Колись ми дуже пишалися своїми птахофабриками, бо вони давали змогу побачити, яке буде село через кілька десятків років. Адже концентрація та індустріалізація сільськогосподарського виробництва супроводжувалися потужним шлейфом соціальної інфраструктури. Довкола птахофабрик виростали красиві й зручні для людей містечка, як, скажімо, Нестерянка та Димитрове Оріхівського району чи Комсомольське Гуляйпільського. А от Куйбишевське міжгосподарське підприємство, котре в 1993 році стало птахофабрикою, нічим не вирізнялося — що можна взяти із глибинки! Та згодом саме його колектив став прикладом для всієї Запорізької області, показавши, як треба працювати в нових економічних умовах і розвивати сучасне виробництво.

Уже в середині дев’яностих, коли Україну завалили «ніжками Буша», птахофабрики посипалися, як листя з осіннього дерева. Натиск товарної інтервенції в області витримали лише декілька спеціалізованих підприємств, та й то не найпотужніших, а гідно вийшли з випробувань лише куйбишани. Вони швидко знайшли свою нішу і замість бройлерного м’яса почали поставляти на ринок яйця. Із застарілим технологічним обладнанням, яке не давало змоги нормально працювати навіть за завченою схемою, такий прорив був би неможливий, якби не директор підприємства Олександр Макаров. Про нього кількома словами не розкажеш. Зараз таких людей можна перелічити на пальцях хоча б тому, що їх називають трудоголіками. Сам Олександр Семенович цього терміну не визнає, бо вважає, що не себе в жертву приносить роботі. Швидше, навпаки: він не уявляє свого життя без улюбленої справи. Цікаво, що до приходу на посаду директора птахофабрики все в нього вкладалося у щасливе число: сім років працював водієм, по стільки ж — головним бухгалтером та головою колгоспу. Сім скликань «відслужив» і в депутатському корпусі починаючи з сільської і закінчуючи обласною радою. А на останній посаді збився зі звичного рахунку, розмінявши двадцять четвертий рік, але на іншу не погодиться ні за які гроші.

Чим бере Макаров як керівник? Тим, що дає змогу молодшим колегам зростати поряд із собою, цінуючи їх за неординарність думок і заохочуючи ініціативу. Звичайно, вимогливий до людей, але на такому високотехнологічному підприємстві, як птахофабрика, без дисципліни й організованості не проживеш і дня. Не один рік формувалася і його команда: в сільській глибинці висококваліфіковані спеціалісти завжди були в дефіциті. Та якщо новачки «притерлися» в колективі, то залишаються надовго. Звідси, як кажуть, хіба що на пенсію їх проводжають. Зокрема, головний економіст Наталія Зимогляд прийшла на підприємство в 1984 році. Понад десять літ тут працюють головний інженер Микола Макаренко та головний бухгалтер Валентина Руденко. Але шанують у колективі за високий професіоналізм незалежно від посад, тому добрим словом директор згадує й головного енергетика Віктора Дроздова, начальника та ветспеціаліста цеху № 4 Володимира Запорожченка і Тетяну Лебідь, пташниць Валентину Дем’яненко, Лідію Божко, Антоніну Отрішко, слюсарів Івана та Віктора Борщів, Анатолія Поньку, Бориса Водоп’яна, водіїв Олександра Ковальова та Володимира Динника.

Візитною карткою ВАТ «Куйбишевська птахофабрика» є не лише висока якість продукції, а й бездоганна ділова репутація її керівника. Мудрих людей у нас немало, ще більше — мрійників, та лише одиниці змогли переплавити свої найсміливіші плани в реальні справи. До того ж без будь-якої протекції і тим паче — сумнозвісних «відкотів». В Олександра Макарова, з його порядністю й обов’язковістю, завжди є друзі, готові подати руку в скрутну хвилину. Для прикладу подивимося, як проходило акціонування. Тоді, як спорожнілі приміщення колишніх кращих в області птахофабрик безбожно розкрадалися, Олександр Семенович почав шукати інвесторів, котрі змогли б вкласти кошти в реконструкцію очолюваного ним підприємства. Звісно, потенційних акціонерів потрібно зацікавити високою ефективністю виробництва та конкурентоспроможністю, що дало б їм, урешті-решт, змогу отримувати прибутки. Коли б Олександр Семенович носився з одними тільки прожектами, ніхто з ним не став би й розмовляти, але в нього за плечима були набутки колективу. Якщо на початок дев’яностих років птахофабрика виробляла за рік 15 — 18 мільйонів штук яєць та 1500 тонн бройлерного м’яса, то після перепрофілювання вона довела випуск яєць до 40 і більше мільйонів штук. До того ж ця продукція мала неабиякий попит, а сусіди-донеччани забирали її просто зі складу. Отже, і в умовах гострої конкуренції можна працювати нормально!

Складніше було з реконструкцією та технічним переоснащенням птахофабрики, але й тут спрацювала логіка ділової активності директора. Навіть у ті роки він постійно їздив на світові симпозіуми птахівників та на міжнародні ярмарки-виставки, всотуючи найновіші досягнення в галузі. Якось на одній із виставок познайомився з представниками німецької фірми «Хельман», зацікавився її обладнанням і технологіями. Німці — народ пунктуальний, але вже були навчені гірким досвідом спілкування з деякими нашими співвітчизниками. Тому, перш ніж запросити в Ганновер, «пробили» провінціального менеджера через Інтерпол. А «пробним камінцем» стала угода, згідно з якою птахофабрика закуповувала обладнання й технологію у кредит. Так і пробило «вікно» в Європу нічим не примітне село Благовіщенка з віддаленого сільського району. Але повагу ділових партнерів ще треба заслужити. Побачивши місцеві краєвиди із зруйнованими корпусами тваринницьких ферм, німецькі спеціалісти були шоковані тим, що під монтаж обладнання їх чекало добротно перебудоване приміщення пташника, де всі параметри відповідали проектним.

Далі — то вже як пісня. Коли ввели в дію новий пташник, сюди ходили, як у церкву, самі працівники птахофабрики, а що вже говорити про численні делегації агропромівців, від яких не було відбою. Але навіщо переконувати когось у тому, що Європа випереджає нас на півстоліття? Головне — самим бути Європою... Хоча б у технологічному плані, не кажучи вже про культуру. І досі пам’ятається ажіотаж, який охопив тоді агропромівські кола. Але як це давно було — п’ять років тому! Стільки часу ми не зустрічалися з Олександром Семеновичем, хоча інколи перемовлялися по телефону. І ось знову на пагорбі за Благовіщенкою ми разом оглядаємо плоди колективної праці. У 2005-му було введено в дію лише два корпуси з найновітнішим обладнанням, де всі виробничі процеси, в тому числі й управління мікрокліматом у приміщеннях, автоматизовані, а тепер таких діючих острівків сучасних технологій уже шість. Сьомий пташник, удвічі більший від стандартних, добудовують. Реконструкція птахофабрики вже завершується. Залишилося «запустити» два виробничі корпуси. Під час реконструкції вдалося розв’язати й такі непрості проблеми, як створення власної кормової бази та забезпечення якісною питною водою, збудувати сучасний яйцесклад і з’єднати його з виробничими лініями автоматизованою галереєю для збору яєць. Водночас — очистити велику територію від «старорежимних» приміщень та почати її рекультивацію. Підприємству не соромно і зарубіжних гостей покликати, щоб показати: Україна недарма прагне потрапити в Європейський союз.

Інша річ, якою кров’ю дається видиме благополуччя. Що стосується виробничих показників, то на фабриці все гаразд. Торік тут вироблено майже 92,6 мільйона штук яєць, що на 24,3 мільйона більше, ніж попереднього року. Але 2006-й був найтяжчий у трудовій біографії колективу, бо через обвал цін на продовольчому ринку в травні і червні птахофабрика працювала збитково. Ось так уряд за всієї його велемовності тоді захищав інтереси вітчизняних товаровиробників... Навіть у критичні дев’яності підприємство не мало такої мізерної рентабельності виробництва, що ледь вклалася в 3,7 відсотка. Нині ситуація стабілізувалася, виробничі завдання перевиконуються, і на птахофабриці планують за рахунок додаткових прибутків закупити машину для сортування яєць. Адже люди можуть і помилятися, а дотримання стандарту — це марка підприємства.

Запорізька область.

На знімках: заслужений працівник сільського господарства України, директор ВАТ «Куйбишевська птахофабрика» Олександр Макаров.

Фото автора.