Політика навіть вклинилася у видовища. Переможниця шоу «Танці з зірками-2» Лілія Подкопаєва, що не приховує своїх симпатій до біло-блакитних партійних стягів, на радощах вирішила провести «політінформацію» з номером 2 конкурсу — прихильником іншого табору Олегом Скрипкою: бачиш, мовляв, мистецтво об’єднує Україну, ти — із Заходу, я — із Сходу, а як ми... Одне слово, станцювалися. Що ж, рідна співаку Полтава і справді західніше від донецьких координат і, можливо, гімнастка таким чином хотіла виявити глибоку обізнаність у географії, але до чого тут повінь, як хата горить? Не знаю, наскільки Скрипка відстає від Подкопаєвої в хореографічній майстерності, а ось у мудрості на два «па» попереду. «Хочу поправити Лілю, — сказав він, — я не із Західної України. Я — з України». А наша так звана еліта рве собі пупа над ідеєю, що об’єднає націю. Ось воно гасло, підказане «танцями». Шкода, що не хочуть ним скористатися ті, хто «підтанцьовує» під власний інтерес у цій ситуації.

Утім, навіть поділ центру столиці на два майдани не свідчить про «дві України» в масштабному вимірі. Минулої суботи я побувала на двох мітингах і зустріла своїх земляків по обидва боки «барикад». Більшість із них, на жаль, привела до буремного Києва не висока ідейність, а буденне бажання «заробити копійку», в чому по-земляцьки й зізнаються. Хоча чому «на жаль»? Принаймні вони, розмахуючи різнобарвними прапорами «за прейскурантом», ніколи не підуть лобами одні на одних: гривня — не висока ідея, щоб за неї кров проливати. Хоча, не приховую, сумно мені від такої відвертості, та й післямітингове сміття на майдані Незалежності та Європейській площі не привід для гордощів ні за «федеративну» ні, тим паче, соборну Україну.

До речі, тема земляків узагалі корисна. Інколи від провінційних знайомих одержуєш більше інформації, ніж від столичних політиків чи приятелів з Банкової. Ось запевняють непримиренні до «танків на вулицях» депутати, що президентські укази для них не укази, а «фільчині грамоти особливо шкідливого останнім часом кота Леопольда». Вибори? Які вибори? Не здамося, не здамо, не зламаємось. А тим часом ще два тижні тому (!) приїхав до мене один земляк на пораду: що робити? Пропонують в одній політичній силі, що начебто з усіх сил опирається достроковому волевиявленню, за таку-то суму вписати його до списку. Причому не десь на його задвірках, а в прохідну частину, що й сума «внеску» підтверджує. І тепер чоловік на роздоріжжі: і депутатом хочеться, і ціна «колеться». Та й ідеали тієї партії не дуже надихають на поквапливі витрати. «А, може, перевиборів не буде?» — з якоюсь напівнадією питає він: відомо ж бо, на «нема» не тільки суду, а й грошей «катма». Ох і загнали мого земляка в глухий кут.

А доки він вирішує свою долю із «сватальниками», народний депутат від ПР Вадим Колесніченко попередив з парламентської трибуни, «що є вже військові частини, готові виступити на захист Верховної Ради і Конституції». Яке розчарування для Сергія Головатого! Хотів лягти під «президентські танки», а тут атака «своїми» планується... Щоправда, втішає «логічна» поправка самого пана Колесніченка: «народ України готовий вистояти проти армії». І хоч я особисто не зрозуміла, проти якої саме «армії» — тієї, що з «танками» проти Сергія Петровича, чи з «бронетранспортером» за нього, підмічена мудрість народу заспокоїла. Вистоїть проти війська, протримається і на виборах.