Ця маленька книжечка (10 на 16 см) так і називається —
«Малий Кобзар». У ній — 22 твори Тараса Григоровича. У підвалі будинку кременецького єврея Кантора 85 років тому було видрукувано три тисячі таких «Кобзариків». На їх видання гроші збирали усією громадою. Нині, за словами кременецького краєзнавця Гаврила Чернихівського, збереглося лише чотири такі книжечки.До речі, польська цензура добряче каструвала Тарасові твори. Скажімо, його
«Заповіт» без «Поховайте та вставайте». Але навіть у такому вигляді «Малий Кобзар» добре прислужився українцям. Його відправили до 66 повітових шкіл, бібліотек, він з’явився в українських родинах. А ось жодного примірника «Малої біографії Тараса Шевченка», видрукуваної одночасно з «Малим Кобзарем», поки що знайти не вдалося.Меморіальну дошку на будинку у Кременці, в підвалі якого була розміщена друкарня, де на світ Божий з’явилися ці книжечки, відкрито позавчора у рамках міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята
«В сім’ї вольній, новій», що відбулося на Тернопільщині.Луганська поетеса Антоніна Листопад родом з-під Берестечка, часто ходить на прощу до Почаєва. Одного разу їй навіть вдалося вдарити у лаврський дзвін. Каже, досі не відає, як таке сталося. Мирянину, та ще жінці, невільно цього робити. Але після того, мов на одному подиху, писалася її віршована поема
«Почаїв». Вона й привезла найдорожчу з десяти своїх книг і тихо читала уривки з неї на подвір’ї лаври. Саме напроти будиночка, в якому у жовтні 1846-го жив Тарас Шевченко (нині тут лаврська крамниця).Відомо, що Почаєвом, Кременцем і Вишнівцем мандрував поет під час археологічної експедиції. Славний рід князів Вишневецьких він часто згадує у своїх творах, зокрема у повістях
«Близнецы» і «Музикант». Перебування Шевченка у родовому гнізді Вишневецьких підтвердив у 1905 році відомому досліднику Василеві Щурату колишній лакей палацу Федір Кружилка. Про цей маловідомий факт повідомила науковий співробітник державного історично-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян. У місцевому парку досі є каштанова алея, якою, за переказами, любив бродити Кобзар, лавочка, на якій часто сидів, милуючись чудовими волинськими краєвидами. У Вишнівці поета, найпевніше, цікавив багатющий архів.Вшановуючи українського генія, Тарасовими шляхами пройшли учасники свята. Ще ніколи Тернопільщина не приймала стільки представників красного письменства, лауреатів національної Шевченківської премії. Більше ста літераторів прибули не лише з різних областей України, а й з Білорусі, Вірменії, Азербайджану, Росії, Болгарії, Казахстану, Молдови і навіть далекої Австралії. А імена які! Дмитро Павличко і Володимир Яворівський, Лесь Танюк і Роман Лубківський, Степан Сапеляк і Степан Пушик...
Ось враження Абдули Аббаса (Азербайджан), котрий багато перекладає українських поетів, у тому числі Шевченка:
«Я не вперше на шевченківських заходах в Україні, але Тернопільщина — це щось особливе, тут справжня Україна. Її духовний і творчий потенціали —невичерпні».Найбільше враження на Тамару Дяченко із Севастополя справила моновистава народного артиста України, актора обласного академічного театру ім. Тараса Шевченка В’ячеслава Хім’яка
«Душі почину і краю немає». За словами пані Тамари, ніби сам Тарас промовляв... Десять хвилин зал стоячи аплодував майстерності актора. Дмитро Павличко пообіцяв підтримати пропозицію місцевої влади про висунення кандидатури тернопільського актора на здобуття Шевченківської премії. Тепло приймали письменників у трудових колективах, студентських аудиторіях, школах області.Три дні чудово організованого свята промайнули, мов одна мить. А виконувач обов’язків голови Дніпропетровської облдержадміністрації Григорій Вербицький, який прибув до Тернополя приймати естафету свята
«В сім’ї вольній, новій», пообіцяв, що Дніпропетровщина влаштує його ще краще.Тернопільська область.
На знімку: кременецький краєзнавець Гаврило Чернихівський і тернопільська поетеса Ганна Костів-Гуска з
«Малим Кобзарем.Фото автора.
