Виступ Бориса Дейча на пленарному засіданні Верховної Ради України 18.04.2007 року

Сьогодні наша країна, по суті, завмерла в очікуванні рішення Конституційного Суду стосовно відомого указу Президента України.

Президент, Голова Верховної Ради і Прем’єр-міністр України заявили про готовність виконати рішення суду. Вважаю, що саме ці заяви багато в чому зняли ту величезну тривожну напруженість у суспільстві, яка має місце останні два тижні.

Але навіть на цьому тлі тривають спроби окремих політиків різними обвинуваченнями на адресу і окремих суддів, і Конституційного Суду загалом, втілювати в свідомість суспільства, що суд не в змозі прийняти правильне, з їхнього погляду, рішення.

Зрозуміло, що йде промивання мізків своїх прихильників, на випадок якщо рішення виявиться не на їх користь, і готується майданчик, щоб у цьому разі не виконувати рішення Конституційного Суду.

Це дуже небезпечна гра, яку намагаються нав’язати народу України радикально налаштовані «партії війни». Її результатом став черговий виток напруженості, який повертає нас знову до краю прірви.

На карту поставлена не тільки безпека країни, а й саме її існування. Чи не занадто висока ціна для амбіції окремих політичних лідерів? Чим виміряти і як оцінити наш різнобарвний політичний досвід, наші зусилля, запевнення і заклики, що все в ім’я українського народу і для нього, якщо за останні два роки країна двічі опинялася на межі розколу, якщо люди виходять на майдани не під об’єднуючим державним прапором, а переважно із символікою політичних пристрастей?

Ніколи не думав, що навіть подумки доведеться повертатися до подій 2004 року і до свого виступу в Харкові із закликом не допустити розколу країни.

У цьому зв’язку просто надактуальний вихід у світ книжки Євгенія Кушнарьова «Вибори і вила». І дуже не хотілося б, щоб філософське тлумачення «вила» набуло свого загрозливого звучання.

Тому що якщо прихильники реваншу будь-якою ціною не припинять розгойдувати човен під назвою «держава Україна», то відомий з історії період під назвою «Руїни» може виявитися не найтрагічнішим і найпохмурішим.

Хочеться вірити, що всі розуміють — крапка неповернення поки ще не пройдена! І вила — навіть не граблі.

На моє глибоке переконання, потрібен мораторій на політичні заяви і рішення, які сприймаються протилежною стороною як обмеження їхніх позицій. Коаліцією в цьому плані зроблено уже не один крок, і ми маємо право чекати такої лінії поведінки від опозиції. Тільки так, у спокійній атмосфері, продовжуючи щоденну практичну роботу кожної з гілок влади, необхідно дочекатися рішення Конституційного Суду, і на його основі шукати компроміс.

Я хочу нагадати відоме: є компроміс, і є пошук компромісу. Зустрічаючись з простими людьми, здавалося б, далекими від великої політики, яких доля країни, її майбутнє, повірте, хвилює нітрохи не менше, ніж політичну еліту, я дедалі більше переконуюся, що сьогодні лише компроміс руху назустріч одне одному здатен зупинити наростання напруженості та поглиблення кризи. І в цьому немає нічого ганебного для обох сторін, якщо в результаті вгамуються політичні пристрасті, Україна повернеться до нормального життя, і знову стане єдиною, то це не компроміс, а мудрість.

Насамкінець два слова про мораль. Її не може бути багато чи мало. Нею не можна жонглювати. Вона чи є чи її немає.

Коли до нас звертаються, до коаліції, з пропозицією зробити висновки з останніх дев’яти місяців, не можна забувати, що їм передувало, у тому числі й події 2004 року.

Уроки потрібно діставати всім.

Тому, закликаючи до Європейського вибору і освідчуючись у любові до демократії, не треба забувати історію власної країни.

Адже майбутнє її багато в чому залежить від того, які уроки ми разом діставатимемо з минулого.

Шановні колеги, виборці, усі ті, хто мене слухає і хоче почути! Хочу нагадати, що розумний —вчиться на своїх помилках, мудрий — на чужих. Якщо ми не змогли запобігти конфлікту, давайте виявимо мудрість для того, щоб з нього гідно вийти всім разом.