У центрі Таллінна демонтували пам’ятник Воїну-визволителю і встановили його на військовому кладовищі. Перепоховання сюди останків радянських вояків плановано на кінець червня. Дії влади спровокували російський бунт у столиці, а в Москві пікетувальники заблокували естонське посольство.

Водночас про «визволення» від пам’ятників «комуністичної диктатури» заговорили поляки, а про підтримку естонських властей заявив президент Литви. Генсек НАТО негайно висловив занепокоєність діями Росії, як втручанням у внутрішні справи Естонії, та запевнив її президента у підтримці. Координатор зовнішньої політики ЄС Хав’єр Солана теж висловив підтримку Таллінну: «ЄС розуміє і підтримує Естонію». Усі вони вимагають від Росії виконання Віденських домовленостей про дипломатичні відносини. Одне слово, знайшли винуватця...

Досі ми захоплювалися дбайливим ставленням до військових поховань та утримання пам’ятників радянським воїнам-визволителям у Європі. Після падіння Берлінської стіни колишні брати по «соцтабору» дедалі активніше почали заявляти про позбавлення від пам’ятників, що символізують «радянську окупацію», перенесення з центральних парків і скверів на кладовища праху загиблих у боях солдатів, котрих дедалі частіше називають гвалтівниками та грабіжниками. Як, приміром, керівники Естонії, котрі запевняють, що на пагорбі Тиннісмягі поховані солдати-пияки, які начебто потрапили під власний танк...

Дехто каже, що Естонія, а за нею й інші прибалтійські країни в такий спосіб мстять за «радянське поневолення». Начебто поки вони були маленькими в СРСР, то мовчали, а нині, вступивши в НАТО й відчувши її підтримку, не змогли позбавити себе задоволення вліпити образливого ляпаса Росії, якої побоюється Європа і з якою змушені рахуватися США. Чим не привід пишатися власною крутістю навіть у такий ганебний спосіб?

Утім, я не про те. І навіть не про відверто підле рішення про перенесення пам’ятника, що його й цього разу, як і зазвичай, нові «демократи» приурочують до Дня Перемоги над фашизмом, що огидне саме по собі. Мабуть, щоб було болісніше клятій Росії?

Я — про позицію української влади під усім відомою назвою: «Моя хата скраю». Котра, власне, мовчки спостерігає за наругою над прахом радянських вояків, що полягли смертю хоробрих у боротьбі з фашизмом. Мені не зрозуміло, чому Україна вирішила, начебто це — справа лише Росії? Чому наші можновладці, навчившись промовляти слова про подвиг, забувають, що в європах покояться мільйони українців, які загинули в бою за найсвятіше, — свободу рідної землі? Та дозволяють іншим «забудькуватим» — політичним кон’юнктурникам — паплюжити вже не лише їхню пам’ять, а й глумитися над прахом? Чи під бронзовими пам’ятниками у братських могилах не лежать полтавські, тернопільські, житомирські, черкаські хлопці? А скільки їх там — невідомих, але які теж нашого кореня? Ні в кого не болить душа? Чи таки справді, за побажанням Президента Ющенка, й ми створюватимемо «музей радянської окупації»?

...Одна з умов, за якої російські війська, зрештою, залишили ФРН 1994 року, є довічний догляд і збереження радянських військових пам’ятних знаків. Зокрема, й найбільшого з них — у Берліні, незважаючи на сталінські цитати, викарбувані на граніті. Австрія та Словаччина не підписували про це жодних умов, але у Відні та Братиславі так само дбайливо доглядають і пам’ятники, й солдатські поховання, розташовані в центрі цих столиць. То, може, справа, не в «радянській окупації», а у меншовартості колишніх «маленьких»?

Водночас Росія загрожує Естонії мало не економічною блокадою, мовляв, перекриє енергоносії, а сама відмовиться від їхніх карамельок. Можна бути певними: з Естонією нічого лихого не станеться. Її, маленьку, Захід прогодує, хоч би що там було...