«Величальна подільським журавкам» — така була тема засідання клубу жінок-фронтовичок, що діє при Вінницькій міській організації ветеранів війни. Прийти на нього змогли лише 34 із майже півтори тисячі жінок, безпосередніх учасниць бойових дій, які мешкають у місті над Бугом. Які красиві жінки з нагородами! Запрошені на засідання пошуковці з усіх шкіл міста, а також учасники художньої самодіяльності Палацу молоді та юнацтва, де відбувалася зустріч, захоплювалися мужністю і відвагою, зокрема, Ольги Твердохлєбової. Її, випускницю Ленінградського училища зв’язку, доля закинула у тил ворога. З Польщі розвідниця передавала важливу інформацію для радянських військ, які наступали. Коли з двома подругами, також зв’язківцями, поверталися додому, потрапили під обстріл. Подруги загинули. Ользі Іванівні дивом вдалося вижити. Проте її ім’я також внесли у списки загиблих. Медаллю «За бойові заслуги» нагородили посмертно. Це — не єдина відзнака. Розвідниця, яка з діючою армією дійшла до Берліна, удостоєна орденів Червоної Зірки та Богдана Хмельницького, низки інших нагород.

Її відвага надихнула іншу фронтовичку — Ольгу Крамар на написання поеми про Твердохлєбову. Цей твір із захопленням сприйняли учасники зустрічі.

15 нагород прикрашали одяг керівника клубу жінок-фронтовичок Олександри Арутінової, яка пройшла дорогами війни від Сталінграда до Відня. У 1943-му пані Олександра... втекла на фронт. Вона, комсорг військового заводу, поїхала проводжати делегацію військових, які гостювали в них на підприємстві, і назад не повернулася. «Хоч ріжте мене, а я залишуся тут, на фронті!» Самовільне залишення робочого місця на військовому підприємстві розцінювалося як дезертирство і каралося військовим судом. Від трибуналу її врятував комдив генерал-лейтенант Постревич. Спершу О. Арутінова була комсоргом медсанбату, пізніше — стрілецького полку. «Втеча на фронт для тодішньої молоді була звичним явищем, — каже Олександра Семенівна. — Хоч як було страшно, а молодь у своїй більшості подумки уявляла себе там, де свистіли кулі та проливалася кров».

На засідання клубу запросили також учасницю афганських подій, двох дітей війни. Їхні долі такі само нелегкі, як і у фронтовичок Великої Вітчизняної. Чого бракує нині фронтовичкам? Здоров’я, якого вони по краплині випрошують у Бога. А ще — елементарного прояву уваги від тих, для кого вони відстояли нинішнє мирне небо.

Вінницька область.