися. Побачивши радянського солдата, який єдиний охороняв злітно-посадкову полосу, вони терміново злетіли, не змогли правильно зорієнтуватися і за відсутності пального посадили літак у лісі в районі Умби. Радари зафіксували їх під час порушення кордону, згодом загубили і вважали, що вони впали в Кандалакшську затоку. Про це й доповіли на КП. Для розслідування випадку з Москви терміново прилетів маршал Євген Савицький. Йому показали точку на карті, де ймовірно впав літак. Маршал повернувся в Москву й доповів про результати інспекції... А в цей час в лісі під Умбою студенти-геологи знайшли літак і двох неушкоджених горе-пілотів. Після цього Савицький прилетів удруге. Роздавати «всім сестрам по сережках».