Розповідаючи про найближчу перспективу для свого рідного підприємства, народний депутат України Олександр СавЧук у січні спрогнозував, що 2007 рік буде успішним для «Азовмашу» — ринок розвивається в сприятливому для маріупольських машинобудівників напрямі. Прогноз виправдався: у першому кварталі зростання обсягу товарної продукції й обсягу реалізації збільшилося порівняно з таким само періодом минулого року майже на 25 відсотків. І все-таки цього разу розмова з народним депутатом —не так про виробничі завдання, як про людський чинник, без врахування якого намічені показники так і залишаться абстрактними цифрами.

До розмірковувань про важливу складову підштовхнули підсумки соціологічного опитування, що провела на підприємстві дослідницька студія Wіndmіlls consult на замовлення одного з акціонерів — компанії SCM. Працівникам запропонували висловити своє ставлення до різних аспектів соціальної і виробничої політики підприємства, перспектив його розвитку, оцінити керівництво підприємства і діяльність власників. Підсумки опитування засвідчили, що більшість працівників загалом позитивно оцінюють ситуацію: «зарплата нас влаштовує», «ситуація стабільна», «все добре», «не скаржимося», «є робота — є зарплата», «спасибі, що є замовлення», «ми в підприємстві упевнені».

Оцінюючи діяльність керівника підприємства, люди були емоційні: відродження «Азовмашу» в колективі прямо пов’язують з особистістю А. Савчука. «Ми до нього працювали і бачили, що був цілковитий розвал. У нас була можливість порівнювати. А тепер ситуація дуже хороша». «Людина слова. Сказав — зробив. Такий завод, яким він його прийняв, жоден керівник не захотів би брати. Усе, чого досягли, — це його заслуга». «У нього невичерпна енергія, він дуже активний».

— Олександре Володимировичу, хоч ви і не були ініціатором соціологічного опитування, його результати виявилися на вашу користь. Цілковита більшість працівників заявила, що особистість керівника є вирішальним чинником у розвитку підприємства. А як ви самі оцінюєте отриманий кредит довіри?

— Для мене головним результатом цього опитування став той факт, що 70 відсотків працівників заявили: вони не мислять себе без «Азовмашу». Сім років тому 90 відсотків трудящих хотіли змінити місце роботи. Тоді я тільки став керівником підприємства. Не платили заробітну плату, не було замовлень. Своєю головною заслугою на цій посаді вважаю те, що нам удалося переломити тенденцію. Багатьох зусиль коштувало переконати людей не іти з «Азовмашу», обіцяти, що ми все одно повернемо своє лідерство в машинобудуванні... Сьогодні здебільшого позитивне ставлення до керівництва підприємства пов’язане з тим, що надії справдилися.

Уже нинішнього року з 1 квітня ми підвищили зарплату в середньому на 12 відсотків. Сьогодні середній заробіток становить приблизно 1700 гривень. Це майже як на маріупольських металургійних підприємствах. Але якщо врахувати, що ми дуже серйозно, цілеспрямовано опікуємося соціальними проблемами, санітарно-побутовими умовами роботи, технікою безпеки, охороною праці, — в сумі, гадаю, співвідношення зарплати і умов праці в нас одне з кращих у країні. І це не останнє наше досягнення: якщо всі плани буде реалізовано, мабуть, у вересні ми ще раз підвищимо зарплату в тих само межах. Але для цього потрібно працювати: 2007 року планується збільшити обсяг виробництва порівняно з торішнім на 25 відсотків.

— Як ви ставитеся до ідеї встановлення мінімальної погодинної зарплати? Деякі роботодавці стверджують, що це призведе до скорочення кількості працюючих.

— Всі заходи добрі, щоб стимулювати людей до праці і до підвищення своєї кваліфікації, до впровадження науково-технічного прогресу у виробництво. Але ми маємо зрозуміти: це ілюзія, що нам бракує робочих місць. Нам не вистачає робочих кадрів. І якщо якісь заходи, зокрема організаційні, дадуть нам можливість робити якусь роботу меншою кількістю людей — це чудово. У цій ситуації треба підходити в кожному конкретному випадку індивідуально. Десь установлення погодинного мінімуму — правильно і вигідно. А десь може зашкодити загальному ритму.

Один приклад: років п’ять тому в нас 80 відсотків складання і зварювання було ручним дуговим зварюванням. Люди боялися переходити на напівавтоматичне зварювання: мовляв, поріжуть розцінки. І в перший рік ми стимулювали людей: навпаки, платили їм більше, хоча вони робили менше. Сьогодні в нас практично немає ручного дугового зварювання. Зате один зварник робить на 30 відсотків більше порівняно з тим, що було п’ять років тому, —тільки за рахунок упровадження прогресивніших методів зварювання.

Те саме ми маємо робити в майбутньому, тому що нас чекає величезний дефіцит кваліфікованої робочої сили. Це головна проблема. Не проблема сьогодні — замовлення, якесь устаткування. Проблема, хто працюватиме на цьому устаткуванні. Демографічна ситуація і загальна ситуація в країні не стимулюють людей йти у промисловість, у виробництво. Навіть у таких робітничих центрах, як Маріуполь. Тому ми і говоримо, що підвищення зарплати — ще не все. Проблему треба розв’язувати в комплексі. Тоді віддаватимуть перевагу нашому підприємству.

Ну і крім того, природно, займаємося питаннями автоматизації, механізації, зменшення залежності наших виробничих процесів від людського чинника. Це довгострокові завдання, котрі ми ставили ще 4—5 років тому, і вони планомірно виконуються. Наприклад, торік чисельність працюючих у нас скоротилася десь на 300 осіб. А обсяги виробництва, за меншої чисельності, зросли на 20 відсотків.

— Сьогодні заведено орієнтуватися на європейський рівень — в заробітних платах, умовах життя тощо. Люди в нас розумні, освічені, працьовиті. Чого бракує українському робітникові, щоб стати успішним, як його європейський колега?

— Я сказав би так: бракує впевненості, що по-іншому не можна. Це як Мойсей, що сорок років водив народ пустелею, щоб ті, хто народилися в рабстві, вимерли. Чому навколо усе поламано, потрощено? Бо таке ставлення: «не моє». Вважаю, це однією зі страшних спадщин соціалізму. Адже на Заході зовсім інша ментальність. Хоча наші люди не менш освічені і порядні, більше керуються загальнолюдськими цінностями. Але заздрість — до сусіда, до начальника, до директора; бажання, щоб у всіх все було порівну, — на жаль, це важко переломити.

— А той факт, що «Азовмаш» утримує велику соціальну сферу, ви не вважаєте «спадщиною соціалізму»? Багато підприємств вважають за краще відмовлятися від таких витрат і доплачувати працівникам...

— Як на мене, помилково думати, начебто є різниця між соціалістичним і капіталістичним підприємством. Є різниця між підприємством поганим і хорошим. І ставлення до соціальної сфери на всіх хороших підприємствах, незалежно від форми власності, однакове. Хіба ми сьогодні в змозі платити ті гроші, що одержують люди на Заході? Адже соціальні програми — це частина компенсації, щоб наші трудящі могли одержати пільговий кредит на житло, за 10 відсотків вартості відпочити в наших пансіонатах. Це найважливіша річ. І ще — це виховання гордості за свій завод.

Я розмовляв з багатьма західними керівниками: сьогодні і вони дійшли висновку, що треба займатися соціальною сферою. Хоча нам і пропонували: мовляв, давайте непрофільні об’єкти «Азовмашу» виокремимо в одне підприємство, нехай вони самі про все піклуються. Але як може вижити самостійно база відпочинку, що працює три-чотири місяці на рік? А дитячий оздоровчий табір? Це означає просто убити бази. Чи краще від цього буде підприємству? Упевнений, буде лише гірше. Збільшиться соціальна напруженість — навіть якщо ми за прикладом деяких заводів почнемо доплачувати працівникам за ліквідацію соціальної сфери. Якщо ми вчинимо так, люди будуть незадоволені.

Тому ми й надалі утримуватимемо і розвиватимемо наші об’єкти соцкультпобуту. Здали в експлуатацію один багатоквартирний будинок для наших працівників, до професійного свята — Дня машинобудівника —плануємо здати ще один. Трудящим підприємства надаємо довгострокові кредити на купівлю житла, не менш як на 20 років. Нарешті відвоювали базу відпочинку в Архизі і хочемо вкласти кошти, щоб зробити її кращою на Північному Кавказі. Крім того, поліпшуватимемо побутові умови на наших базах відпочинку на Азовському морі. Гадаю, до літнього сезону ми порадуємо наших людей.

— Як ви оцінюєте перспективи азовмашівського спорту? Що це для вас — особисте захоплення чи частина соціальної програми?

— Моя позиція тут достатньо ясна і жорстка, і я відстоюватиму її до кінця. Усе моє життя минуло в Маріуполі, не рахуючи двох років армії. Я ще не забув і, напевно, до смерті не забуду, як у моєму дитинстві в наших селищах, крім доміно і пияцтва, нічого не було. А ми, пацани, билися за те, хто першим гратиме на футбольному полі. Бо всього бракувало.

І куди наші діти зможуть піти, чим займатися, чим захоплюватися, для мене принципово важливо. Ми зобов’язані надати молоді, нашим дітям, широкі можливості для занять спортом. Пишаюся, що в нас уже вісім спеціалізованих баскетбольних класів у школах, що майже тисяча хлопців активно займаються баскетболом. Що наші хлопчики в п’ятьох вікових групах посіли три перші, друге і третє місця в Україні. Що наші молоді борці — кращі на сьогодні.

Вперше у своїй історії баскетбольний клуб «Азовмаш» вийшов у фінал чотирьох Єврокубка ФІБА. Під час напружених двобоїв наші баскетболісти стали срібними призерами цього престижного турніру. Тепер перед баскетбольною командою стоїть завдання виграти Кубок Європи. Радують своїх шанувальників і борці греко-римського стилю. У турнірах з греко-римської боротьби, що стали вже традиційними, беруть участь щороку дедалі більше і більше борців. Розраховуємо, що наші борці повернуть собі Кубок європейських чемпіонів. Підтримуючи професійні види спорту, ми приділяємо увагу і розвиткові масового спортивного руху. На VІ чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед ветеранів, що відбувався нещодавно у Фінляндії, 70-річна представниця «Азовмашу» Людмила Алексєєва вкотре стала чемпіонкою Європи, вигравши три золоті медалі. Ми розвивали і розвиватимемо спорт, це моя принципова громадянська позиція.

Про ставлення «Азовмашу» і його керівництва до людей йде добра слава. Нинішнього року вона вже не раз підкріплена нагородами. У щорічному загальноміському конкурсі «Кришталева вежа» підприємство визнано переможцем у номінації «Зростання заробітної плати». Кращим роботодавцем названо підрозділ «Азовмашу» — «Азовзагальмаш». Також машинобудівники завоювали нагороди в номінаціях «Економічне зростання» і «Підприємство — пенсіонерам». А в престижному обласному конкурсі «Жінка Донбасу», у якому змагалися понад 150 учасниць, що працюють у різних сферах, представниці «Азовмашу» стали лауреатами у двох номінаціях. Упевнені, це не остання нагорода в скарбничці маріупольських машинобудівників.