З огляду на історію — не такий уже й великий ювілей. З огляду на людське життя — справді славна дата. У ці дні її святкують не лише машинобудівники, що трудяться на підприємстві, а й багато хмельниччан, для яких завод завжди був і залишається уособленням стабільності й надійності в роботі. Разом з
«укрелектроапаратівцями» зустрічають цю дату й сотні їхніх партнерів та замовників із десятків країн світу, адже заводські трансформатори і комплектні трансформаторні підстанції різних потужностей з успіхом працюють на всіх континентах.Шлях від першої цеглини
Хмельниччанам пощастило із заводом. А заводу пощастило із людьми. Ще й досі тут працюють ті, хто починав, як мовиться, з першого кілка. 4 травня 1957 року було підписано наказ тодішнього союзного міністра про будівництво нового заводу в Хмельницькому, а через два роки з конвеєрів вийшла перша продукція. Що й говорити, темпи були ударні. Звичайно, нинішнє підприємство не зрівняти з тими першими цехами. Та й від продукції хіба що звична назва залишилась, а її якість та асортимент подивували б тодішніх керівників і робітників заводу. Та залишилось одне — вміння працювати відповідально і в надзвичайно напруженому темпі.
На підприємстві є невеличка фотогалерея директорів. Кожен із них зробив чимало для свого підприємства, і всі пішли з життя, переважно не досягнувши й шістдесятилітнього віку. Тут переконані: так керівники платили за надзвичайно напружений темп життя і праці.
Сьогодні цю справді важку роботу взяла на свої плечі дуже мила і симпатична жінка. Крісло голови правління і генерального директора колектив довірив Євгенії Косковецькій (на знімку). На запитання, як справляється, Євгенія Станіславівна лише рукою махнула:
«Не хочу багато говорити, підіть краще в цехи і гляньте, поспілкуйтеся з людьми — там основні результати».У цехах, справді, є на що подивитись. Поняття висока культура виробництва для заводу стало нормою життя. Високотехнологічне устаткування, порядок — як у доброго господаря в хаті, чистота — аж до лиску. І все це на складному машинобудівному виробництві. За піввікову історію завод пережив різне. Були тут і ударні бригади, і почесні трудові вахти, й орденоносці праці. Коли підійшли до ювілею, подумали: а є ж чим пишатися. Тепер навіть книжку видали про те, як працювали, чим жили
«укрелектроапаратівці». Не приховують і важких моментів, коли здавалося, що виробництву настає кінець. Хоч яким економічно міцним видавався завод, але перебудовна криза не оминула і цей колектив. Люди пам’ятають і грошові обвали, і руйнацію економічних зв’язків, що формувались десятиліттями, і завалені продукцією склади, і довгі місяці без зарплати. Тоді місто втратило не одне потужне підприємство. А ВАТ «Укрелектроапарат» вистояло.У п’ятдесят — друге народження
На запитання, як це вдалося зробити, всі відповідають однозначно: підприємство зуміло вчасно переорієнтуватись. Ні, від своєї традиційної продукції не відмовились. Просто взяли курс на модернізацію виробництва. І це стало основою для якісного стрибка у випуску товарів.
Цікава деталь: раніше завод був монополістом на випуск подібної продукції в регіоні, та й у великому Союзі таких виробництв було не так уже й багато. Але криза підштовхнула до того, що одного дня виникла проблема реалізації.
Тепер усе має інший вигляд: невеличкі виробництва, готові випускати трансформатори, ростуть просто на очах. Зовні їх товар мало чим відрізняється від
«укрелектроапаратівського». Та й не дивно: заводські розробки і моделі тихцем забрали з підприємства у свої кустарні цехи. Однак, перефразувавши відому приказку, можна сказати, не все те трансформатор, що блищить. Із заводською якістю продукції навряд чи хто може зрівнятися.Далеко не всяке новостворене виробництво має стільки нової техніки і технологій. Левова частка заробленого тут іде саме на освоєння нового устаткування. Подібні витрати не те що в Хмельницькому, навіть в області мало хто може собі дозволити. Але на заводі переконані: йдуть правильним шляхом. Що не дільниця, що не цех — вражаюче за своїми якістю та потужністю обладнання.
Старожили заводу ще й досі пригадують, як тут свого часу боролись за якість. Здавалося, вже всі параметри витримано, всіх умов дотримано, а тільки-но залили масло в трансформаторні радіатори — так воно і потекло. Хтозна, скільки ще латали б ті дірки, якби не підгледіли у німців принципово нову конструкцію — замість традиційних труб у радіаторах встановили гофростінку.
Така технічна знахідка практично звела до нуля можливі виробничі похибки. Але зрозуміло, що від задуманого до серійного виробництва шлях непростий. Грошей на нову лінію витратили чимало, але жодної миті не шкодували, бо споживачі одразу оцінили нову якість товару. Здавалося, на цьому циклі можна й поставити крапку. Але ні, вже в найближчих планах — заміна цієї лінії на ще новішу. І все це для того, щоб продукція відповідала найвищим параметрам якості.
Той, хто бував у заводських цехах кілька десятків років тому, сьогодні ніяковіє, потрапляючи сюди. З першого погляду може здатися, що ти не на великому виробництві, а в науковій лабораторії — ідеальна чистота і мінімум людей. Справді, часи, коли піднімати виробничі планки доводилось завдяки кількості робочих рук, давно минули. У цехах дедалі більше навантаження лягає на устаткування, аніж на робочі м’язи. Цікаво, що завод за обсягами виробництва вже зумів перейти рубежі початку 90-х років, котрі для нашої економіки залишаються поки що недосяжними. Але водночас замість чотирьох з половиною тисяч працюючих тут зайнято трохи більш як півтори тисячі.
— А що дивуватися, — розповідає зварник Мілентій Яцишин, який на заводі трудиться уже понад сорок літ, — хоч як було важко, а ми ніколи не зупинялись. Були ж такі часи, коли в нас, приміром, розірвались зв’язки із постачальниками і не стало дроту, а це для нашого виробництва практично зупинка. Тоді взяли і встановили свій протяжний стан і досі робимо свій дріт, ні від кого не залежимо.
Легко все це виходить на папері. Насправді кожен крок модернізації дається непросто, адже на все потрібно самим заробити гроші. До того ж чималі. Плазмова різка металу, комп’ютерне програмування лінії на випуск деталей семи тисяч видів, лінія порошкового фарбування... — за всіма цими технічними новинками якісно нова продукція і майбутні перспективи заводу.
Усім гостям тут обов’язково показують виставку готової продукції. Звичайно, вміщує вона далеко не все, що можуть зробити
«укрелектроапаратівці». Без перебільшення можна сказати, що підприємство стало лідером у виготовленні електрообладнання загальнопромислового призначення, для залізничного транспорту та нафтодобувного комплексу, газорегуляторного устаткування. Якщо раніше завод давав продукцію лише трьох видів потужності, то сьогодні у цьому списку трансформатори і комплектні трансформаторні підстанції потужністю від 25 до 2500 кВА.Тут забули, що таке працювати на склад. Сьогодні готові виготовити замовлення найвимогливіших споживачів. Якщо раніше для освоєння нового виробу потрібно було півтора-два роки, то тепер — буквально кілька місяців. Майже 80 відсотків готової продукції експортується до країн близького і далекого зарубіжжя. ВАТ
«Укрелектроапарат» зуміло не лише зберегти старі, а й налагодити нові партнерські зв’язки завдяки тому, що, незважаючи на жодні труднощі, завжди працювало так, що споживачі не відчували його внутрішніх проблем. Покупці отримували свої замовлення вчасно і з постійною гарантією якості.Зроби для когось, зароби для себе
Цікавий парадокс життя: що важче було підприємству, то з більшими успіхами воно виходило із складних ситуацій. Труднощі вбивають слабких, а сильних вони роблять ще дужчими. Коли Євгенії Косковецькій довелось очолити підприємство, ситуація на ньому була критична. Шалене зростання цін на ринку металів та енергоносіїв, що є основними для виробництва, зробило заводську продукцію неконкурентоспроможною.
Розпочинати свою діяльність у директорському кріслі Євгенії Станіславівні довелось із непопулярних заходів: тимчасовий перехід на чотириденний графік роботи, припинення виплат премій та одноразових винагород. Економили на всьому, щоб вижити. І раптом у такий важкий момент Косковецька вносить пропозицію: технічне переоснащення заводу. Тоді ж купується машина плазмового різання, горизонтально-намотувальні верстати, лінія лудіння... На наступний, 2006 рік передбачається майже 10 мільйонів гривень на подальшу модернізацію. Кроки надзвичайно ризиковані, але, як показав час, виправдані. Уже за декілька місяців роботи нове устаткування почало давати мільйонні прибутки.
Напевно, було б перебільшенням сказати, що сьогодні завод живе в розкошах. Завдяки тому, що підприємство зуміло таки завоювати своє місце на ринку, тут почало налагоджуватись стабільне розмірене життя. Усе повертається на свої місця: люди мають постійну роботу і гарантований заробіток. За рівнем зарплати ВАТ
«Укрелектроапарат» посідає одне з провідних місць в області. Воно є й лідером у платежах податків. Розумно вкладені в оновлення виробництва кошти почали приносити і соціальні дивіденди.Працювати на
«Укрелектроапараті» стало і вигідно, і престижно. Втім, треба було таки пройти 50-літній шлях, щоб створити ту атмосферу, котра нині панує в колективі. Якщо є таке поняття, як заводська сім’я, то воно повною мірою стосується заводчан. У кожному підрозділі тут знайдеш людей, чий трудовий стаж на одному підприємстві перевищує 30 — 40 років. Не дивно, що поряд із чоловіками трудяться дружини, із батьками — діти, а то й онуки.Для слюсаря Павла Панасюка ніколи не стояло питання, куди піти працювати. На заводі дійшов до начальника цеху його батько, Валентин Васильович. Тут у відділі головного технолога працювала мати, Майя Іванівна. Поруч майстром трудиться брат Валентин, на дільниці ізоляції — і Павлова дружина.
Подібних сімейних династій на ВАТ десятки. Славний трудовий колектив — це теж продукт заводу. Чи не найдорожчий і найякісніший. Його створили час та всі випробування. А маючи такий дорогоцінний інструмент, як людські руки, розум і бажання працювати, можна досягти багато чого. Отож можна не сумніватися, що попереду в Хмельницького ВАТ
«Укрелектроапарат» ще довга і славна історія. А перші 50 років — це лише непоганий початок.Хмельницький.
Фото автора.
