Чернігівська міська прокуратура винесла постанову про закриття кримінальної справи за відсутністю ознак складу злочину у діях К. Тарасенко, яка завдала ножем смертельне поранення нічному нападнику Віталію К., колишньому десантнику. Як з’ясувалося, останній вже відсидів строк за зґвалтування. Незважаючи на це, ще після цього двічі нападав серед ночі на дівчат. І ось під час учинення чергового злочину для ґвалтівника настала несподівана розплата за скоєне. Останню крапку в його житті поставила 18-річна Катя. Сталося це всупереч її волі.

...З Катею прогулюємося Болдиними горами. Говоримо про її життя-буття до моторошного інциденту. Дівчина закінчила ліцей побуту, має досить неординарну професію флориста-дизайнера. Красиво оформляє композиції букетів. А ще з усіляких підручних матеріалів, сухих квітів виготовляє для друзів, родичів, для себе оригінальні картини-ікебани. Інцидент надовго вибив її зі звичної колії буття. Хоча, як пояснила дівчина, він у її житті не перший.

— У нашому мікрорайоні, Шерстянці, дуже темні, неосвітлені вулиці, — розповідає. — Там ходити просто небезпечно! У 2003 році взимку я поверталася з уроків і до мене у темряві (це тільки вечір починався!) пристав якийсь тип з ножем. Сказав, щоб я йшла за ним. Я відповіла йому: «Ні, там люди, пішли в інше місце». Я так сказала, бо добре пам’ятала оповіді маминої знайомої, як треба діяти з психами-негідниками. Він послухався мене, ми пішли іншою вулицею, а тут якраз ідуть назустріч два хлопці, я і кинулась до них. Вони мене і провели додому.

— Після того ти ходиш з ножем?

— Ні.

— Як опинилася так пізно на вулиці Текстильників?

— У нас був випускний вечір у ліцеї. Потім з друзями їздили дивитися футбол, а згодом посиділи у пивному наметі. У знайомих була машина. Вони мене і підвезли до мікрорайону. Ми сиділи якийсь час в машині, знайомі щось задискутували-засперечались, а це мені не сподобалась. І я пішла від них додому, бо це ж зовсім близько. Йшла не вулицею, а попід будинками, щоб мене не було видно стороннім. Тільки минула велику тополю — як відчула на плечі чиюсь руку і приставлений до боку ніж. Виявляється, нападник очікував, сховавшись за стовбур дерева! Я була в шоці, розгублена. Він стояв ззаду, тримаючи мене, сказав: «Не бійся! Все швиденько зробимо і підеш». Враз я відчула десь віддалік голоси, і кинулася убік. Та він сильно ударив мене. Почав роздягати.

Катя знову вдала, ніби змирилася зі своєю долею, згодилася з його пропозицією. «Давай тільки я буду вгорі...», — сказала вона гвалтівникові, аби якось його відволікти і втекти. Він відразу зрадів пропозиції. У цей момент рука дівчини наштовхнулась у траві на ніж, випущений заспокоєним-розслабленим кривдником.

— Я думала вдарити ним у його руку, щоб він від болю мене відпустив, — далі оповідає Катя. — Але ж в темряві не побачиш, де рука, де груди. Після мого удару він скрикнув, ще вдарив мене, але я все-таки змогла вирватися і втекти від нього. Коли мама відчинила мені двері, я була повністю гола, тремтіла. Я всю ніч плакала.

Коли ховали Віталія, всі не вірили, що його вбила дівчина. Мовляв, чоловіка забили міліціонери. Адже на обличчі загиблого були синці.

— Його знайшли десь вранці трохи віддалік того місця, — пояснює Катя. — Він ще піднявся і йшов з моєю сумкою. Але потім серце зупинилося від крововиливу, і він упав головою на гравій. Довго так лежав. Через те і виникли синці.

— Через сумочку вийшли на тебе?

— Так.

Дівчині п’ять днів після нічного інциденту снилися жахи. Кілька місяців тривало слідство, яке тримало її в напруженні. Допити. Лікарня. Огляди. Експертизи. Знову свідчення. Та сьогодні усе це, на щастя, позаду. Її справедливо визнано повністю невинною, оскільки вона діяла у межах необхідної самооборони.

На жаль, за цей час у мікрорайоні Шерстянка мало що змінилось.

— Так само там панує темрява, — каже дівчина. — Щоправда, з’явилася патрульна машина. Але... все одно страшно. Особливо на вулицях між школами №14 та №34.

— Ти вже не повертаєшся так пізно?

— Я тепер працюю у ресторані офіціанткою і робочий день триває до першої ночі...

— Отже, щодня стрес?

— Я вдячна нашому директору за те, що він закріпив за нами таксі. І тепер мене після зміни підвозять до самого під’їзду. І лише після мого дзвінка з квартири таксист від’їжджає.

Катя поступово забуває про пережите. Має друга. Вона вірить, що все у неї надалі складеться якнайкраще. Сподіваємося і ми на це.

Фото автора.