У «цукровому Донбасі» відмовляються сіяти буряки, бо не можуть продати половину торішнього солодкого піску.

Закопали гроші в землю

Під посів цукрових буряків на Вінниччині минулої осені підготували площу в 126 тисяч гектарів. Приблизно на четвертій частині ділянок довелося, крім основних робіт, ще й розкислювати грунти. Через це господарства зазнали додаткових витрат. Тоді ніхто й навіть думки не припускав, що майже половина (136 тисяч тонн) торішнього солодкого піску залишиться на складах цукрозаводів і господарств.

Знали б про таку перспективу буряківники восени, не закопували б гроші в землю. Тим паче що справа ця не з дешевих. Жодна інша культура не потребує таких затрат ще до посіву, як цукристі.

Схаменулися селяни навесні. Спершу в господарствах «скинули» 10 тисяч бурякових гектарів. Тобто залишили для посіву 116 тисяч. Невдовзі й цю цифру «скоригували». Насправді засіяли лише 101 тисячу гектарів, уточнює начальник обласного управління агропромислового розвитку Анатолій Павліченко. Головна причина скорочення площ — не знають, що робити із залишками торішнього цукру.

За словами співрозмовника, буряки сіють переважно на землях, орендованих цукрозаводами. Вивели агрегати на бурякове поле і в господарствах, яким вдалося укласти угоди із цукроварами на конкретну кількість сировини. Але відведені під цукристі гектари «урізали» порівняно з тим, що було торік. У більшості господарств, за словами А. Павліченка, відмовляються сіяти буряки. Навіть у традиційно бурякосіючих районах. Такі симптоми, з одного боку, викликають у фахівців тривогу. З другого, в умовах ринку господарники, як кажуть, тримають ніс за вітром. Щоб зміцнювати економіку агропідприємств, кидають у землю насіння тих культур, які приносять у касу гроші.

Найчастіше буряки «міняють» на ріпак. По-перше, з реалізацією насіння цієї олійної культури жодних проблем. По-друге, за нього добре платять. Збільшують також клин сої та ячменю.

Відпустити всіх у солодке «плавання»

Сіяти цукристі нинішньої весни розпочали майже на місяць раніше, ніж торік. Погодні умови дали можливість швидко впоратися з роботою: на середину квітня засіяно майже 90 відсотків площ. Щоправда, на посіви у більшості районів не випало жодного дощу. Зима була малосніжна. Запаси вологи нижчі від норми. У сухому грунті насінини не проростуть належним чином, хоч би як старанно втрамбовували грунт після сівби. Якщо рослини не «напоїти» у початковий період вегетації, пояснюють агрономи, марно сподіватися на високий врожай коренів.

Щедрий буряковий вал, якщо його й отримають, також може стати головним болем. Коли до нинішніх запасів цукру додасться нова продукція, область «захлинеться» від солодкого. Які можливі шляхи виходу із ситуації? Про них вели мову представники обласної та районної влади з власниками та директорами цукрозаводів, виробниками сировини. Звісно, на місцевому рівні проблему не розв’язати. Власник одного з цукрозаводів спересердя навіть запропонував: якщо урядовцям байдуже, що робиться в галузі, то нехай відпустять нас у «вільне плавання», скасують усі обмеження і квоти на реалізацію цукру, і тоді, як кажуть, виживе сильніший.

П’ять заводів не мають квоти

Пропозиція не знайшла підтримки. Натомість до МінАП надіслали інше звернення: збільшити квоту на реалізацію солодких кристалів. Як пояснив голова обласної асоціації «Поділляцукор» Микола Власюк, торік цукрозаводи регіону отримали дозвіл на продаж 270 тисяч тонн цукру: 245 тисяч тонн на внутрішньому ринку і 25 тисяч тонн — на зовнішньому. Нинішнього року «цукровий Донбас» зможе реалізувати лише 226 тисяч тонн кристалів. П’ять заводів, які подавали заявки, уточнив пан Власюк, взагалі не включені у схему квотування.

За словами Анатолія Павліченка, головною умовою під час встановлення квоти є показники господарської діяльності того чи іншого заводу за п’ять років. Три із п’яти цукроварень, яким відмовлено у квотах, упродовж останнього часу взагалі не працювали. Це, зокрема, Гайсинське і Моївське підприємства. Але ж на відновлення їхньої роботи затрачено чималі кошти. Ці заводи трудівники врятували від знищення. На Моївській цукроварні, для прикладу, працівники майже рік несли варту, запобігли вивезенню обладнання на металобрухт. У них з’явилася реальна надія повернутися на свої колишні робочі місця. Але якщо не буде дозволу на продаж цукру, то заводський гудок й надалі залишиться «німувати».

— Після втручання у справу обласного керівництва, — продовжує А. Павліченко, — нам пообіцяли, що квоти буде переглянуто, і підприємства, які не увійшли до загального списку, також отримають дозвіл на продаж продукції.

Стільки чаю не вип’ємо і цукерок багато не з’їмо

Не всі власники солодкого піску мають належні умови для його зберігання. На цукроварнях з цим не виникає проблем. Там на складах кристали, у разі потреби, можуть лежати роками. Інша ситуація в селянських господарствах. Жодне з них не може похвалитися належними складськими приміщеннями — вони не опалюються. Уникнути вологи не вдається. А сирість — найбільший «ворог» солодких кристалів. Не дивно, що цукор у деяких господарствах уже... поплив. Принаймні так стверджує голова обласної асоціації сільгосппідприємств, депутат обласної ради Микола Панасюк. На його думку, настав час запровадження централізованої реалізації цукру. «Це ж очевидно, — каже Микола Іванович, — що селянам самотужки не просто його реалізувати. Значить, треба створювати структуру, яка цим займалася б професійно, як того вимагають ринкові умови. Вигода від того була б очевидна.»

Таку пропозицію не підтримує голова асоціації «Поділляцукор» Микола Власюк: «Як можна поєднати можливості і бажання виробників цукру, — каже Микола Андрійович, — коли у них, даруйте, різні вагові категорії. Одна із структур уже виробляє майже половину всіх кристалів, які варять на заводах області». До того ж, за словами М. Власюка, отримати ліцензію на продаж цукру непросто. Одна з причин: невдовзі ми «гратимемо» за правилами СОТ. Через рік після вступу нашої держави в Світову організацію торгівлі ми змушені будемо надати дозвіл на ввезення в Україну 260 тисяч тонн цукру-сирцю. А це ще більше ускладнить ситуацію на внутрішньому ринку. Тому активнішою має бути зовнішньоекономічна діяльність у відпрацюванні закордонних цукрових ринків.

— Без виходу на ринки країн СНД вітчизняна цукрова галузь не зможе далі працювати, — переконаний начальник обласного управління агропромислового розвитку А. Павліченко. Ми стільки чаю не вип’ємо і цукерок не з’їмо. Тим часом квоту для реалізації цукру на зовнішніх ринках взагалі зняли.

Від яких кристалів відмовляються кондитерські фабрики?

Ніколи раніше не піддавалася сумніву якість солодких кристалів, зварених на заводах «цукрового Донбасу». Тепер фахівці дедалі частіше ведуть мову про те, що кондитерські фабрики відмовляються брати окремі гуртові поставки цукру. Кажуть, через відхилення від стандартів якості. Однак детально цього ніхто досі не аналізував. Оприлюднювати такі факти поки що ніхто не поспішає. Зате у приватних розмовах називають причини, які, можливо, негативно впливають на якість готової продукції. Одна з них — хімічні речовини, якими щороку «підгодовують» грунт. Завдяки їм значною мірою дехто досягає рекордно високої врожайності буряків. Саме з таких коренів, кажуть, мають цукор, від якого відмовляються кондитери. Куди ж його дівають? На це запитання один із співрозмовників лише посміхнувся — людям продають.

Вінницька область.