Розсекречено трагічні сторінки історії

Розкрито ще одну донедавна замовчувану жахливу сторінку історії Криму 65-річної давності. У Сімферополі в Республіканському краєзнавчому музеї до кінця травня відкрито виставку «Нацистські табори смерті» — за матеріалами СБУ із серії «Розсекречена пам’ять». На двадцяти семи стендах — фото місць захоронень, листи, плакати, унікальні архівні документи, досі незнані й невідомі не лише широкій громадськості, а навіть ученим, історикам і краєзнавцям.

У результаті масштабної, тривалої й копіткої роботи архівному підрозділу кримського главку СБУ вдалося зібрати й узагальнити дані про понад 80 місць примусового утримання військовополонених і цивільного населення за часів фашистської окупації Криму. Всі вони позначені на карті півострова. Кримський союз в’язнів-жертв фашизму представив свої стенди з фото всіх живих колишніх в’язнів концтаборів. Для більшості — це фотографії та документи, що спричиняють біль та жах, а для вже дуже небагатьох — трагічні сторінки їх біографій, шмат життя, перекресленого й скаліченого фашистським пеклом. Їм досі сняться чадні дні й ночі крематорію, брами концтаборів.

На виставці у переддень свята Перемоги було особливо людно: щодня сюди приходили зграйки школярів на зустрічі з тими, чиї життя вмістили нелюдські трагедії. Вони згадують пережите й повторюють юним: страшне минуле — вічна підстава для роздумів про прийдешнє. Нагадують сучасникам: звірства окупантів, які розстрілювали, палили, труїли газами, топили у морі, торкнулися не лише активних борців з фашистами, а й дітей.

Один з численних прикладів — доля кандидата сільськогосподарських наук, автора книги про злочини нацистів у Криму Олександра Скрипникова, мати якого Лідія Савеліївна була підпільною радисткою. Серед найтрагічніших спогадів сім’ї 28 травня 1943 року — день арешту родини на вул. Леніна, 48 у Сімферополі, коли в їхню квартиру вломилися гестапівці й катували та калічили всіх. Бахчисараєць Іван Чуприн пройшов три жахливі концтабори — Освенцім, Маутхаузен, Бухенвальд. На стелі в Освенцімі викарбувані рядки його вірша «Поверни мені дитинство, поверни мені маму». Микола Шмельов перебував у фашистських застінках й катівнях три роки, понині не може ні розповідати про них без сліз, ні викреслити з пам’яті.

Попри нелюдські випробування залишилася живою й незламаною і душа колишнього в’язня Бухенвальда Миколи Бурнусенка. Недавно він видав книгу поезій «Крик серця», куди увійшли й вірші, написані в неволі, що закликали до стійкості й мужності, зміцнювали віру в перемогу. У Галини Скрипниченко в концтаборі радгоспу «Красний» фашисти розстріляли батьків. Вона автор книжки «Правда про розвідницю Лісну», в експозиції виставки представляє свій стенд. У Художньому музеї Сімферополя експонується серія малюнків Олександра Виноградова — спогадів про поневіряння в чотирьох фашистських концтаборах. За всіма цими дбайливо зібраними впродовж багатьох років архівними документами, матеріалами і свідченнями очевидців група творців «Книги пам’яті» видасть об’ємний том «Книги скорботи».

Голова Кримського союзу в’язнів-жертв фашизму Лідія Ходирєва (мати якої не витримала катувань і звірств у концтаборі й там загинула, а дівчинку врятував навальний наступ переможців), розповідає про роботу з колегами із міста-побратима Сімферополя — Хайдельберга. Там уже багато років працює створена німцями організація «Ветеран», призначення якої допомагати колишнім нашим військовополоненим і в’язням таборів смерті знаходити документи, шукати могили рідних і близьких, підправляти втрачене у фашистському рабстві здоров’я. Уже вдалося допомогти багатьом із кількох тисяч кримчан, котрі пройшли фашистську каторгу. Така благородна спільна робота служить справі миру, змушує всіх нас замислитися над минулим і всіма силами протистояти будь-якому прояву ненависті й насильства.

Щоб нові покоління пам’ятали: півострів, як і вся Україна, теж став місцем масових убивств мирного населення у роки війни. Наші батьки й матері, діди й бабусі змогли перенести й перемогти нелюдські випробування, невже ми, їх нащадки, не подолаємо нинішні труднощі?