Без «хірургічного втручання» у процеси функціонування галузі вже не обійтися, вважає начальник Головного управління охорони здоров’я у Львівській області, голова Лікарського товариства, доктор медичних наук, професор Ігор Герич. Однак нині радикальні переміни залежать не тільки і не стільки від медичних працівників.

— Ігоре Дионізійовичу, громаді відома історія вашого призначення: голова облдержадміністрації Петро Олійник кілька годин поспіль умовляв вас, успішного хірурга, очолити управління. Дарма що було чимало інших претендентів, які охоче обійняли б цю посаду...

— Справді, я був єдиною особою, яка не поривалася до керівної посади. Схоже, це й відіграло свою роль...

— І медичним працівникам, і пацієнтам уже допекло: всі усвідомлюють, що галузь потребує «хірургічного втручання», тобто радикальних перемін. Яких саме? І чи можна започаткувати принаймні деякі з них на рівні області?

— Передусім слід відмінити статтю 49 Конституції України про безоплатну медицину, адже вона не виконується. Натомість запровадити будь-яку сучасну модель фінансування і менеджменту: або суто страхову, або бюджетно-страхову.

— Але як сприйняло б зміни до Конституції не надто багате населення України?

— Фактично виконання статті 49 Конституції України, тобто надання безоплатної медичної допомоги, стосується дуже малого відсотка населення. Всі решта дофінансовують лікування: купують медикаменти, харчі. Логіка системних змін полягає в тому, щоб цей процес припинити як неправильний, тіньовий. Страхова медицина як альтернатива — то не завжди необхідність платити за лікування. Система солідарного страхування означає: той, хто має гроші, перекриє послуги для тих, хто їх не має. Це — прозоро, відкрито. Гроші може платити роботодавець, а не працівник. Зрештою, серед податків, які ми сплачуємо із заробітної плати, можна передбачити кілька відсотків на охорону здоров’я. А поки що держава виділяє максимум 10 гривень на день на медикаменти та розхідні матеріали.

— Що ж заважає реформі?

— Має бути політична воля. Це пов’язано передусім із парламентом, першими особами держави, а не з медиками. Вони ж — традиційно консервативні, а тому реформування має відбутися згори. Досвід сусідніх держав — відомий. Його варто адаптувати до наших умов. Далі не можна миритися із нестерпною ситуацією в системі охорони здоров’я. Зокрема, зарплата медика — на одному з останніх місць у класифікаторі професій, а це є підставою стимулювання тіньових процесів.

Нещодавно в Польщі відбулася україно-польська конференція на рівні міністерств охорони здоров’я обох держав. Вона мала характер школи реформування. Повністю був висвітлений польський досвід. Там реформа відбувалася болісно, шоково, але швидко. Колеги поділилися своїм досвідом, видали гарний збірник матеріалів, документів, де розписано, в який спосіб і що робити. Ця система — не ідеальна, поляки щиро говорили і про помилки, але те, що було зроблено, дало можливість швидко та інтенсивно нарощувати фінансування. Начальники головних управлінь добре сприйняли цей досвід, але все знову впирається в політичну волю: має припинитися спекуляція посткомуністичними ідеями.

— У чім суть реформи охорони здоров’я в Польщі?

— Передусім це децентралізація коштів, які йдуть на охорону здоров’я. Там створено так званий Народний фонд здоров’я. Ця організація отримує кошти від страхових компаній, акумулює їх і оплачує ті чи інші медичні послуги, виставляючи й перевіряючи певні стандарти якості. Якщо, до прикладу, є дві лікарні, які роблять певні операції, фонд заплатить тій, яка зробить це краще. А міністерство розробляє стратегію і фінансує лише загальнонаціональні програми, оперує невеликими коштами для розв’язання гострих соціальних проблем. Схожу реформу свого часу пропонував наш міністр Микола Єфремович Поліщук, коли перебував на посаді, а саме: розвести постачальника і надавача послуг. Щоб медицина не тримала гроші, а отримувала їх за добру роботу.

— Що змінилося останніми роками в системі охорони здоров’я на рівні області?

— Удалося стратегічно змінити динаміку розвитку сімейної медицини — ми подвоїли кількість установ. Радикально поліпшено надання послуг із штучної нирки — гемодіалізу. Понад два роки тому, на момент мого приходу на посаду, застаріле устаткування ледь животіло, відділення «йшло» під приватизацію, був високий рівень смертності пацієнтів. Сьогодні маємо найкраще в Україні відділення в обласній клінічній лікарні. Усі апарати «штучна нирка» — 2006 року випуску. Цьогоріч відкриваємо ще два регіональні центри і знімаємо проблему як таку. Повертаємося до трансплантології — пересадки нирок на якісно новому рівні. У перспективі — пересадка печінки, серця. У лікарні швидкої допомоги завершується монтаж нейроангіографа. Тут буде один із трьох в Україні сучасних медичних центрів лікування інсультів і церебровоскулярних захворювань. Це зменшить смертність, інвалідність. Центр створюють з урахуванням нашого високого кадрового потенціалу.

— Що болить головному охоронцеві здоров’я наших краян?

— Болить розрив між бажаннями і можливостями. Дається взнаки часта зміна політичних векторів. За два роки — третій міністр охорони здоров’я. Кожний має своє бачення й авторські концепції. На діяльності управлінь такі речі позначаються негативно, хоча в межах регіону ми — досить автономні. Є бажання змінити кадрову ситуацію, але... Я, до прикладу, не можу звільнити головного лікаря районної лікарні, бо в Україні зруйновано вертикаль і все залежить від керівника території. Вже вдев’яте пишу подання на головного лікаря Радехівської центральної районної лікарні, який занедбав роботу. Але цей керівник влаштовує місцеву владу. Абсурд!

— І все-таки, Ігоре Дионізійовичу, попри «болячки» системи охорони здоров’я лікарі роблять речі, здавалося б, неймовірні...

— Медицина — це тисячі врятованих життів, і я не можу сказати про один-два випадки. Торік завдяки концентрації зусиль фахівців удалося вирвати із лабет смерті 52 жінок, у котрих вагітність розвивалася хворобливо. Усі вони живуть, виховують дітей. Цього року, як ніколи, під час свят — між 31 грудня і Різдвом —було шість тяжких, смертельно критичних жінок-породіль. Щоб урятувати їх, спеціалісти в лікарнях і в управлінні сиділи вдень і вночі. Я особисто знаю про кожен із цих випадків. Лікарі не впадають у депресію від оцінки їхньої праці, нерідко критичної. Вони чесно і тихо виконують свою роботу...

— Дякую за розмову. Доброго всім нам здоров’я!

Бесіду вела Оксана ТЕЛЕНЧІ.

На знімку: начальник Головного управління охорони здоров’я Львівської області Ігор Герич.

Фото автора.

Цифри і факти

* Цього року на виконання програми «Стратегія подолання материнської і дитячої смертності» з обласного бюджету виділено 13,4 мільйона гривень на устаткування пологових будинків і дитячих стаціонарів.

* У 2006 році відкрито 47 закладів сімейної медицини. Відсоток населення, закріплений за сімейними лікарями, збільшився з 15 до 29,1.

* В області почала працювати цільова програма «Слухопротезування»: закуплено 400 слухових апаратів для дітей. За підтримки уряду Нідерландів вперше в Україні запроваджено діагностику вроджених вад слуху в новонароджених дітей.

* Розроблено цільову програму «Забезпечення дітей-інвалідів області життєво необхідними ліками замісної терапії у 2007—2011 роках».

* На Львівщині вперше в Україні провели міжнародні змагання карет «швидкої допомоги» «Галицьке медичне ралі-2006».