Сіяли у нас на Поліссі колись льон, і приносив він прибутки, а тепер його голубого цвітіння ніде не побачиш. Кажуть, немає на нього попиту, тому й не сіють. Слідом за льонарством звели нанівець картоплярство — другу «козирну» галузь Полісся. Тепер, схоже, замахнулися на цукровий буряк — надію й опору селян південних районів Рівненщини. Ось що думають з цього приводу причетні до проблеми люди.

Віктор Матчук, голова Рівненської облдержадміністрації:

— Важко збагнути, чому тільки 1 квітня, коли цукрові буряки в господарствах почали повним ходом сіяти, аграрне міністерство довело квоти на виробництво цукру на цей рік. Нашій області дали квоту в 58 тисяч тонн, тоді як торік на Рівненщині було вироблено 80 тисяч тонн цукру. Під визначену квоту достатньо засіяти цукровим буряком 20 тисяч гектарів, а тим часом селяни підготували під цю культуру і вже засіяли 43 тисячі гектарів.

А цукор, вироблений понад квоту, підлягає штрафним санкціям.

Надія Переходько, заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації:

— Ситуація загрозлива тим, що понад дозволені обсяги цукор на ринку України реалізувати заборонено. Якщо викинути на внутрішній ринок солодкий пісок понад квоту, не уникнути штрафних санкцій. Але крім квоти «А», тобто певної кількості продукції, передбаченої для реалізації на ринку країни, є ще квота «Б» — цукор на експорт. Щоб не допустити надлишку білих кристалів на внутрішньому ринку, що спостерігалося в минулі роки, ці квоти й ввели. Інша річ, що знайти ринки збуту за кордоном — то неабияка проблема для наших цукроварів.

В умовах надлишку солодкого піску на ринку України страждають заводи, бо мусять віддавати цукор майже за собівартістю, а господарства потерпають, бо не можуть вигідно продати буряк.

Олександр Марчук, директор ПП «Овас-цукор» (с. Бабин Гощанського району):

— Квоти ці тільки довели. Тепер кажуть, що вони ще не остаточні, то щось конкретне сказати з цього приводу важко. Однак хочу виправити тих, хто веде мову про проблеми збуту цукру. Із збутом проблем якраз немає. Є проблема з ціною. Ціновий баланс змушує нас віддавати цукор із заводу по 2,2 гривні за кілограм, тоді як ринкова ціна на гривню більша.

Таке квотування призведе до скорочення робочих місць у господарствах, на заводах — це ще один його негативний наслідок. Нині я побоююсь укладати з господарствами угоди, адже як буде підписана угода, нам привезуть восени буряк, з яким ми не знатимемо, що робити. Бо коли ми торік зварили 15 тисяч 250 тонн цукру, то на цей рік нам довели квоту на виробництво 11,4 тисячі тонн, хоча обіцяли 13 тисяч. От і думай, що нині робити: чи сіяти взагалі той буряк, який восени може виявитися незатребуваним. Площі під солодкими корінцями у своєму підприємстві ми не скорочуємо, але наші партнерські господарства до посівів не спонукаємо, як це було раніше.

Сподіваємося, абсурдність ситуації зрозуміють у міністерських кабінетах і щось таки змінять. Треба шукати шляхи виходу на зовнішні ринки. Окремо взятим заводам це не під силу, але зовнішньоекономічні відомства держави тут мають повно роботи і повинні б показати, що недарма їдять свій хліб. І цукор також.

Рівненська область.