«Індар» дарує здоров’я співвітчизникам

Голову правління-директора заводу з виробництва інсулінів ЗАТ «Індар», доктора біологічних наук, професора Олексія Лазарєва знають в Україні, як одного з авторів вітчизняного інсулінового проекту. Сьогодні відомий організатор високотехнологічного виробництва і вчений наполягає на необхідності ще раз повернутися до найактуальніших проблем боротьби з цукровим діабетом, а відтак і до питання про вилучення унікального заводу з переліку підприємств, що підлягають приватизації.

Ситуація ускладнюється тим, повідомили на заводі, що після оприлюднення інформації про те, як він потрапив до переліку..., окремі чиновники на дуже високому рівні, вочевидь ігноруючи професіоналів, вдалися до екстрених кроків, щоб якнайшвидше продати державний пакет акцій підприємства у «тіньовому» режимі.

— Ендокринологічна спільнота, учасники українського інсулінового проекту, у тому числі й колектив заводу ЗАТ «Індар», розцінили їх, як початок неоголошеної війни інсуліновому суверенітету держави, яка, на жаль, вже пережила один «інсуліновий голодомор», — наголосив Олексій Павлович. — Усі ми надзвичайно стурбовані таким перебігом подій. Для нейтралізації цієї колосальної загрози створено комітет національного порятунку інсулінового заводу ЗАТ «Індар». Саме суспільство має зірвати підступні плани купки вочевидь зацікавлених чиновників, і в жодному разі не допустити виведення з-під української юрисдикції стратегічно важливого для нашої спільноти підприємства. Комітет, зокрема, звернувся з відозвою до Президента країни, Прем’єр-міністра, членів уряду, Міністерства охорони здоров’я, провідних фахівців держави, впливових політиків, відомих громадських діячів...

Ми звернемося також до міжнародних профільних інституцій... Ми хочемо, щоб усі в Україні зрозуміли: якщо Всесвітня організація здоров’я б’є на сполох перед лицем справжньої епідемії цукрового діабету у світі і наполягає на тому, щоб кожна держава, в якій налічується 50 мільйонів громадян, мала своє інсулінове виробництво, то це винятково серйозно.

Отже, в жодному разі не можна допустити, щоб хтось гендлював та пускав інсуліновий суверенітет України «по руках». Ми глибоко переконані, що в даному разі йдеться про «заглушування» повного виробничого циклу та переведення заводу на «наклейкове виробництво». Згодом, кілька разів перепродавши, «Індар» тихенько знищать, а всю державу переведуть на дороговартісні імпортні інсуліни. Це за умови, що країна має захищати своїх хворих на цукровий діабет власними можливостями і власним виробництвом!

Зрештою, всі ми повинні чітко розуміти: кілька вочевидь зацікавлених достойників, які поспішають набити кишені, — це одне, а Українська держава — це зовсім інше.

...Бо коли ці високодостойні панове моделювали «інсуліновий голодомор», а фактично геноцид, Україна, одна з небагатьох у світі, започатковувала національний інсуліновий проект та вводила механізм забезпечення інсулінозалежних громадян необхідними препаратами за рахунок бюджету.

...Бо коли ці «бізнесмени від медицини» з усієї сили «топили» проект, зокрема й через безглузді «акції протесту», Україна стала однією з чотирьох країн світу, яка відлагодила винятково складний процес виготовлення інсулінів у замкненому циклі (навіть Росія не досягла подібного!).

...Бо коли конкретні «доброзичливці» з найвищих кабінетів буквально «закльовували» завод безглуздими перевірками, Українська держава в особі патріотично налаштованих очільників, вчених, інженерів, технологів, лікарів-практиків не тільки забезпечила виробництво повного спектру інсулінів на ЗАТ «Індар», який дозволяє здійснювати будь-яку схему лікування, а й провела безпрецедентний за масштабами моніторинг ефективності вітчизняних препаратів та одержала відмінний результат!

...Бо коли ці панове, виконуючи директиви іноземних компаній, не допускали нові препарати держпідприємства навіть до тендерів, Українська держава продовжувала збивати ціни на іноземні інсуліни, роблячи вітчизняний ринок життя і здоров’я прозорим, контрольованим та прогнозованим, економлячи для держбюджету величезні кошти (сьогодні це вже більш як 120 млн. гривень!).

...Бо коли конкретні чиновники криком кричали про «неякісні» інсуліни та «переводили» хворих на дороговартісні іноземні препарати, Українська держава сміливо виходила на світовий ринок інсулінових послуг, тобто ринок високих технологій!

...І от сьогодні ці «братове», які впродовж останніх 10 років чинили шалені перепони українському інсуліновому суверенітету, в «тіньовому» режимі, вводять наш завод до переліку підприємств, які підлягають приватизації... Чому?

Втім, даремно старалися: ніхто не допустить «тіньових» оборудок стосовно стратегічно важливого підприємства! Але хоч би до яких дій наші опоненти вдавалися, всі українські хворі на цукровий діабет будуть гарантовано забезпечені препаратами інсулінів! Ми виконаємо винятково важливе соціальне замовлення, а відтак і свої зобов’язання перед Українським народом та керівництвом держави.

...А ось що думають з приводу цієї винятково важливої проблеми в Україні...

«ДЕРИБАНУ» НЕ ДОПУСТИМО

Микола Тронько, член-кореспондент НАН і АМН, професор, президент Асоціації ендокринологів України, директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. академіка В. П. Комісаренка, головний ендокринолог МОЗУ:

— Те, що ЗАТ «Індар», як ключова ланка державної програми «Цукровий діабет», а відтак основа для українського інсулінового суверенітету і, відповідно, державних гарантій на життя та здоров’я двох мільйонів(!!!) наших співвітчизників, хворих на тяжку недугу, потрапив до переліку підприємств, що підлягають приватизації, — це лише прикре непорозуміння, яке ближчим часом буде зліквідоване. На мою думку, це саме та ситуація, коли Українська держава з максимально можливою суспільною рішучістю і категоричністю має ставити питання про глибоке та всебічне розслідування, як, у який спосіб та з чиєї ласки, і фактично за спиною нашої спільноти, цей унікальний завод потрапив до переліку... Саме Українська держава має, зокрема, з’ясувати...

* Чому не відбулося грунтовного розгляду питання про приватизацію ЗАТ «Індар», як одного з ключових підприємств держави у галузі охорони здоров’я нації на засіданнях профільного комітету парламенту та РНБО?

* Чому не відбулося серйозної аналітичної проробки проблеми з боку центральної інституції держави в галузі охорони здоров’я — МОЗУ?

* Чому так ретельно «обійшли» цілу низку центральних спеціалізованих наукових та науково-прикладних інституцій, у т. ч. Інститут ендокринології, який ось уже сім років поспіль задіяний у тотальному моніторингу інсулінової проблеми у державі?

* Чому «забули» про Академію медичних наук України? Про Інститут стратегічних досліджень, який напряму дотичний до вироблення стратегії розвитку Української держави у ключових сферах?

* Чому відверто знехтували думкою широкого медичного загалу і, зокрема, авторів українського інсулінового проекту, які вичерпно володіють інсуліновою проблематикою у межах цілих континентів?

* Чому наплювали на трудовий колектив ЗАТ «Індар», який вивів на світовий рівень цей завод, допоміг Україні ще раз заявити про себе, як державу високих технологій?

Конкретні чиновники, свідомо оминувши глибоку та всебічну фахову, суспільно значущу експертизу, напряму зневажили, знехтували життям та здоров’ям двох мільйонів українців!

Оці безкінечні «чому» однозначно свідчать: не Українська держава хоче приватизувати ЗАТ «Індар»! Це лише обмежена купка зацікавлених чиновників за спиною в Українського народу хоче «сотворити» той переступ.

На жаль, і це ще не все. Бо ВОНИ продовжують діяти!

Як відомо, право займатися приватизацією держава делегувала винятково Фонду держмайна України. Показово, що відповідного наказу про приватизацію державного пакета акцій ЗАТ «Індар» (70,8%!) ця інституція не видавала. Як кажуть, і слава Богу.

Не менш прикметно і те, що цього підприємства немає також і у затвердженому урядом плані приватизації... Знову ж таки — тим краще! Це означає, що Українська держава за приватизацію ЗАТ «Індар» таки не бралася! І це головне.

Тоді хто, даруйте, і для чого ініціював оцінку вартості державного пакету акцій «Індару» (яка сьогодні і відбувається!)? Чому знову маємо дії з кричущими порушеннями ключових державних регламентів та процедур — тобто за спиною ФДМУ, уряду, і, зрештою, Українського народу? Чи не тому, що йдеться про демонтаж, відверту руйнацію інсулінової безпеки цілої держави?

Чи не тому, що «хтось» так поспішає вивести з-під уряду та парламенту унікальне підприємство, бо Україна в особі «Індару» розпочинає широкомасштабні експортні поставки інсуліну майже до 17 країн світу?

Я переконаний: після того, як Українська держава «проекспертує» цю дуже дивну з погляду права «приватизацію» в повний профіль, віднайдеться ще більше підстав запитати компетентної думки у тих інституцій, які так ретельно «оминали» «прихватизатори»... Щоб знову повернутися до цієї проблеми в сесійній залі парламенту та обговорити її — гласно, відкрито, перед лицем усієї української спільноти. А потім вилучити підприємство з переліку... — і закрити на віки вічні тему будь-яких посягань на інсуліновий суверенітет нашої держави. Сановні гендлярі мають затямити: Україна ніколи не буде торгувати життям та здоров’ям мільйонів своїх співвітчизників! Не її «профіль»...

ХТО ХОЧЕ «ВБИТИ» «ІНДАР»?

— Є принаймні кілька цілком реальних геополітичних викликів та загроз континентального рівня, які, на мою думку, категорично унеможливлюють приватизацію українського інсулінового заводу «Індар».

Перше. Це справді унікальне підприємство вітчизняної фармації виробляє повний спектр інсулінів, вкрай важливих для щоденного забезпечення життя та здоров’я величезного загалу наших співвітчизників, хворих на цукровий діабет. Тому будь-які намагання деяких чільників приватизувати інсуліновий суверенітет цілої європейської держави — це одне. А майже два мільйони хворих на цукровий діабет в Україні (а саме таку критичну цифру називають фахівці) — це зовсім інше. Про яку «приватизацію», у т. ч. і на користь конкретної іноземної компанії, можна вести мову на тлі такої справді кричущої, катастрофічної статистики?

Як можна, виходячи з українського інтересу, будучи при здоровому глузді і добрій пам’яті, перед лицем такої глобальної небезпеки цинічно примушувати державу втрачати контроль над виробництвом винятково важливих ліків, без яких людина не може прожити і дня? Як можна добровільно віддавати пульт управління цілим сектором національної безпеки та оборони, у т. ч. і до штаб-квартири однієї з іноземних компаній? Та ще й твердити, що це велике благо для Українського народу!?

Друге. Деякі достойники готові за спиною держави віддати життєво необхідне для Українського народу виробництво ліків «якомусь» іноземному власнику в мирний час. А що наш народ робитиме, коли, не дай Боже, настане лихоліття, коли нам «обрубають» інсулінові потоки? Де, в якій країні ці панове вже будуть, коли розпочнеться черговий інсуліновий голодомор, підготовлений ними?

Третє. А що робитимемо, коли на тлі жорстокої боротьби за світові ринки інсулінових послуг той, «хто більше дав», перепродасть унікальне підприємство нашим конкурентам? Якщо «приватизатори» «забули», то нагадаю, як «виводили» з-під своїх урядів та парламентів і продавали власні інсулінові заводи Болгарія, Бразилія та ціла низка інших країн. Сьогодні цих підприємств уже давно немає! Взагалі. А у підсумку країни, що зважилися на цей нерозважливий крок, усе платять і платять тим, хто, власне, й організував їм цей інсуліновий «бліцкриг». То навіщо ж вони, даруйте за непарламентське слово, «пхають» українство у цю яму? Вони хочуть, щоб наша Батьківщина була наступною жертвою у цьому сумному ряду? Щоб ми на віки вічні залишалися інсуліновими наркоманами? Хіба не зрозуміло, що йдеться про світову геополітику, де головним гравцем, однозначно і незаперечно, має виступати сама Українська держава?

Четверте. А навіщо, власне, продавати ЗАТ «Індар», якщо він сьогодні знаходиться в найкращій формі та стрімко розвивається? Кому не зрозуміло, що завод може реально, а головне постійно, заробляти для українського бюджету десятки мільйонів доларів уже в найближчому майбутньому? Невже вони нам зайві? Зрештою, навіщо позбуватися підприємства, яке є ключовою ланкою національної інсулінової безпеки?!

«Хтось» «чомусь» неодмінно хоче «вивести» з-під юрисдикції українського уряду і парламенту добре розкручене виробництво світового рівня. Але чому? Воно погано працює? Ні! Працює чудово. Тут поганий менеджмент, який не забезпечує відповідного рівня? Ні! Маємо справді прекрасний менеджмент, який зумів підняти з нуля підприємство такого рівня! Потрібно вкладати величезні кошти, щоб підняти його на ноги? Ні! Уже все зроблено, до того ж на найвищому рівні. Немає уваги з боку держави? Є! «Індар» знаходиться під чітким патронатом Української держави та перших її керівників... Тоді, даруйте, для чого —«приватизація»? І для кого — конкретно? Чи — «під кого»?

І насамкінець. А що буде робити Українська держава, якщо новий власник захоче замість інсуліну виробляти, скажімо, віагру, що буде значно вигідніше? Чи якщо відразу збільшить ціну на інсулін удвічі-втричі? (Мотивація «залізна» — усе залежить від ціни на нафту і газ!). І хто тоді платитиме за життєво важливі ліки, необхідні конкретній людині щодня? Оті конкретні чиновники? Та ні! Самі хворі та наш із вами державний бюджет! Отже, приватизація — це ще і спровокований ціновий «вибух» на інсуліни, не керовані державою процеси на ринку життя і здоров’я! Тому вивести підприємство з переліку... — це означає:

* Зміцнити систему інсулінової безпеки держави, залишити їй чітку перспективу.

* Унеможливити «убивство» унікального заводу і супертехнологій на замовлення конкурентів (виробничий процес контролюється за 700 параметрами!).

* Унеможливити переведення держзамовлення на масовану закупівлю дороговартісних іноземних інсулінів.

* Унеможливити нейтралізацію надійного державного інструмента, який дозволяє стримувати ціни і забезпечувати бодай у мінімальній кількості препарати, необхідні мільйонам...

* Гарантувати успішний вихід нашої держави на світовий ринок інсулінових послуг...

Компетентна думка

Із виступу президента Національної академії наук України Бориса Патона під час відвідання ЗАТ «Індар»:

— Вражений високотехнологічністю вашого виробництва. Його потрібно показувати не тільки тим, хто займається фармацевтично справою, а й усім іншим, хто взагалі хоче мати сучасне виробництво, оскільки тут, практично вперше у нашій державі, запроваджено стандарти «Джі-Ем-Пі» — стандарти найкращого виробництва. Це чудова ілюстрація українських біотехнологічних можливостей. Але головним у цій справі є те, що держава завжди підтримувала ЗАТ «Індар». Вважаю, не потрібно знімати цю підтримку з порядку денного і зараз. Не слід забувати, що ЗАТ «Індар» — це ключова позиція для життя та здоров’я величезної кількості наших співвітчизників...

P. S. Коли матеріал було підготовлено до друку, надійшло повідомлення зі швейцарського Інституту стандартів якості «SІQS». Закрите акціонерне товариство «Індар» отримало міжнародний сертифікат, який посвідчує відповідність якості продукції підприємства світовим стандартам.