Запоріжжя стрімко наступає на окраїни. Хоча востаннє межі міста було затверджено в 1992 році, прийнятий у 2004 році генеральний план розвитку обласного центру передбачає розширення його території за рахунок Вільнянського та Запорізького районів на 1485 гектарів. Керівники сільських районів цьому всіляко противляться, але сили явно нерівні, тому основна боротьба нині точиться за кожен клаптик землі в зоні майбутньої «анексії».

В самому ж місті вільних площ уже немає — вони або давно передані в довгострокову оренду різним бізнесовим структурам, або недавно продані на аукціонах. До речі, торік від продажу землі міський бюджет отримав більше 40 мільйонів гривень, але така ділова активність чиновників не влаштовує депутатів нового скликання. Адже на відміну від своїх попередників-мажоритарників вони добряче утратилися на виборах, формуючи імідж своїх партій, і тепер хочуть мати з того віддачу, просуваючи бізнесові проекти. Та навіть найсміливіші плани мають спиратися на землю, яку ще треба відвоювати в сільських районів.

На початку лютого деякі міські телекомпанії й газети провели добре сплановану піар-акцію, яку умовно можна назвати «Парк поколінь». Умовно тому, що такого парку в жодних офіційних документах не існує, але є реальне лісонасадження, котре прилягає до вулиці Запорозького козацтва в Хортицькому районі. Деревця тут саджали городяни, причому на чужій землі, бо належить вона Запорізькому району. І взагалі, Хортицький район можна назвати анклавом. З містом його з’єднує лише шлях, прокладений по величезному полю, де ростуть самі бур’яни. Занедбане ж воно тому, що тут ось уже три десятки років не вдавалося нічого виростити: урожай або розкрадали, або витоптували сусіди-хортичани. Тепер же настав час за нього поборотися...

Приводом до розгортання «бойових дій» послужила забудова території лісонасадження. У 2005 році міська влада виділила тут групі компаній «Контініум» земельну ділянку площею 4,5 гектара під будівництво торговельно-розважального комплексу. Проект справді солідний, але... Як тільки будівельники приступили до роботи, поруч з’явилися два обгороджені металевими парканами майданчики конкуруючої бізнесової структури. Який же галас зчинився! Проте керівників ТОВ «Паланка», котрі почали зводити тут свій багатофункціональний торговельно-культурний комплекс, незаслужено називали самозванцями. Адже вони владнали свої справи набагато раніше від конкурентів, причому відвела їм під забудову 3,9 гектара (за висновком Долинської сільради, яка є господарем цієї землі) Запорізька райдержадміністрація.

Ось так і перетворилося банальне місце вигулу собак на арену жорсткої конфронтації. Щоб витиснути сльозу в сентиментальних городян, пишуча братія назвала його «Парком поколінь», і ця назва легко перекочувала в офіційні документи, зокрема в рішення Запорізької міськради. Далі були прокурорська перевірка та численні судові засідання, які врешті-решт закінчилися на користь адміністрації сільського району. Поміркованішу позицію з цього приводу зайняла обласна рада, в чиїх стінах уже відбулося декілька безуспішних засідань погоджувальної комісії.

Переговори зацікавлених сторін легкими не назвеш. І на це є поважна причина. Місто бурхливо розвивається — отже, рано чи пізно відбере землю в селян. Вони це розуміють, але за просто так віддавати свою територію не хочуть. Та й хто б їх за це назвав розумними? Адже приміська земля — основне джерело наповнення скромних бюджетів Запорізького та Вільнянського районів. Тому на зустрічах в обласній раді їхні керівники відверто заявляють представникам міськради, що продовжуватимуть продавати й передавати в довгострокову оренду ділянки поблизу від житлових масивів до тих пір, доки запоріжці не сплатять їм компенсації.

Така непоступливість дратує міську владу, яка має потужну інформаційну підтримку. «Яка ще компенсація? — повторюють услід за нею деякі газети й телеканали. — Адже місто теж вклало кошти у розвиток цих територій». Із цим важко не погодитися, коли подивишся, яку увагу приділяють городяни забудові та розвитку селища Сонячного, що розташоване поруч з Осипенківським житломасивом. Але ж воно — свого роду «царське село», де проживає міська знать. Тим часом розташоване поруч із Хортицьким районом село Бабурка, котре «подарувало» народну назву велетенському житловому масиву, досі було забуте і Богом і людьми. Тепер же воно бурхливо розвивається — завдяки тому, що долинський сільський голова Богдан Федчук перетворив кожну сотку приміських неугідь на курку, що несе для бюджету золоті яйця.

Так що легкої розмови про передачу сільських територій місту і не може бути. Однак конфліктуючим сторонам все одно доведеться йти на взаємні поступки і приймати якесь компромісне рішення. Бо без цього закладене в порядок денний наступної сесії їхнє питання обласна рада просто не розгляне.