Місту руди та металу виповнилося 232 роки

У переддень свята трудовий ритм промислового велета не афішував себе надмірністю крикливих агіток на кшталт «виконаємо й перевиконаємо», не майоріла в людних місцях героїка минулого й сьогодення. Місто жило й дихало напруженою працею без набридливих «видобудемо, виплавимо стільки-то мільйонів тонн».

І цей підкреслено скромний, на перший погляд, а насправді традиційно врочистий акцент святкового дійства можна було побачити й зрозуміти, коли близько 19-ї години проспект Металургів став майже безлюдним, а на стадіоні зібралося чи не все місто. Зібралося на своє рідне свято — день народження міста. Лилася музика, урочистим маршем, під оплески трибун крокували курсанти військових училищ, загони барабанщиць, спортсмени, ветерани металургійних підприємств та гірничих копалень. Словом, крокувала слава Криворіжжя.

Відкриваючи свято, міський голова Юрій Любоненко не без гордощів говорив, що в XVІІ сторіччі на місці злиття двох степових річок Інгульця та Саксагані було закладено поштову станцію з легкої руки останнього кошового отамана Січі Запорозької Петра Калнишевського та писаря коша Феодосія Кудлика з призначенням п’яти козаків на постійне тут проживання. Саме з неї й виросте промислово-індустріальний центр, відтоді, як Олександр Поль відкриє запаси залізної руди. Саме тоді й розпочнеться видобуток на Саксаганському руднику «червоного каменю» для чавуноливарень, які будували під час «залізної лихоманки».

Нині Кривий Ріг, що розрісся на 130-кілометровому природному «проспекті», є золотим рогом держави і скарби його невичерпні: залізна руда і кварцити, боксити і каолін, мармур і граніти, буре вугілля і рідкісноземельні метали, сланець і доломіти та ще багато важливих для промисловості сировинних матеріалів. Місто людей сталевого духу і дерзновенного характеру. І цілком закономірно, що, пройшовши саме криворізьку школу, сьогодні його вихованці — академік Юрій Вілкул очолює обласну раду, а Григорій Вербицький — перший заступник голови облдержадміністрації.

Ми запитали в народного депутата України Олександра Вілкула, єдиного представника індустріального Кривбасу у Верховній Раді України, що означає для нього цей день:

— Кривий Ріг — це наше рідне місто й попри те, що інші міста святкують тисячоліття, але ж у нас треба мати на увазі гарячий стаж, який зараховується, як рік за п’ять, бо ми індустріальне серце України, і я пишаюся тим, що є одним із понад сімсот тисяч його громадян...

Святкові вітання, театральні композиції на стадіоні змінювалися одне за одним. А на трибунах стадіону елегантно й красиво «загорялися» урочисті гасла «Слава Кривбасу».

У віншуваннях громадян міста за особистий внесок у розбудову металургійного центру ми звернули увагу на вручення звання почесного громадянина міста Кривого Рогу народному депутату України 2, 3, 4-го скликань Вадиму Гурову. Він, спадковий металург із

35-річним стажем, син репресованого сталінським режимом, народився, виріс і сформувався у Кривому Розі й пішов у велике життя, щоб гідно працювати на рідне місто та представляти його працьовитих громадян. Тут формувалося в молодого трудівника почуття гідності, відповідальності за доручену справу, які він несе через усе своє життя, де б не судилося працювати. Його девіз: якщо бути, то бути кращим. Це Чкаловський принцип, який так сподобався юнаку: якщо бути учнем — то кращим, якщо бути спортсменом — то кращим, якщо бути металургом — то кращим, якщо бути депутатом — то кращим.

«Мені вдалося зрозуміти себе й свою планку життя, у кожного є така висота», — каже Вадим Миколайович. Сьогодні він, повний кавалер почесних відзнак «За заслуги перед містом», щиро втішається з того, що завдяки його наполегливому депутатському втручанню відновлено із небуття спорткомплекс «Локомотив» з плавальним басейном, ігровим залом і центр юнацької творчості в Довгинцівському районі, споруджено три мости через річку Саксагань, десятки шкіл і ліцеїв перебували під його депутатською підтримкою.

Щорічний розіграш кубка Гурова з баскетболу є масовим і авторитетним у місті змаганням. А стипендії Гурова здібним учням профтехучилищ гірничо-металургійного краю відтепер будуть поширені й на студентів металургійного вузу та металургійного і коксохімічного технікумів Криворіжжя, бо без талановитої юної зміни регіон обійтися не зможе, переконаний Вадим Миколайович.

Такий він, криворіжець Вадим Гуров, котрий завжди думає про своє місто. Коли відбулася приватизація «Криворіжсталі», то в українському парламенті першим з’явився проект закону депутата Гурова про виділення 1% коштів від загальної суми органам місцевого самоврядування на природоохоронні заходи від шкідливої діяльності металургійного велета. Саме його проект закону набрав чинності, й Вадим Миколайович задоволений, що 200 мільйонів грн. пішли і на його рідне місто, і на сільські райони, які межують і найбільше потерпають від металургійного виробництва.

Нині Вадим Гуров очолює представництво «Міттал Стіл» в Україні. З висоти свого життєвого досвіду, професійної майстерності він погодився бути потрібним і власникам, і трудівникам, і державі. З другого боку, «відрядження» до Верховної Ради України, як кажуть металурги, щоб відстоювати честь колективу й громадян міста, закінчилося і в нього знову свій, гуровський, табельний номер на підприємстві — 0198. Йому завжди боліло й те, що так багато нині у владних верхах точиться правильних розмов про інвестиції. Але ж на практиці діє тіньова норма про те, щоб не допускати справжнього інвестора, бо він буде небажаним конкурентом і його не пускають. І це слід визнати.

Ми ще зустрічалися з багатьма криворіжцями, які раді з того, що Кривий Ріг стає європейським містом, красивішає, оновлюється, «зодягається» в сучасні дороги, трамвайні швидкісні колії, зростає добробут і надія на краще майбутнє в його громадян.

Кривий Ріг.

На знімку: народний депутат 2—4-го скликань, почесний громадянин міста Кривий Ріг Вадим Гуров.

Фото автора.