Діоксинова «мантія», або Бізнесовий ажіотаж навколо утилізації грізного ракетного палива

Занехаяні десятиріччями екологічні проблеми регіону, які останнім часом наполегливо порушує обласна влада, дедалі рішучіше звучать і в голосі громадськості, депутатського корпусу всіх рівнів. Нарешті, публічно обговорюється й украй тривожний стан справ у колись засекречених ракетно-космічних об’єктах, що залишилися Україні в спадок, на думку науковців і екологів, у вигляді велетенської «порохової бочки». Про один із таких об’єктів, державне підприємство НВО «Павлоградський хімічний завод» (ПХЗ), мовитиметься в нашому журналістському дослідженні. Свого часу саме це підприємство було провідним у виробництві вибухових речовин для промисловості та боєприпасів, а особливо надто секретного сумішевого твердого ракетного палива (СТРП). Яким є воно в «мирному» використанні, не знає ніхто. До того ж тепер павлоградські хіміки за спеціальною технологією мусять «діставати» його з колишніх бойових ракет для утилізації, бо в 2007 році закінчується черговий термін «безпечного» зберігання.

Велика утилізація

З початку 90-х цей завод, маючи відповідні потужності, став головним утилізатором звичайних тротиломістких видів озброєнь, мільйони тонн яких знаходяться на військових складах у нашій державі. А вже наприкінці минулого сторіччя, відповідно до українсько-американської програми зменшення ядерної загрози, уряд доручив саме йому й утилізацію ракетного палива з подальшою переробкою в емульсійну вибухівку, що використовуватиметься на гірничо-збагачувальних комбінатах Криворіжжя та гранітних кар’єрах. Тоді ж ПХЗ за допомогою американських фахівців розробив і «пілотну» установку для так званого гідромеханічного вилучення палива з двигунів першого, другого, третього ступенів міжконтинентальних балістичних ракет СС-24, які виготовлялися свого часу в шахтарському Павлограді на механічному заводі (ПМЗ), структурному підрозділі дніпропетровського ВО «Південмаш».

Велика павлоградська утилізація, на жаль, «зависла», бо після американської фінансової підтримки ПХЗ у сумі 304 млн. доларів Агентство зі зменшення загрози Міноборони США призупинило обіцяні подальші ресурси. Офіційну позицію своєї держави виклав у листі павлоградським екологам у червні 2003 р. колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль. Мовляв, проект гідророзмиву «затратний і несе в собі технічні ризики, пов’язані з переробкою твердого ракетного палива на вибухівку, призначену для промислового використання». Це означає, що цей спосіб не забезпечує необхідної безпеки утилізації. Отже, з того року через з’ясовані американцями ризики в переробці почалася заокеанська фінансова нестабільність для цього важливого державного проекту. Хтось із українських високопосадовців побачив у павлоградському «тупику» і великий комерційний шлях, точніше, шанс, перепідпорядковуючи підприємство під крило Національного космічного агентства України, а фінансування — через Мінекології. Через цю структуру й почали виділятися бюджетні кошти не лише на безпечне зберігання смертоносних двигунів, а й на «комерційну» утилізацію СТРП з подальшим виготовленням вибухівки, чомусь із повним комплексом буро-вибухових робіт. Тобто на виготовлення промислової емульсійної вибухівки «ЕРА» (за придбаною не за малі бюджетні кошти спеціальною німецькою технологією), куди й додається подрібнене тверде ракетне паливо в незначних, але, за висновками російських учених, украй небезпечних для імунної системи людини дозах. Такий «коктейль» за своїм впливом прирівнюється до шкоди на здоров’я, як від вірусу СНІДу.

Крик «зелених»

Шахтарський Павлоград в особі активних членів міського екологічного товариства імені Михайла Варняка звик «огризатися» на очевидні порушення довкілля як у забрудненні річок Вовчої, Самари соляними водами шахторозробок, так і небезпечними наслідками від функціонування підприємств ракетно-космічної галузі. Тож голова товариства Віра Трембач і «достукалася» до посла США, до Генштабу Збройних сил України, до колишнього заступника міністра оборони України, командувача 43-ї ракетної армії.

— Мені хотілося знати, яких заходів вживають українські компетентні органи для недопущення техногенних ризиків, пов’язаних із тривалим зберіганням на ПХЗ і ПМЗ ракетного палива в «лежачому» стані, — стурбовано ділиться Віра Антонівна, котра тривалий час працювала інженером-конструктором на механічному заводі. — Генеральний директор хімзаводу Леонід Шиман безвідповідально заявляв, що в них є всі можливості для утилізації. Тому й звезли сюди всі 54 ракетоносії ядерної зброї, створивши, не дай Бог, ще один еквівалент Чорнобилю... Торік улітку та в березні 2007 року величезні зарослі очерету горіли поблизу та на території ПХЗ, і пожежі гасили не один день усіма наявними засобами міста військові та вертольоти МНС.

Кілька місяців триває інший скандал, пов’язаний зі спробами хімзаводу використовувати свою «екологічно чисту» емульсійну вибухівку з домішками ракетного палива в Кривому Розі в кар’єрі ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». У листі до редакції «Голосу України» член постійної комісії з питань екології, охорони здоров’я та соціального захисту населення Криворізької міськради Володимир Гончар наголошує, що використання в павлоградській вибухівці твердого ракетного палива та його компонентів заборонено в США, за його словами, «через незворотні наслідки для екології та здоров’я людей». Своїм рішення за № 1127 від 28 березня 2007 р. одинадцята сесія п’ятого скликання Криворізької міськради доручила виконкому не узгоджувати плани підприємства щодо проведення промислових вибухів із застосуванням емульсійних вибухівок торгової марки «ЕРА», а також інших вибухових речовин, що містять сумішеве тверде ракетне паливо або його похідні та компоненти, здійснення яких може спричинити негативні екологічні наслідки. За це рішення проголосував 81 депутат із присутніх на сесії, один не голосував. Така одностайність цілком зрозуміла, бо криворізький регіон, на жаль, був і залишається полігоном для проведення велетенських вибухових робіт. Але рішуче повстав проти павлоградської ініціативи.

Криворізький обранець наводить, зокрема, дані Російської військової академії наук, що під час утилізації сумішевого твердого ракетного палива шляхом його відкритого спалювання або у складі вибухівки утворюється стійка аерозольна хмара, насичена діоксинами. З інформації медиків відомо, що діоксини та діоксиноподібні поєднання — це складні, надзвичайно стійкі органічні сполуки, які за своєю токсичністю перевершують усі відомі на планеті отруйні речовини. Потрапляючи до організму людини з їжею, водою або повітрям, вони ослаблюють імунну систему, порушують здатність організму до адаптації, що призводить до різкого пригнічення розумової та фізичної діяльності. Діоксини діють на молекулярному рівні, призводять до змін у регуляції роботи генів і в життєдіяльності клітин.

Відомий фахівець у сфері твердопаливних ракетних двигунів та горіння твердих ракетних палив, завідувач кафедри Дніпропетровського національного університету, професор Сергій Фомін в одному з інтерв’ю наголошує, що при гідророзмиві та переробці СТРП на вибухівку токсичні оксиди азоту та хлору нікуди не зникають. І після кожного вибуху водоемульсійної вибухівки кілька тонн його у вигляді соляної кислоти потрапляють у атмосферу або разом із рудою та породою на агломераційні фабрики металургійних підприємств:

— Діоксини обов’язково будуть утворюватися саме через наявність в емульсіях хлору...

Чому дохнуть кури?

Після очевидного «фіаско» на криворізьких кар’єрах павлоградські хіміки й поїхали на Рівненщину, де є потужна гранітодобувна база в Сарненському районі, підконтрольна держпідприємству «Карпатвибухпром». А позаяк його та ще чотири інші державні «Вибухпроми» в Донецьку, Луганську, Сімферополі та Одесі нещодавно було підпорядковано ПХЗ (під державну програму утилізації ракетного палива та боєприпасів), то Вирівський кар’єр, що в селі Гранітне Вирівської сільради, став «домашнім», своїм «піддослідним кроликом». Там і провели перший «поліський» вибух павлоградці. Проте сталося непередбачуване: почали масово дохнути кури в селян лише Гранітного, що знаходиться десь за 500 метрів від кар’єру. Скільки їх загинуло, за словами сільського голови Юрія Солтиса, невідомо, оскільки облік ветлікарем не вівся. Наприклад, селянам відомо, що тільки в одного односельця пропало аж 28 курей. У Вирові, що за кілька кілометрів від кар’єру, жодна не захворіла. Правда, відома й інша новина. Під час зарядки вибуху почувалися зле два працівники дільниці № 7 «Карпатвибухпром», чого раніше за тривалу практику вибухових робіт у них не спостерігалося ніколи. За словами механіка Володимира Опалька, шофер Вирівського кар’єру Ганзюк умивався водою з відстійника, то йому висипало обличчя. Довелося звертатися до лікарів. Ніна Євгейчук розповіла нам, що люди скаржаться на те, що кури дохнуть від води, яка йде до сільського басейну з кар’єру, чого раніше не помічалося. Якщо якийсь збіг, то надто загадковий?

Невдовзі до с. Вирів за тисячу кілометрів приїхав і Леонід Шиман з консультантом, щоб сесія сільради дала дозвіл на будівництво дослідно-промислового об’єкта буро-вибухових робіт. Він мав з’явитися на проммайданчику складу вибухових речовин ДП «Карпатвибухпром», що поблизу Вирівського кар’єру. А там зберігатимуться аміачна та кальцієва селітри, тіомочевина, розчин нітрату натрію, мінеральні масла та полімерна матриця (подрібнена гідромеханічним способом СТРП).

Селяни провели сходку з рішучою вимогою заборонити будь-які роботи з такою вибухівкою. А самого Леоніда Миколайовича просто не впустили до сільради на сесію й написали звернення до влади. Вирівські депутати одностайно проголосували проти виділення землі павлоградцям під спорудження такого небезпечного об’єкта.

— Сесія районної ради не давала згоди на переобладнання чи реконструкцію складу вибухівки, бо Вирівська територіальна громада категорично проти, — сказав нам і голова Сарненської райради Микола Добриднік.

Микола Мусійович люб’язно ознайомив нас із висновками головних держветінспектора та держсанлікаря району. Цікаво, що перший із них у своєму документі пише про курячу хворобу чумку та профілактичну дезинфекцію, а другий — про те, що шкідливі речовини під час вибуху «ЕРИ» не утворюються, Бо так у листі повідомив йому перший заступник гендиректора ПХЗ, що на емульсійні вибухові речовини є позитивні експертні висновки МОЗ, МНС, Мінекології та Держохоронпраці. Тільки ж одна дивна професійна річ: поважні головні лікарі мали б знати, що ота полімерна матриця — це і є своєрідний діоксиновий «розсадник» зі СТРП. А щоб знайти діоксинові сліди, на сьогодні в Україні немає жодної лабораторії з хромато-мас-спектометром високої чутливості за стандартом відповідної методики. Лише два такі прилади з великим арсеналом допоміжного лабораторного устаткування для визначення діоксинів є тільки в Російській Федерації. Такою небезпечною була «прем’єра» експерименту, а точніше, спроба промислового впровадження емульсійної вибухівки «ЕРА» з компонентами сумішевого твердого ракетного палива в глухому селі серед лісів красивого Полісся.

Павлоградські монологи

Голова Павлоградської РДА Іван Метелиця, екс-міський голова кількох скликань, поділяє тривоги щодо невизначеності в державній програмі з утилізації велетенської кількості СТРП на павлоградських підприємствах:

— Нещодавно на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з керівниками райдержадміністрацій мені довелося виступити і нагадати главі держави, що коли на ПХЗ що-небудь трапиться, то це буде сто Новобогданівок...

Він — безпосередній свідок і учасник гасіння обох пожеж на ПХЗ, бо села Веселе знаходиться за один кілометр, Межирічі — 3,5, В’язівок — 6,5, Вербки —7, Булахівка — 10, а курорт «Солоний Лиман» — за 12 кілометрів. І будь-яка заводська надзвичайна подія може бути страхітливою бідою в радіусі декількох десятків кілометрів. Аерозольна хмара продуктів детонації СТРП із діоксинами може «накрити» не лише Дніпропетровщину.

— Я не вірю, що емульсійна вибухівка без шкідливих викидів, але вони (керівництво ПХЗ. — Авт.) кажуть, що весь цикл гідророзмиву закритий і скидання води не буде, викидів у атмосферу не буде, бо все це технологією завбачено, сподіватимемося, що роботи пройдуть без будь-яких надзвичайних подій, — констатував Іван Сергійович.

Генеральний директор ДП НВО ПХЗ Леонід Шиман, із котрим ми мали розмову, був категорично рішучим, мовляв, боротьба навколо підприємства є політичною акцією та спробами недобросовісних конкурентів перешкоджати виконанню важливого державного завдання колективом ПХЗ.

— Утилізацією ракетного палива ми займаємося з 1993 року й про це відомо всім ЗМІ та органам місцевого самоврядування регіону, — здалеку розпочав Леонід Миколайович. — Чому лише зараз так гостро стоїть ця проблема, адже хімзавод не підривав, не підриває і не планує підривати вибухові матеріали з твердим ракетним паливом узагалі. Ніколи не планував...

Між іншим, якщо повірити в це твердження гендиректора, а не в те, що він говорив раніше про експериментально вже утилізовані п’ять тонн такого палива, то продукт, яким стало СТРП, подрібнений, частина компонентів розчинилася у воді, чутливість до горіння або вибуху всього палива впала майже до нуля. А те, що залишилося, нехай чекає свого часу в тарі (невеликих бочках), які у свою чергу і безпечніші, і вагою не критичні щодо впливу на довкілля за якоїсь нештатної пожежної ситуації.

З депутатом Володимиром Гончаром пан Шиман погоджується й підтримує його в тому, що спалювати тверде ракетне паливо вкрай небезпечно, бо в атмосферу викидається надто багато шкідливих речовин, зокрема й діоксини. Але повністю не підтримує його, що він, криворізький депутат, «печеться» за екологію в Павлограді, мовляв, яке йому діло до цього. Щоправда, Леонід Миколайович не розшифровує, що не Гончар, а сесія міськради Кривого Рогу заборонила вживати павлоградську вибухівку торгової марки «ЕРА». Щодо його авторитетної заяви про те, що хімзавод «не підривав» вибухівку з «гумовими крихтами» сумішевого твердого ракетного палива, то перед нами рекламні проспекти ДП НВО «Павлоградський хімічний завод». З координатами, контактними телефонами, електронною поштою та інтернет-представництвом, з фотографією німецької сумішно-зарядної автомашини, на якій красується логотип «ЕРА».

В одному читаємо: «наливна емульсійна вибухова речовина марки «ЕРА-ІІ», що являє собою однорідну суміш емульсії з гранульованою аміачною селітрою та подрібненим твердим ракетним паливом». В іншому — «наливна емульсійна вибухова речовина марки «ЕРА-1М», що являє собою пластичну масу жовтуватого кольору з видимими включеннями гранул селітри та частинок подрібненого продукту ПП-1М» (ПП — подрібнене паливо. — Авт.). Тут, як бачимо, не згадується ракетне паливо «вголос», бо воно замасковане під «частинки подрібненого продукту ПП». А далі основні їхні характеристики, які з особливою щирою гордістю показував нам пан Шиман зі свого цьогорічного збірника матеріалів для громадських слухань «при депутатах м. Кривого Рогу». Мене дивує, що в збірнику відсутній будь-який натяк на використання тих само «гумових крихт» чи «частинок подрібненого продукту» в утилізаційному «пирозі» з сумішевого твердого ракетного палива. Отже, «ЕРА» — лише логотип, під яким, як хрущі на вишні, гудуть ероподібні марки вибухівок.

Післямова

...У суперсекретному сховищі ПХЗ ми з Леонідом Миколайовичем поторкали руками велетенських розмірів «сосиски» (корпуси ступенів колишніх ракет-носіїв СС-24 «Скальпель», як їх називали в Америці, з десятьма самонавідними ядерними головками), з тим самим смертельно небезпечним паливом. Тієї миті думалося й про те, що зняті з них ядерні боєголовки передані за договором до Росії. Росіяни переробляють їх на ТВЕЛи для атомних станцій, маючи від того значні прибутки. А ці засоби доставки боєголовок залишилися в Україні з усіма надто складними проблемами зберігання та утилізації, в яких ми й «борсаємося» не один десяток років. А вартість проблемності, як бачимо, лягає сотнями мільйонів доларів на американський бюджет, і в сотнях мільйонів гривень — на український. Ми загинали пальці, перераховуючи багатоступеневий рівень захисту їхніх надзвичайних умов «лежачого» зберігання на колесах за заданими режимами. Побачили вигорілі заводські території під час нещодавніх пожеж, що підкрадалися до сховищ, та численні табунці приручених диких тварин. Погодьмося, заводу з кандидатом технічних наук Шиманом пощастило, бо Леонід Миколайович справді менеджер високого класу, компетентний фахівець, який підняв, за висловом трудівників, підприємство «з руїн» після бездіяльності своїх попередників. У зарплаті, що нині вище середньообласної, заборгованості немає, будується житло, діють інші соціальні програми. Але чому за все це мають сьогодні «платити» своїм здоров’ям від сумнівних експериментів із діоксиновою... мантією мешканці Криворіжжя, Полісся, Донбасу, Криму? Мені стало зрозумілим, чому керівник такого підприємства роздратовано реагує на депутатські, журналістські та екологічні домагання громадськості, адже бюджетні асигнування в обсязі 750 млн. грн. на утилізацію з року в рік «каструються». На емульсійній вибухівці монопольно заробити стільки, як хотілося, й справді не дають конкуренти. Тоді напрошується крамольна думка: чому Національне космічне агентство України переймається не космічними «горизонтами» і проблемами бурильно-вибухових робіт, скажімо, на Марсі, а функціонально господарює над хімічним заводом і п’ятьма із 16 українських «Вибухпромів»? Щось тут від лукавого. Але ж така діалектика нашого життя з єдністю протилежностей.

Кривий Ріг — Сарни — Павлоград — Дніпропетровськ.