Авторитет української художньої гімнастики у світі загальновідомий і незаперечний. Десятки зірок здобували перемоги на різноманітних міжнародних турнірах, чемпіонатах Європи та світу. Особлива наша гордість — Олександра Тимошенко і Катерина Серебрянська — олімпійські чемпіонки.
Цей вид активно розвивається у Сімферополі, Одесі, Львові, Запоріжжі, Донецьку, Дніпропетровську, Вінниці та інших містах нашої країни. Особливу роль у цьому великому господарстві, безперечно, відіграє столиця. У Києві, як відомо, багато років працює школа Дерюгіних. Вихованки цієї «фабрики зірок» знані в спортивному світі.
Однак останніми роками в головному місті країни, мов гриби після теплого дощу, з’являються нові дитячі заклади, в яких навчаються юні грації. І це дуже корисно для розвитку вітчизняної художньої гімнастики, адже зростає конкуренція, наслідок якої — підвищення майстерності. Один із таких осередків краси і спорту — ДЮСШ «Олімп», котра розмістилася під дахом Національного університету фізичного виховання і спорту. В ній побували наші кореспонденти і мали розмову з однією з наставниць — Олександрою Олександрівною Добряк.
— Як довго існує ваш заклад?
— «Олімп» — школа досить молода. Своє існування почала у 2009 році. Слід сказати, що нині в Києві функціонує чимало шкіл, де освоюють ази й шліфують майстерність у нашому виді спорту. Либонь, сім десятків фахівців з художньої гімнастики працюють з дівчатами в різних закладах.
Звичайно, школа Дерюгіних виокремлюється, вважається найавторитетнішою. Як відомо, її очолює тренер національної збірної України Ірина Іванівна Дерюгіна, в якої багато кваліфікованих помічників. Однак і вихованки інших столичних шкіл на міських чемпіонатах посідають призові місця. А деякі потрапляють до збірних країни.
— А скільки зараз у вашій школі тренерів і вихованок?
— Тренерів у нас троє: я і ще один фахівець працюємо з малечею, заслужений тренер України Лариса Андріївна Распопова готує старших дівчаток. Це майстри спорту й кандидати в майстри. Нашу школу відвідує близько ста юних гімнасток.
— А дівчатка, які у вас тренуються, більше націлені на результат, нагороди або все-таки роблять це заради любові до цього виду спорту?
— Ну, звичайно, більшість приходить до нас тому, що їм подобається художня гімнастика. Знаєте, всі вони прагнуть стати олімпійськими чемпіонками, не менше (посміхається. — Авт.). Ну, а якщо серйозно, вершини підкоряться тільки одиницям. Але в кожної з них є мрія, якась своя планка, якої вони намагаються досягти. Діти працюють на тренуваннях, витримують дисципліну й навантаження. Всі беруть участь у змаганнях і прагнуть постійно працювати над собою — як на мене, це найголовніше.
— Чи є якісь особливі цінності, які пропагуються в школі?
— Природно, наша справа — то і пропаганда здорового способу життя, і любов до спорту, а конкретніше — до художньої гімнастики.
— А як ви стали частиною цієї школи?
— Слава Богу, так вийшло, що після закінчення вузу мене запросили працювати до «Олімпу», котрий тоді щойно організували. Одне слово, це вдалий збіг обставин.
— З якими труднощами стикаєтесь у роботі, чи важко в навчанні вашим дівчатам?
— Особливе значення має нормальне матеріальне забезпечення. Важко знайти тренувальний зал, в якому можна виконувати необхідний обсяг програми, щоб стеля неодмінно була високою. А ще й килим необхідний потрібного розміру та якості. А він, як правило, коштує чимало. Добре, що все перелічене в нас є. Але наші діти ростуть, і висота стелі вже не всіх задовольняє.
— Либонь, трапляється й таке: батьки прагнуть, щоб їхні чада займалися художньою гімнастикою, а ті в свою чергу не горять бажанням тренуватися...
— Таке трапляється часто. Тоді ми мотивуємо дітей. Взагалі, у нас різноманітний, багатогранний вид спорту. Тому дуже мало дітей, які ходять сюди без бажання. Щодня — обов’язково якийсь новий предмет: м’яч, булави, стрічечка... Усе під музику, з танцювальними ритмами. Тому рідко буває, щоб діти не прагнули займатися. Але, на жаль трапляється і таке.
— Чи є можливість просто бажаючим приходити тренуватися, тим, хто не мріє стати професіоналом у цій справі?
— Специфіка художньої гімнастики — ранній віковий початок. Уже з п’яти років наші дівчатка працюють професіонально. Звичайно, що раніше ти почнеш, то краще. І, можливо, хтось зрозуміє, що для нього художня гімнастика — це важливо, це основне заняття. А хтось через кілька років відчуватиме, що йому варто спробувати себе, приміром, у танцях або в іншому виді спорту.
— А якщо людина, припустимо, в 15 років збагнула: прагну займатися просто так, для себе...
— У нас спортивна школа. Тому, на жаль, у ній такі займатися не зможуть. Наша мета — спортивний результат. І якомога кращий.
— Чи є в «Олімпу» потенціал для того, щоб хоч якось наблизиться до рівня знаменитої у світі школі Дерюгіних?
— Потрібні відповідні умови. Вважаю, що потенціал є в кожного спортсмена і тренера. Головне — щоб їхні бажання збіглися. Тоді і про результати можна говорити.
Олександра М’ЯЛЕНКО, Христофор МАРТИНЮК, студенти інституту журналістики КНУ імені Т. Г. Шевченка.
Вихованки школи «Олімп» нагородами не обділені.
Фото Віктора БРАНИЦЬКОГО.
