Переправа у повноліття

Моя перша переправа була в сорок другому на Дону біля станції Богаєвської. Трохи осторонь горів і вибухав колишній адміністративний центр козацтва — Новочеркаськ. А фашисти з німецькою пунктуальністю бомбили «живу силу». Вибухом бомби мене оглушило і подряпало ноги. Коли отямився, частина вже пішла. До Дону добирався пішки.

***

«Сапери!» — затиснутим у руці пістолетом комендант переправи вказав на міст. З’явилися шестеро солдатів із сокирами, ломами, залізними скобами і побігли до місця ушкодження. Самого мосту у звичному розумінні не було, його так пошкодило, що, здавалося, на водній гладі від берега до берега лежать скріплені колоди і дошки. Рух завмер: уперед ходу нема, назад теж, не розвернешся.

До коменданта підійшов командир саперів.

— Віз стоїть сторч на дні річки, вбиті коні на настилі. Обрубали упряж і голоблі, трупи коней зштовхнули в річку; заздалегідь заготовленими колодами залатали пробоїну. Переправа діє.

Через збіговисько військ і біженців якимсь чином просочилася кінна армійська кухня, патрулі прогавили порушника. Їздовий, він же кухар, зупинивши екіпаж, підбіг до коменданта, здивованого небаченим нахабством.

— Товаришу старший лейтенант, чудовий куліш, гарячий...

Солдати охоче підставляли казанки, діставали із-за халяв ложки. Стільки днів без гарячої їжі...

***

Ми прилаштувалися до частини, що проходила, і рушили до «Тихого Дону». Тривожна тиша вкрила річку; фронтовики навіть сплять погано, якщо немає стрілянини. Люди зривалися у воду; двоє солдатів на човні не завжди встигали підібрати, течією зносило «купальників» під міст; що було далі з ними, ніхто не знав. Тільки дісталися середини переправи, як зусібіч донеслася команда «Повітря!». Літаки ішли вздовж річки, виблискування і світіння води чітко виділяли чорноту моста. Бомба вибухнула у воді, промазав німецький ас. Сховатися немає де.

Новий вибух потряс повітря. Бомба влучила у віз зі снарядами: тріскотня від розривів боєприпасів, свист осколків, стогони, благання про допомогу... Кінець моста рознесло вщент, з’їхати на сушу неможливо. Немов з-під землі виросли сапери, не зрозуміти, як вони уціліли. Спуск готовий, поїхали...

***

Черговий день війни відходив в історію. Скількох бійців недорахувалися за цей один день; скільки піде похоронок у далекі від Дону міста і села! Не одержать убивчих повідомлень мешканці зайнятої німцями території; там не знають про долю живих, через фронт пошта не ходить.

Нарешті ступили на земну твердінь. Уздовж берега тяглися окопи, різні укриття, протипіхотні загородження з колючого дроту; все підготовлено для прикриття позиції, що дозволило військам зайняти оборону до підходу противника. Сюди ж посилали розрізнені підрозділи із-за Дону.

Недалеко від берега стояв контрольно-пропускний пункт. У командирів великих частин перевіряли документи, пояснювали їм обстановку, направляли в місця зосередження резервів. Невеликі групи солдатів ішли на збірні пункти для формування нових підрозділів.

Недосвідчений у військовій справі солдат бачив на переправі й навколо неї цілковиту плутанину. Але дії командира переправи і начальника КПП, дисципліна, передусім саперів, переконували, що в усьому помітна чиясь воля, спрямована до однієї мети — не допустити паніки, зберегти хоча й виснажені в боях війська.

На довгому шляху битв усяке траплялося: гіркі дні відступу, втрати, докори населення за невдачі, часом погано погоджені дії командування, а солдати це відчувають першими, нестача зброї і боєприпасів, — усе було, що сказати, але було й основне — віра в перемогу...

***

У лихоліттях відступу я переступив свої вісімнадцять. У роки війни юнаки мужніли швидко; події змушували замислюватися про сенс життя, про своє місце в лиху годину. Від усього цього не відвернешся, не пересидиш у казино, поки затихне буря, не обійдеш путівцем основні події історії Батьківщини. Небезпека навколо тебе і навіть угорі, баритися не можна. Вже виє скинута бомба; вирішуй, мізкуй, як вистояти, як перемогти насамперед себе самого, свою недосвідченість — одне слово, поспішай дорослішати.

Ти переправився не тільки через Дон, а й у другий рік війни; надалі стане в пригоді кмітливість, уміння, старання. Пам’ятай мудрість: куди соколи літають, туди вороння не пускають.

Харків.