У це важко навіть повірити, адже нині в багатьох селах заклади культури практично не працюють, а в Олексіївці майже щовечора багато людей поспішають на репетиції своїх колективів художньої самодіяльності. О цій порі в сільському будинку культури вирує життя. З одних дверей лунає мелодія народної пісні, за іншими чути, як вправляються учасники духового оркестру, а заглянувши в ще одну кімнату, ви потрапляєте неначе в інший світ, який створюють артисти драматичного театру. Так, саме театру... Вже минуло три десятиліття, як було створено цей аматорський колектив, і майже весь час його очолює Лариса Кузьменко.

Саме вона згуртувала односельців, котрі по-справжньому закохані в театр. І виступають на сцені вони професійно. Тож не випадково, переглянувши їхні вистави, знавці стверджують, що таку самодіяльність не сором показати і на столичній сцені, якщо допомогти з апаратурою та костюмами.

— Наш репертуар складається в основному із творів класиків української літератури, — розповідає Лариса Володимирівна. — Глядачам полюбилися вистави «Віддали батька в прийми» та «Знаки Зодіаку» або «Шлюб по гороскопу» Володимира Канівця, «Сто тисяч» і «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. І цей перелік можна продовжувати. Ми могли б залюбки ставити і твори сучасних драматургів, але немає коштів для придбання театральних костюмів, реквізиту та для виготовлення декорацій. А для української класики маємо все необхідне ще з радянських часів і бережемо цю спадщину, мов зіницю ока.

Понад десять років колектив носить звання народного самодіяльного драматичного театру і регулярно підтверджує його своєю активною роботою та виконавською майстерністю. Але нині працювати стало важче саме через матеріальну скруту, і, якби не дружні стосунки, що склалися не за один десяток років, оте оспіване поетом чуття єдиної родини, важко було б відірвати людей від домашніх турбот. А ще є традиції і свої корифеї, такі, як Микола Ставицький, Федір Клепач, Галина Павленко, Галина Доценко. Є і свої театральні сім’ї. Скажімо, дуже активна родина Козачикових, де разом з батьком Олександром Івановичем та матір’ю Ольгою Володимирівною на сцені виступає їхній син Олександр, а Юрій Грянистий вчиться акторської майстерності у свого батька Павла Васильовича. Щодо Миколи Кузьменка, котрий щиро вболіває за свою дружину-режисера, то йому, як кажуть, сам Бог велів стати самодіяльним актором...

Щороку олексіївці готують на суд глядачів нову виставу. Прем’єра — то свято для всього села. А потім починаються гастролі по Куйбишевському та сусідніх районах, адже запрошень не бракує, головне — викроїти час, якого влітку дуже мало для заняття улюбленим мистецтвом. Мені теж пощастило побувати на прем’єрі в переповненому залі районного будинку культури. Ставили з дитинства знайоме «Сватання на Гончарівці», але так щиро й майстерно, що слова самодіяльних акторів часто тонули в оваціях. А найбільше оплесків зірвав Ігор Чухно, який грав на сцені Стецька. З’ясувалося, улюбленець публіки просто зробив надзусилля над собою, щоб ужитися в роль головного героя, бо працює помічником оперуповноваженого карного розшуку в Куйбишевському райвідділі міліції і додому повертається, коли вже починають співати перші півні.

— Часу для репетицій і справді в мене негусто, — каже Ігор, — та маю добру пам’ять і деякий сценічний досвід, бо ще у шкільні роки брав участь у постановці масових сцен, а тепер уже і в актори «вибився». А ще приводить мене на репетиції потреба самовираження, бо хоч як втомлюся на роботі, а з будинку культури повертаюся додому неначе просвітлений.

Таку само потребу реалізувати себе в мистецтві відчувають й інші аматори художньої самодіяльності, тому й живе на селі народний театр.

Куйбишевський район

Запорізької області.