Уперше голова облдержадміністрації Ірина Сех пролила світло, чому вона опинилася на цій посаді і як створювали надійний тил для центральної влади на випадок ескалації конфлікту з Росією. Готувалися до найгіршого сценарію, коли Верховна Рада могла засідати у Львові.
— Після інавгурації нового Президента ви подаєте у відставку. Що найбільше запам’яталося під час роботи на посаді голови Львівської ОДА?
— За три місяці я здобула величезний досвід. Мені доводилося працювати депутатом районної, обласної рад. Маю досвід організаційної та господарської роботи. Але це були три місяці в екстремальних умовах. Після Майдану, після Революції Гідності, коли загинули стільки людей, ставилися дуже високі вимоги до представників влади. Людей не можна було розчаровувати.
Для чого мене направили на Львівщину? Щоб створити надійний тил на випадок непередбачених ситуацій. Ми навіть домовлялися, де маємо зустрітися, якщо вимкнуть зв’язок. Я приступила до роботи, коли до Криму ввели війська. Експансія Росії могла перекинутися далі — на інші області України. Ми готувалися до найгіршого варіанта. Мені говорили: ти повинна налагодити роботу так, щоб Львів став нашим надійним тилом. Може трапитися, що навіть засідання Верховної Ради доведеться проводити у Львові. Потрібно передбачити для цього відповідні умови.
— Ви ніколи ще не розповідали про такий сценарій розвитку подій...
— Що розповідати? Я сильна жінка. Коли дізналася про призначення — мені запаморочилося в голові. Але відмовитися — означало злякатися. Ми обговорювали найнесподіваніші варіанти розвитку подій. Я не думала про депутатський мандат. Взяла посвідчення голови ОДА і поїхала до Львова. На випадок агресії ми мали забезпечити діяльність органів державної та представницької влади в умовах військового часу. Львів мав стати надійним тилом української влади. На Львівщині «Свобода» на виборах отримала найбільшу підтримку. Тож область мав очолити свободівець. Але ніхто з чоловіків чомусь не погодився. Ця місія випала мені. Ось чому я опинилася тут.
— Львівська область на президентських виборах дала найбільший відсоток голосів за Петра Порошенка. З чого повинен почати новий лідер країни?
— Те, що традиційно робила під час виборів облдержадміністрація. Проводила зустрічі, радила, просила. Цього разу ніхто нам не зробив жодного закиду. Це найчесніші за роки незалежності вибори. Як хотіли люди — так голосували. Правильно чи неправильно — час покаже. Жодного адмінресурсу. Львівщина провела вибори аж занадто демократично.
Так, я голосувала за Олега Тягнибока, як і наші партійці. Але ми навіть державне телебачення не використали, щоб донести свою ідею. Тягнибок нікого не критикував. Ми говорили про те, що потрібно державі Україна, а не про вибори.
— Що б ви побажали Петрові Порошенку?
— Мають бути дуже серйозні призначення. Коли я аналізую, що зробила за три місяці, то перше — не допустила призначення досить одіозних осіб. Щоб ми не тішилися даремно, але поки що немає кадрової революції, якої хочуть люди.
Ми звільнили всіх голів РДА, мене критикували, що нові керівники — не професіонали, але жоден із них не працював у старій системі й не був задіяний у схемах. Прийшли нові люди. Ось чому затягнулися призначення — ніхто не був державним службовцем. Головне — вони не вміють фальшувати. Вони вникають у справу, вони хочуть з людьми говорити.
І ось таких призначень чекаємо від Петра Порошенка. Професіоналізму можна навчитися, адже немає такої професії, як голова держадміністрації. На рівні ОДА я побачила, як глибоко вкоренилися фінансові схеми в наше життя.
Питань багато, взяти хоча б державні субвенції. Вони не повинні призначатися залежно від лобістів, а від того, скільки людей проживають на цій території. Є низка інших законодавчих ініціатив, які Президент мав би підтримати.
Люди голосували за те, щоб нарешті був мир. Порошенко повинен пам’ятати, що він не тільки менеджер, а й Головнокомандувач. Це його основне завдання в сучасних умовах.
— Російські ЗМІ залякують світ «бандерівцями». Але в житті ми бачимо іншу картину. Під час вашого керівництва ОДА Львівська область прийняла найбільше переселенців із Криму та Сходу.
— Коли почалася агресія в Криму, другого березня ми оголосили, що готові прийняти переселенців. І нас почули дуже багато людей. Перші переселенці з’явилися вже наступного дня. У нас не було досвіду роботи. Ми вчилися на ходу. Залучили мільйони гривень позабюджетних коштів, щоб допомогти людям. Запросили бізнесменів, підприємців, громадських лідерів. Кинули клич серед громади. Ми чудово розуміли, що жодні кошти не замінять рідну домівку. Ми працювали по-людськи. Галичани щирі й щедрі. Це ми зрозуміли, коли дехто з біженців їхав до Туреччини і знову повертався до Львова. Прийняли близько трьох тисяч осіб. До кожного старалися підійти індивідуально. Одній жінці з Донецька сепаратисти розгромили хату. Ми звернулися до «Карітасу», і священики в Польщі допомогли їй знайти роботу.
Під час другої хвилі зі Сходу приїхали чимало представників інтелігенції — науковців, лікарів, журналістів. На електронну адресу ОДА написала сім’я лікарів: ми готові хоч фельдшерами працювати — допоможіть. Як не допомогти?
— Багато нинішніх проблем — це наслідки олігархічної економіки. Ми це добре бачимо на Сході, де найбільше великих підприємств. І менше на Заході, де більше розвинутий малий і середній бізнес. Що б ви сказали найзаможнішим бізнесменам, які заробляють капітали в Україні?
— Відомі олігархи, які мають на Сході серйозний вплив, заробляють кошти і на Львівщині. Це підприємство Ахметова «Західенерго», а саме Добротвірська ТЕС, яка є одним із найбільших забруднювачів повітря в нашій області.
«Західенерго» не хоче брати наше червоноградське вугілля. У нього інший інтерес. Шахтарі хотіли проводити акції протестів, але ми ці процеси намагалися стримувати. Ахметов, який не мав державницької позиції, бо він довго мовчав, ще має шанс про себе заявити і зробити якісь конкретні кроки. На прикладі Добротвора ми бачили, які діяли схеми, яку шкоду приносило це підприємство, а вигоди, на жаль, держава не мала. Чому б не брати червоноградське вугілля. Мої зустрічі в міністерствах у Києві стосувалися й цієї проблеми.
Тому олігархічна економіка з найнижчими в Європі зарплатами і Президент — тепер уже екс-олігарх — повинні сьогодні стати державниками. Люстрація повинна відбуватися не на ток-шоу, а мають прийняти відповідний закон. Економічні зміни повинні також відбуватися прозоро, а не з урахуванням вимог олігархічних кланів.
— Відчуваєте настрої в суспільстві. Народ більше мовчати не буде та й Євросоюз третю українську революцію не переживе.
— Я відчуваю цю високу відповідальність. Стільки смертей у XXІ столітті не було. Коли приїжджаю до Києва, щодня йду по Інститутській. Пам’ятаю, де хто загинув. Таке не забудеться. Але в мене створюється враження, що частина наших можновладців цього ніколи не зрозуміють. Це треба було пережити.
— Ви добре знаєте ситуацію у Львівській області. З чого повинна почати нова команда?
— У команди, яка прийшла і яка її доповнюватиме, повинно бути розуміння, що на Львівщині найкращі умови для розвитку підприємництва і бізнесу.
Їм потрібно тільки не заважати. Якщо податкова, міліція, прокуратура, митниця працюватимуть на підприємця, тоді розвиватиметься економіка. Протягом останніх місяців я провела рекордну кількість зустрічей з інвесторами. Львівщина буде працювати на Україну, якщо не діятимуть старі злочинні схеми, відкати, різні лобістські групи. А якщо ще підтримати...
Ми говорили в Міністерстві економіки, Львівська область може стати пілотним проектом із дерегуляції дозвільної системи. Напрацьовано ще низку важливих проектів.
— Бізнесмени не вірять, що правоохоронці не займатимуться поборами.
— Я сьогодні не погодила одіозну особу на посаду керівника митниці. У мене були претензії й до інших призначень, тому отримала такий шквал критики. Але я вистояла. Я зупинила цілу низку сумнівних призначень і потрапила в жорстку м’ясорубку. Я не погодила керівників сільськогосподарської та транспортної інспекцій. А в податковій керівника досі немає.
Я мала свою позицію щодо керівника міліції й прокурора області. Пішла б на компроміс — було б легше.
— Таке відчуття, що нам далі спускають старі схеми...
— А я впираюся. Вони чекають, коли я звідси піду.
— Кожен регіон шукає свого коника, який допоможе вийти з економічної кризи і зробити відчутний поступ. Яким шляхом має піти Львівщина?
— Ми прикордонна область, маємо стільки переходів. У нас потужний туристичний потенціал. Великі шанси для розвитку має сільське господарство. Усі чекають відходу старих схем і запровадження чесних правил гри. Я вважаю, що так буде — це наш європейський вибір.
— Як можна змінити стару систему?
— Це дуже важко. Кажу керівникові департаменту: ти ж не можеш працювати по-новому, може, зміниш роботу. А він втікає з кабінету і ховається в лікарні.
Старі кадри часто не хочуть перемін. Я більше задоволена новими. Можливо, вони помиляються, не мають досвіду, але вони хочуть працювати і швидко вчаться. Вони не вміють говорити неправду.
— Ви голова облдержадміністрації «бандерівського» регіону. Що б ви побажали російськомовним українцям, які проживають на Півдні та Сході України?
— Ми повинні бути разом і почути одне одного. Іншого не дано. Схід і Захід — це два крила, всі труднощі перетруться і ми вийдемо з нинішнього конфлікту ще міцнішими і впевненішими у завтрашньому дні. Ви приїжджаєте до нас і по-іншому дивитеся на Захід. Ми прийняли половину всіх тимчасових біженців. Я частину з них знаю поіменно. І ніхто не зможе нас пересварити, хоч би як старався.
Я чомусь згадую історію життя льотчика Ігоря Грішина, нашого бродівського зятя. Він народився у Слов’янську, а одружився і служив у Бродах Львівської області. У селі жили його дружина, діточки — він уже пенсіонер. Мав пристойну пенсію, міг нікуди не їхати. Але знову попросився в армію — і загинув над рідним Слов’янськом... Прикро, що нас до цього штовхають.
— Чому ви віддали перевагу депутатській роботі?
— За мене проголосували 60 тисяч земляків. Черги були, коли прийшли на виборчі дільниці. Як я можу їх зрадити?
Фото Євгена КРАВСА.
Із досьє «Голосу України»
Ірина Сех народилася на Брідщині Львівської області в патріотичній сім’ї. Після закінчення школи навчалася у Бродівському педучилищі та в Тернопільському педінституті. Згодом закінчила юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.
Із посади заступника директора Бродівської гімназії перейшла працювати помічником народного депутата Олега Тягнибока. Дві каденції Ірина Сех — депутат Львівської обласної ради, очолювала фракцію ВО «Свобода» в обласній раді та керувала постійною депутатською комісією з питань екології, природних ресурсів та рекреації.
За час своєї каденції у Львівській обласній раді Ірина Сех підготувала найбільшу кількість депутатських звернень і запитів.
У 2012 році перемогла на виборах до Верховної Ради України в мажоритарному окрузі. Набрала 65 відсотків голосів виборців — це один із найкращих результатів в Україні. Очолювала Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Автор майже 20 законопроектів та кількох десятків проектів постанов.
Із 2 березня 2014 року — голова Львівської облдержадміністрації. Уперше представлення такого посадовця відбулося не в приміщенні адміністрації, а на майдані у Львові.
Заміжня, разом із чоловіком виховують дочку Дарину.
