Останні півроку можна спостерігати, що країна живе не за законами, а за політичною доцільністю вул. Банкової, 11 — секретаріату Президента. Точніше сказати, Президент і його оточення живуть, не озираючись на закони, при цьому змушуючи кожного громадянина бездоганно підкорятися Феміді.

Чистота політичних відносин, мораль гаранта дотримання Конституції щораз стає бруднішою, цинічнішою та нахабнішою. Прихід третього Президента, його впроваджуване новаторство на вул. Банковій не має аналогів для попередників.

Спостерігаючи за створеним виром подій, хочу зупинити увагу на одному державному органі — Конституційному Суді України, який нині переживає погроми від секретаріату Президента, рівні воєнним діям.

З метою паралізувати роботу чи залякати суддів Конституційного Суду України п’ятеро його служителів зробили демарш з оголошенням на всю державу нібито про тиск на них, кого тільки — незрозуміло. При відкритті провадження про розгляд конституційного подання 53 народних депутатів щодо конституційності Указу Президента № 264 від 2 квітня 2007 року «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» через Службу безпеки України було оголошено безпідставні звинувачення судді-доповідача у зазначеній справі Сюзанни Станік.

Після того, як зацікавленим особам не вдалося таким шляхом відвернути свій сором від оголошення неконституційності указу від 2 квітня, було видано ще один указ уже від 4 травня, який нічим не відрізнявся від попереднього, щодо припинення повноважень Верховної Ради п’ятого скликання. Для того, щоб підстрахуватися при розгляді нового указу Президента у Конституційному Суді України, оскільки народні обранці зробили нове подання, глава держави вирішив здійснити ротацію служителів Феміди в єдиному органі конституційної юрисдикції, але не відповідно до законодавства, а відповідно до політичної доцільності. Методи заміни суддів дивувати не перестають.

Конституційний Суд України, як здавалося раніше, захищений окремим розділом (статті 147—153) Конституції України, законами України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України», «Про статус суддів», Регламентом Конституційного Суду України. Але слово «здавалося» вжито не випадково, оскільки жоден із цих законодавчих актів не зумів запобігти безвідповідальним, емоційним, неправовим указам Президента України № 369/2007 від 30.04.2007 р. «Про звільнення В. Пшеничного з посади судді Конституційного Суду України», № 370/2007 від 01.05.2007 р. «Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України», № 373/2007 від 03.05.2007 р. «Про призначення С. Гавриша суддею Конституційного Суду України», № 374/2007 від 04.05.2007 р. «Про призначення В. Костицького суддею Конституційного Суду України».

Простіше кажучи, глава держави намагається замінити двох «неугодних» суддів, обраних за квотою Президента, у Конституційному Суді на двох вірних та покладистих служителів, можливо, Президента, а не української Феміди.

Доцільно звернути увагу на те, що гарант дотримання Основного Закону лише намагається звільнити і призначити вищезазначених осіб, оскільки законодавство йому не дозволяє зробити відповідні дії одноосібно. Але, зважаючи на публічні заяви і наполегливість, ми ще раз можемо запевнитись у диктатурі наших нових демократів.

Послідовно розклавши законодавство, спробуємо пояснити громадськості та необізнаним службам Президента правовий порядок звільнення та призначення суддів.

Частиною 22 статті 106 Конституції України передбачено, що глава держави призначає на посади та звільняє з посади третину складу (шість суддів) Конституційного Суду України. Звичайно, відповідні процедури мають бути передбачені законами, що й зазначено у статті 153 Основного Закону: «Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом».

Для чіткої відповідності всіх правових норм 16 жовтня 1996 року прийнято Закон України «Про Конституційний Суд України» (далі — базовий Закон), а 5 березня 1997 року рішенням суддів Конституційного Суду затверджено його Регламент.

Згідно з послідовністю, спочатку розберемо правомірність та процедуру звільнення суддів Конституційного Суду.

У своїх двох указах № 369 та № 370 Президент посилається на пункт 5 частини п’ятої статті 126 Конституції щодо звільнення С. Станік та В. Пшеничного у зв’язку з порушенням присяги і, таким чином, вважає їх звільненими.

Такі думки, ствердження та мрії є повним абсурдом, оскільки законодавством передбачена зовсім інша процедура звільнення.

Стаття 23 базового Закону чітко визначає підстави припинення повноважень судді Конституційного Суду України:

1) закінчення строку призначення;

2) досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

3) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог, передбачених частиною другою статті 16 цього Закону (сумісність, належність до політичних партій та профспілок, представницький мандат, оплачувані посади, крім наукової, викладацької, творчої);

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених пунктами 1—3, 6—9, приймається на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, — Верховною Радою України.

Отже, законодавець чітко визначив, що у разі порушення присяги суддею основного конституційного органу припинення його повноважень можливе лише за рішенням Верховної Ради України.

При тому, частиною першою статті 63 Регламенту Конституційного Суду України встановлено, що у разі порушення у Верховній Раді України питання про порушення присяги суддею Конституційного Суду України Конституційний Суд України проводить перевірку і, за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики, приймає одне з таких рішень — про наявність або відсутність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України.

Порушити відповідне питання у парламенті може Президент України, оскільки саме він вбачає порушення суддями присяги та згідно з Конституцією має право на призначення шести суддів.

Разом з тим, частиною другою статті 69 Регламенту Конституційного Суду України неухильно дотримано конституційні права громадянина щодо можливості захисту та відстоювання своїх прав. У цій статті зазначено, що суддя, стосовно якого порушено питання звільнення з посади, має можливість викласти свої пояснення Конституційному Суду України усно або письмово. З огляду на це положення, ми знову запевняємо у порушенні Президентом України Конституції, оскільки без жодних пояснень суддів, захисту своїх конституційних прав та інтересів, розгляду відповідного питання уповноваженим органом глава держави приймає одноосібні рішення.

Підсумовуючи викладену у законодавчій термінології всю процедуру звільнення, її можна сформулювати таким чином і порядком:

1. Президент, оскільки він є ініціатором звільнення, робить подання до Верховної Ради України про розгляд питання про порушення присяги суддею Конституційного Суду України;

2. На пленарному засіданні парламент розглядає відповідне подання Президента і приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України про проведення ним відповідної перевірки;

3. Постійна комісія КСУ з питань регламенту та етики приймає відповідне рішення та виносить його на розгляд Конституційного Суду України;

4. Голова Конституційного Суду України скликає засідання, на якому приймається рішення не менше як дванадцятьма суддями про наявність підстав або їх відсутність щодо звільнення з посади відповідного судді Конституційного Суду України;

5. Судді Конституційного Суду України, стосовно якого порушено питання про звільнення з посади, надається можливість викласти свої пояснення Конституційному Суду України усно або письмово;

6. Інформація про рішення Конституційного Суду України щодо звільнення судді направляється на розгляд Верховної Ради України у триденний строк з дня прийняття рішення;

7. Верховна Рада України на своєму засіданні розглядає питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України та шляхом голосування (226 депутатів) приймає відповідне рішення.

Тільки за умови дотримання відповідної процедури суддя Конституційного Суду України може бути звільнений з посади, після чого, у місячний строк, згідно з частиною третьою статті 6 базового Закону має бути призначений новий суддя, де також існує відповідна процедура призначення та вступу на посаду.

Стаття 6 Закону України «Про Конституційний Суд України» чітко визначає порядок призначення суддів єдиного органу конституційної юрисдикції Президентом України. Зокрема, ця стаття встановлює:

«Президент України проводить консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України.

Призначеною на посаду судді Конституційного Суду України вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та Міністра юстиції України».

Таким чином законодавством чітко встановлені норми та процедура призначення суддів, від якої відступати не дозволено ні Президентові, ні прем’єрові, ні будь-якій іншій посадовій особі. Окрім того, у зазначеній статті законодавець не випадково висловився, що призначеною на посаду судді вважається особа, оскільки ця кандидатура має скласти присягу перед народом України, її представницьким органом — Верховною Радою України.

У зв’язку з цим законодавець також передбачив у статті 17 базового Закону поняття вступу на посаду судді Конституційного Суду, це звучить так:

«Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення присяги судді Конституційного Суду України.

Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».

Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження».

Таким чином, законодавством чітко та зрозуміло встановлено всі необхідні процедури, які можна викласти у такій послідовності:

1. Президент України ініціює проведення консультацій з Прем’єр-міністром України та Міністром юстиції України з приводу кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України.

2. Після узгодження кандидатури Президент України видає указ про призначення відповідної особи на посаду судді. Відповідний указ скріплюється підписами Прем’єр-міністра України та Міністра юстиції України. До речі, відповідна норма також передбачена частиною четвертою статті 106 Конституції України. Тож ігнорування цієї норми чи відсутність будь-якого підпису на Указі Президента із числа вказаних осіб буде мати наслідком нелегітимність, неконституційність указу та повну відсутність правових підстав вважати призначення судді.

3. При підписанні Указу Президента всіма відповідальними суб’єктами процесу призначений суддя складає присягу у Верховній Раді України за умови присутності народних депутатів України, Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховного Суду України.

Тільки після складення присяги суддя Конституційного Суду України вступає на посаду.

Як відомо, жодної із передбаченої законодавством норми щодо звільнення чи призначення, вступу на посаду запропонованих Президентом України кандидатур не відбулося, що дає привід для широких дискусій у громадськості щодо невідповідності Конституції та законам дій глави держави.

При таких подіях, безумовно, кожен громадянин нашої держави може нарікати на рівність перед законом, на свавілля у вищих органах влади тощо.

Якщо слідувати діям Президента України, то завтра начальник районного чи обласного управління міліції, прокуратури зможе за своєю постановою заарештувати та посадити за грати будь-кого і пояснювати, що суд у розгляді справи зайвий, та інше.

Підсумовуючи вищенаведене, хочу звернутися насамперед до Президента України та його канцелярії із проханням дотримуватися законодавства України, яким би гірким його виконання не було для них. В іншому випадку кожен громадянин у подальшому зможе показати пальцем на Президента та сказати: «Чому йому можна порушувати закони, а мені не можна». І це може бути першим кроком до розвалу нашої держави.