Так кажуть про чемпіонат і пов’язані з ним перспективи розвитку міста та регіону. Проте вибір на користь України та Львова був не виграшним лотерейним білетом, а результатом цілеспрямованої праці, наголошує міський голова Андрій САДОВИЙ.

— Андрію Івановичу, вітаємо вас і всіх львів’ян з фантастичною перемогою. Як кажуть, найпершу сходинку подолано, мрія збулася...

— Проте навіть на етапі мрійництва було виконано велику роботу, що дало можливість нам виграти тендер серед українських міст. А те, що необхідно зробити до чемпіонату, можна порівняти хіба що із... післявоєнною відбудовою. Буде велика зміна транспортних розв’язок, зокрема, налагодимо якісне транспортне сполучення за маршрутами аеропорт—вокзал, аеропорт—стадіон, стадіон—вокзал. Також прокладемо нові шляхи, збудуємо нові паркінги, адже дороги Львова — це одна з найбільших наших проблем, на це потрібні дуже великі кошти, і тому без чіткої позиції держави і її сприяння важко буде знайти вихід.

Під новий стадіон вже виділено земельну ділянку, а відома німецька фірма «Хофтіф» розробила концепцію будівництва. Тут буде дуже приваблива територія з цікавою інфраструктурою: іподром — паркінг — стадіон — виставковий комплекс. Ще, очевидно, готель. Другий важливий проект — спорудження нового термінала на летовищі. Відома австрійська фірма «Аеропорт-Консалтинг-Вієнна» розробила концепцію будівництва, і ми вже знаємо, скільки це коштуватиме. Термін будівництва таких споруд зазвичай становить два роки. Також маємо збудувати щонайменше 20 нових готелів різного класу. Уже сьогодні ми визначилися приблизно із 20 земельними ділянками, які поступово продаватимемо. Висуватимемо дуже високі вимоги, щоб приходили не посередники, а ті фірми, які реально займаються готельним бізнесом. Окрім того, до «Євро-2012» плануємо збудувати біля міста молодіжні табори, де вболівальники зможуть ставити намети. А ми подбаємо, щоб там було харчування та всі необхідні зручності. Щоб ця робота була скоординованою, плануємо внести зміни до структури самої міської ради, зокрема, введемо посаду заступника міського голови з підготовки до «Євро-2012», створимо окремий департамент.

— До слова, міський голова Донецька повідомив, що там збираються реконструювати ряд студентських гуртожитків, у яких тимчасово поселяться вболівальники, отож студенти повернуться до відремонтованих осель...

— Це дуже хороша ідея, тож ми також над цим подумаємо. Але треба бути реалістами. Нещодавно я побував у місті Інсбрук, яке прийматиме «Євро-2008», і мені дуже сподобався їхній раціональний підхід. Наприклад, там зараз будують стадіон на 32 тисячі місць, але після чемпіонату 17 тисяч крісел знімуть, бо місто невелике і там не має потреби у такому великому стадіоні. Тож я застеріг би наших великих чиновників та політиків від гігантоманії. Адже «Євро» — це не кінець світу. Ми маємо добре підготуватися, якісно його провести, а далі — всі ці об’єкти треба належно використовувати. Чому ми робимо комплекс споруд? По-перше, стадіон у нас буде багатофункціональний, щоб там можна було не тільки у футбол грати, а й концерти проводити. Також там буде чимало офісних приміщень, ресторани...

— Оскільки ми також реалісти і знаємо, як у нас реалізовуються «проекти століття», чи не остерігаєтеся ви, що все робитиметься, як мовиться, в останню хвилину? Чи почалася вже реальна праця?

— Ми розпочали її ще торік: на свій страх і ризик замовили концепцію стадіону, аеропорту. Звичайно, ми розуміємо, що місту без державної допомоги не обійтися, але, у крайньому разі, якщо нас залишать напризволяще, задіюватимемо місцеві кошти. Хоча їх у нас дуже мало. Адже якою є сьогоднішня система: 80 відсотків податків, які збирають на території міста, спрямовуються до державного бюджету, а місту на фінансування освіти, медицини, культури залишається 20 відсотків. Є ще бюджет розвитку. Він формується, наприклад, з коштів, отриманих від продажу землі. Запитання: чи варто продавати цей стратегічний ресурс, який має залишитися наступним поколінням? Чи не вигідніше на тих територіях щось будувати? Та чи є у нас такі якісні проекти? Покажіть мені, будь ласка, що цікавого і якісного з’явилося за останні 30—40 років. Натомість ті будівлі, які звели у Львові 100 чи 400 років тому, досі тішать око своєю красою. Тому, якщо говорити про стадіон і аеропорт, то можна затягти пасок і робити це самотужки. Але це неправильно. Бо у всьому світі такі об’єкти — під опікою держави. Залучати інвесторів — це як варіант. Зокрема, що стосується стадіону: будемо залучати, бо у нас є своя футбольна команда «Карпати», є власники цього клубу, і вони, гадаю, мають бути зацікавленими і долучаться до цього проекту. Адже краще, щоб команда грала на сучасному стадіоні, ніж на старому, який потребує значної модернізації та вкладання коштів.

— Отже, йдеться про великий, багатофункціональний проект, який мав би об’єднати зусилля держави і місцевих органів влади, політиків, інвесторів, меценатів і громадську ініціативу. А міський голова мав би виконувати роль диригента...

— «Євро-2012» — це чудовий шанс для нашого міста, для нашої держави. А моє сьогоднішнє завдання як міського голови — спрямувати всі сили на реалізацію проекту, який дає можливість вирішити комплекс таких інфраструктурних питань, як інженерія, житлово-комунальна сфера тощо.

— Отже, повернемося до прози. Як місто перезимувало, як пережило комунально-тарифні проблеми та які плани стосовно майбутнього опалювального сезону?

— Дякувати Богу, цієї зими все було нормально. Ми підняли тарифи найпізніше — з грудня. Компенсували нашим теплопостачальним організаціям втрату ціни. Сьогодні ситуація є стабільною, але, власне, ця зима показала нам, хто є хто у нашій державі. Будьмо реалістами — вся відповідальність лягла на міста. Ми не відчули жодної підтримки держави. Саме тому ми наполягатимемо, щоб держава переглянула свої підходи до цієї проблеми.

— Андрію Івановичу, яким є ваше ставлення до ідей приватизації теплопостачальних організацій?

— Я проти того, щоб приватизовувати теплопостачальні організації, бо вже сьогодні стільки шахраїв крутиться довкола них. Вони тільки й думають, якби це забрати і заробляти надприбутки. Друга проблема, яка турбує не лише мене, — це тендери. Якою є процедура їх проведення? Наприклад, має бути три учасники, а нам іноді важко знайти та переконати взяти участь у тендері навіть одну фірму. Дуже часто на тендер подають документи маловідомі фірмочки, як-от створені громадськими об’єднаннями інвалідів, в яких навіть офісу немає. Але якщо вона подала документи, то потім має юридичне право подати до суду про визнання тендера недійсним. Тож якщо держава не вирішить питання тендерів, ми можемо просто не освоїти коштів і... вони повертаються у державний бюджет. А тим часом уряд говоритиме, що гроші було виділено, але ви їх не освоїли. Нині про цю проблему кричать усі міські голови. А ще ж врахуйте, що кожна фірма за участь у тендері має заплатити. Припустимо, ми знайшли тільки одну фірму, яка може виконати певні роботи. Що далі? Треба знайти фірми «В» і «С» і також заплатити за їх участь у тендері. Яка ж тоді виходить ціна? А врешті це лягає на плечі споживача. Закон про тендери начебто консолідовано приймали різні політичні сили, різні бізнесові групи, але фактом залишається та обставина, що він не влаштовує мешканців України. Наприклад, у нас була проблема із інсуліном, але ми не могли провести тендер. Постійно фірма «Х», яка на брала участі у цих тендерах, оспорює їх. Ми звертаємося до Тендерної палати, але й там нереально вирішити цю проблему.

— А які шляхи її вирішення пропонують міські голови?

— Я вам скажу, яким є вихід із цієї ситуації — замість того, щоб вкотре вигадувати велосипед, потрібно віддати повноваження містам. Бо нонсенсом є те, що сьогодні міський голова не має впливу на призначення керівників місцевої податкової адміністрації, місцевої міліції чи санстанції. Не забирайте наші гроші: нехай 50 відсотків залишається в міському бюджеті, а 50 спрямовуються до державного. Таким шляхом пішли всі розвинені держави і там все нормально. А у нас концентрація влади — в Києві, концентрація фінансів — у Києві. Міста тим часом животіють. Ніхто не знає, що буде завтра, бо ресурс вичерпано. А цапами-відбувайлами роблять міських голів.

— Насамкінець згадаймо приємне. Цієї зими львів’яни — дорослі й діти — раділи з відкриття ковзанки на ратушній площі. І туристи були в захваті: центр міста, архітектура, пиво, гаряче вино. Та вже — літо. Чи не планується в місті, до прикладу, аквапарк?

— Ми нічого нового не вигадували, а лише відновили у Львові те, що вже було сто років тому. Цього року плануємо влаштувати вже декілька таких ковзанок і не тільки в центрі міста, а й в інших мікрорайонах. А влітку, звичайно, має бути вода. Ми розуміємо, що тієї кількості басейнів, водойм, які маємо, недостатньо. Але вже сьогодні проектується і будується палац водних видів спорту по вулиці Боженка. Там триває велике відновлення після 15 років забуття. Є й інші проекти. На жаль, у Львові протягом останніх років дуже багато басейнів позакривали. Відомо, що сто років тому на площі Петрушевича діяв басейн, де влітку відкривали вікна, там був пісочок, тож люди могли купатися та приймати сонячні ванни. Загалом питання води для нас є пріоритетним, і я, як міський голова, максимально сприятиму тим інвесторам, які висловлять готовність будувати аквапарк, водні палаци. Окрім того, ми зараз активно працюємо над поліпшенням постачання води у місті. Деякі мікрорайони вже перевели на цілодобове водопостачання. Але й це — дуже непроста ситуація. Я виїжджав до одного мікрорайону, до якого почали цілодобово подавати воду і, уявіть собі, люди при цьому скаржилися. «Ми боїмося, що прорве трубу», —казали мешканці. Але всі пориви труб у Львові — це і є наслідок того, що вода не йде цілодобово, а за графіком. Тим часом включення води — це шалені гідроудари, які нищать труби і комунікації. Не хочу давати гучних обіцянок, але скажу, що чіткий план заходів стосовно поліпшення водопостачання у місті нами вже відпрацьований.

— Андрію Івановичу, зустрічаючись з вами з певними інтервалами у Ратуші, ми щоразу помічаємо гарні зміни у місті. Сподіватимемося, що шанс, який називається «Євро-2012», буде сповна використано для розвитку Львова. Дякуємо за розмову.

Львів.