Сьогодні в невеликому районному містечку Балаклія, що на Харківщині, — знаменна подія. Державному підприємству Міністерства оборони України «Балаклійський ремонтний завод» виповнюється 75 років з часу утворення. Щоправда, у військових колах багатьох поколінь офіцерів, зброярів, армійських техніків його більше знають за назвою «Перший арсенал». Він, справді, був перший у багатьох військових починаннях минулих років і залишається зразковим донині, незважаючи на те, що українська армія сьогодні перебуває, як кажуть люди військові, не в кращій формі.

Біля джерел його утворення, як свідчить історія, стояв відомий маршал Михайло Тухачевський. Саме він прийняв рішення вивезти з великого промислового і густонаселеного міста Харкова величезні запаси боєприпасів щоб уникнути неприємностей, як мовиться, від лиха подалі, яке вже в наші дні пережили люди під сумнозвісною Новобогданівкою. У переїзді з Харкова була й та причина, що масштабне зосередження боєприпасів і озброєння, а також їхнє переміщення потребували дотримання більшого режиму таємності. Селище Балаклія на той час найліпше відповідало усім необхідним вимогам військової безпеки й таємності: місце глухе, віддалене від великих міст і водночас забезпечене залізницею, трудовими ресурсами.

Утім, особлива історія підприємства лише цією подією не обмежується. На його території розташовується невеличка напівзруйнована церква. Саме в ній на початку минулого століття складав військову присягу ще один солдат, який став згодом легендарним маршалом Перемоги, — Георгій Жуков.

Артилерійські склади пізніше стали окремим спецпідприємством. А «Перший арсенал» перетворився на Балаклійський ремонтний завод — найпотужніше в Україні підприємство з ремонту ракетно-артилерійського озброєння. До речі, артсклади сьогодні на декілька порядків перевершують новобогданівські. Харківські арсенали, як стверджує їх керівництво, безпечні, і не треба бояться з ними бути сусідами. Вони свого часу були головними, провідними, і на їхньому досвіді ремонту озброєнь і збереження боєприпасів писалися всі армійські настанови.

З дня створення до 1941 року колектив Червонопрапорного Арсеналу значно розширив свої потужності, щорічно нарощуючи обсяги випуску продукції, досяг докорінного поліпшення техніко-економічних показників, з достоїнством виконує будь-які завдання, виготовляючи, ремонтуючи і поставляючи до армії зброю. До того часу він виріс у потужне промислове підприємство. Чисельність робітників та службовців, інженерно-технічних працівників перевищувала дві з половиною тисячі осіб. У довоєнні роки на заводі відремонтовано близько 2 тисяч гармат усіх систем, 350 тисяч гвинтівок, 20 тисяч револьверів і пістолетів.

З початку війни завод перейшов на цілодобову роботу. Потрібно було збільшити кількість продукції, котру випускали, утричі проти запланованого. Усього за роки Великої Вітчизняної руками робітників та інженерів підприємства було відремонтовано і відправлено на фронт 4 тисячі артилерійських установок, 320 тисяч гвинтівок і карабінів, 23 тисячі пістолетів і револьверів, 20 тисяч автоматів, понад 17 тисяч кулеметів і 2 тисячі протитанкових рушниць. За цим досягненням — напружена, нерідко героїчна робота офіцерів, інженерно-технічних працівників, робітників та службовців Арсеналу. Адже розгортати виробництво в евакуації доводилося в холодному, промерзлому степу, жити в наметах, працювати під відкритим небом.

Після війни урядом і командуванням Збройних Сил було поставлене нове завдання. Необхідно було, не зменшуючи випуску продукції, перевести все виробництво на ремонт і виготовлення виробів за новими технічними умовами мирного часу, відремонтувати і підготувати до тривалого збереження всю зброю, що надійшла з фронту. Для цього переглядали й поліпшували технологію, організацію роботи. За порівняно короткі терміни заводський колектив відновив виробничі приміщення, забезпечив виконання планових завдань.

З 1969 року завод був перепрофільований і переобладнаний для проведення капітального ремонту для Збройних Сил зенітних і зенітно-ракетних комплексів 2А6 «Шилка», 9АЗЗ «Оса», 2Сб «Тунгуска». Підприємство постійно здійснювало освоєння капітального ремонту зразків озброєння, котрі раніше в Україні не виготовляли і не відновлювали, або в зв’язку з організаційними заходами зникали ті підприємства, що проводили раніше ремонт цих зразків озброєння.

Наприкінці 1991 року обсяги виробництва досягали майже 30 мільйонів карбованців на рік. «Перший арсенал» не лише виконував капітальний ремонт військової техніки, а й навчав військових фахівців з багатьох країн світу, куди СРСР поставляв власні зразки зброї. Крім того, з його участю будувалися аналогічні ремонтні заводи за кордоном, куди поставлялося розроблене на підприємстві нестандартне обладнання.

Після проголошення незалежності України для заводу почалися тяжкі часи. Українська армія не могла забезпечити підприємство замовленнями. Припинилося його фінансування. Кілька місяців персоналу навіть нічим було виплатити заробітну плату. Довелося вишукувати внутрішні резерви, задіяти в невластивих для себе галузях весь свій інтелектуальний, технічний потенціал, випускати товари народного споживання, ремонтувати сільгосптехніку, робити столярку...

З 1993 року на підприємстві освоєно капітальний ремонт надскладної військової техніки пункту управління ПУ-12, двокоординатної РЛС П-37, зенітних установок ЗУ-23 і ЗПУ-4, транспортно-заряджаючих машин 2Т7, 9Т217, 2Ф77, станції наземного артилерійської розвідки СНАР-10, радіоприборного комплексу РПК-1 «Ваза». Також освоєно відновний ремонт зенітно-ракетних комплексів «Куб», «Тор», «Бук», окремих виробів ЗРК С-300, організовано технічне обслуговування і відновний ремонт базових шасі. За власними розробками здійснюється переробка стрілецької зброї на мисливсько-промислову...

З часів світових воєн в Україні нагромадилася така кількість стрілецької трофейної зброї, що, за словами військових, лише для того щоб її порахувати, необхідно витратити декілька десятиліть. Підраховано також, що якщо починати вивозити боєприпаси із сусіднього арсеналу, то потрібно витратити не менш як півтора десятка років. Однак якщо для боєприпасів альтернативи утилізації просто немає, та стрілецьку зброю, як уже говорилося вище, можна успішно використовувати у промислово-мисливських цілях, для виготовлення макетів. Щоб знищити автомат, потрібно витратити близько 10 гривень. Продати як макет — одержати не менш як 300, а як мисливську зброю — ще в декілька разів більше.

У 2006 році Балаклійський ремонтний завод один з перших у Збройних Силах України одержав ліцензію на право проведення ремонту, модернізації й утилізації озброєння, техніки і боєприпасів. Підприємство встановило взаємовигідне співробітництво з ДК «Укрспецекспорт». Тут останнім часом успішно виконують капітальні ремонти (зокрема, і для закордонних замовників з десяти країн світу) надскладних технічних спецвиробів: 2А6 «Шилка» — понад 2000 виробів, 9АЗЗ «Оса» — 631 виріб, 2С6 «Тунгуска» — 33 вироби. Виробнича діяльність підприємства останніми роками була можлива завдяки наполегливості і професіоналізму колективу й підтримці керівництва центральних органів МО України. Це сприяло утриманню в належному стані соціальної сфери, збереженню інфраструктури підприємства.

Обсяг товарної продукції підприємства 2006 року становив понад 30 мільйонів гривень. Отримано чистого прибутку близько 5 мільйонів гривень. У підприємства гарні перспективи. З багатьма країнами укладено угоди про співробітництво. Уже виконуються договори, які передбачають випуск і реалізацію продукції в 2007 році на суму понад 60 мільйонів гривень і з перспективою подальшої роботи.

Сьогодні на заводі немає заборгованості з виплати заробітної плати, виконуються всі соціальні зобов’язання за колективним договором. Середня заробітна плата становить 1112 гривень на місяць, непогано як для периферійного підприємства. Виплачуються разові і квартальні премії за підсумками виробничо-господарської діяльності. Профком постійно приділяє увагу оздоровленню працівників і членів їхніх родин.

Працювати на Арсеналі — престижно та економічно вигідно.

Харків.

На знімку: рілецька зброя зберігається довгі роки.

Фото автора.