— Чи знаєте ви, що тарифи на тепло Одеської ТЕЦ найвищі в країні? — каже начальник Державної інспекції з цін Наталя Немодрук. — Вони економічно не обґрунтовані, відсутнє їх регулювання. Різниця в тарифах, що їх оплачують жителі центральної частини Одеси, які користуються теплом ТЕЦ, та іншими районами міста становить 40 відсотків. Ось дві цифри — послуги за тепло, вироблене ТЕЦ, становлять 5 гривень 52 копійки, а комунальне підприємство «Теплопостачання Одеси» бере із споживачів 4 гривні. За бажання можна пояснити такі цінові ножиці. Але одеситів, власне кажучи, не цікавлять розрахунки й аргументи енергетиків. Вони хочуть платити реальну, а не вигадану і намальовану цифру.

Сьогодні ситуація з одеською ТЕЦ, спорудженою далекого 1950 року, стала з одеської вже загальнодержавною проблемою. 18 мегават електроенергії, що виробляє міська теплоелектроцентраль, — це маленька крапелька в енергетичному морі. При тому, що 9 із 18 мегават ТЕЦ витрачає на власні потреби. Сьогодні Одесі необхідна електростанція, котра виробляє щонайменше 200—300 мегават. Чудес не буває, і з неба вона, звісно, не звалиться.

Опори енергомоста, що живить Одесу електроенергією, — це Молдавська ГРЕС і Южно-Українська атомна електростанція. І тільки невелика частина електроенергії надходить від ТЕЦ.

Південна Пальміра, яка динамічно розвивається, вже, образно кажучи, задихається від нестачі електроенергії. По суті, через це гальмуються, а то й зовсім не розпочинаються багато інвестиційних проектів.

Відкрите акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» на сто відсотків є державною власністю й організаційно входить до структури Міністерства палива та енергетики. За 57 років у держави не знайшлось ані часу, ані грошей для капітального ремонту ТЕЦ, заміни обладнання, яке на сьогодні зношене на 95 відсотків. Результат такої енергетичної політики, чи відсутність її як такої, більш ніж жалюгідний — одеська теплоелектроцентраль перетворилася на технологічну бомбу, що може вибухнути будь-якої миті.

Я не згущаю фарби, не нагнітаю ситуацію. Рік тому, 6 квітня 2006 року, державний департамент промислової безпеки, охорони праці і гірського нагляду України заборонив доступ співробітників Одеської ТЕЦ до головного корпусу підприємства через аварійний стан її об’єктів. Перевірка показала, що окремі об’єкти одеської ТЕЦ є небезпечними для міста. Держпромнагляд зобов’язав керівництво ТЕЦ підготувати основне технологічне обладнання до виведення з технологічного режиму і пломбування, а також провести комплексну державну експертизу технічного стану споруд і об’єктів ТЕЦ, надати рекомендації з приводу можливостей і термінів їх подальшої експлуатації.

Одесити не знають, як було виконано минулорічне розпорядження Держпромнагляду, і тому можна припустити, що воно не виконувалося зовсім, і центру Одеси як і раніше загрожує техногенна катастрофа. Скажу, що стан металевих конструкцій підприємства на момент перевірки був таким, що вони могли рухнути будь-якої миті.

А ось ще одна цифра. Щогодини через жахливий стан інженерних мереж у «чорну дірку», тобто під землю, іде 230 тонн гарячої води. Така величина підживлення, що її змушена робити ТЕЦ. За добу п’ять з половиною тисяч тонн гарячої води розмивають фундаменти будинків, вулиці міста, затоплюють підвали, ідуть у катакомби.

Сьогодні на ТЕЦ працює лише один розподільний трансформатор, тобто енергопостачання центральної частини Одеси практично висить не в переносному, а в буквальному значенні слова на волоску. А якщо й він порветься, або, не дай Боже, але фахівці називають і такий варіант, що розподільний трансформатор просто вибухне?

Електромережі в центрі Одеси зазнають величезних навантажень. Звідси — відключення планові й непланові. Звідси — стрибки напруги, все те, що заважає нормальній життєдіяльності.

Щороку перед настанням опалювального сезону в міської влади починає боліти і довго ще болітиме голова, як забезпечити теплом центральну частину міста. У ТЕЦ бракує грошей на ремонт котелень, розподільних трансформаторів, на заміну обладнання. А державу —власника ТЕЦ — не хвилює, чи буде тепло в будинках одеситів.

Чи є вихід із замкненого електричного кола? Звичайно, є. І не один.

По-перше, є варіант про передачу ТЕЦ у комунальну власність. Тоді на цілком законних підставах міська влада може проводити ремонт підприємства, міняти обладнання, нарощувати потужності. Листи з такими пропозиціями надходять у Кабінет Міністрів із завидною регулярністю і з не менш завидною регулярністю в Одесу приходять відписки, мовляв, можливості такої немає, а ТЕЦ нам і самим потрібна.

По-друге, є проект про будівництво на території порожнього вугільного складу ТЕЦ парогазової електростанції. Цей варіант для Одеси кращий, бо не потребує величезних фінансових вкладень. Торік міський голова, губернатор і «Одесаобленерго» підписали меморандум про співробітництво. Тобто всі сторони висловили бажання і прагнення сприяти будівництву парогазової електростанції.

До речі, дивна в цій ситуації позиція голови Одеської облдержадміністрації. Свого часу як міністр палива й енергетики Іван Васильович Плачков підписував ті самі «відмовні листи» про передачу ТЕЦ у комунальну власність. Сьогодні він змінив свою думку щодо цього.

Я бачив ескізний проект будівництва парогазової станції. В інженерних тонкощах розібратися було важко, але фахівці роз’яснили мені, що після її будівництва проблему енерго- і теплопостачання центру Одеси буде знято з порядку денного щонайменше років на 50.

До речі, коли дослідники спробували провести роботи на території колишнього вугільного складу ТЕЦ, їх туди просто не пустили. Чому? Адже не нафту і золото планували шукати дослідники.

Зима, слава Богу, минула. Про майбутні холоди і думати не хочеться. Але вони настануть. Настануть, як завжди, зненацька. І немов від школярів, які не вивчили уроки, знову поллються виправдання від тих, хто повинен забезпечувати нам нормальне життя, адже ми їх найняли на роботу.

Фото Олега ВОЛОДИМИРСЬКОГО.