«РОЗСТРІЛЯНІ» ЧОРНОЗЕМИ,

Повсякчас, перебуваючи в аграрних районах області, мені спадають на думку слова Олександра Довженка про Україну в часи Другої світової війни, як про землю в огні. І той його вогонь, що вирував на незораних, «розстріляних» чорноземах українських сіл, обпікає душу й понині. Реформування, розпаювання, орендодавці й орендарі, аграрна криза, гучні роки села — звичні в лексиконі, й не лише місцевої влади, орієнтири протягом уже майже десяти років. Наприклад, рефреном звучать рапорти, що на Дніпропетровщині видано земельних актів на земельну частку (пай) 98,8 відсотка, що господарства області проводять розрахунки за оренду земельних і майнових паїв, що вже видано 96,5 відсотка угод на земельні й 90 відсотків на майнові паї, що торік поліпшено житлові умови 3000 селян, що...

Нещодавно довелося бути учасником поїздки обласного керівництва в проблемний Петропавлівський район. Багатодітній родині Івана та Інни Пушкарів з села Дмитрівка, що виховують 9 дітей, вручали радісні подарунки. У святковій метушні мало хто звертав увагу на дідуся та бабусю цієї ж родини. Вони в своїй сільській старості дивилися на все це з неприхованою байдужістю. Як з’ясувалося, Микола Петрович, відпрацювавши у далекі роки на тутешній фермі колгоспу «40-річчя Жовтня», давно на пенсії, але має разом із дружиною по сім гектарів земельного паю кожному.

— За останні роки — ні зернини, ні копійчини на пай не одержуємо, хоча й договори маємо! — несміливо сказав хлібороб у відставці здивованому обласному начальству.

Місцеве та районне керівництво, заскочене зненацька несвятковим нюансом, одразу бадьоро доповіло, що справді так, не одержали протягом двох останніх років дмитрівські селяни плати за паї, бо їх орендувала місцева агрофірма «Альянс-777», яка збанкрутувала, залишивши орендодавців ні з чим. Обласне начальство грізно стукнуло кулаком: розібратися, покарати винних і доповісти. Проте доповідати було нікому, бо саме тоді в аграрно-шахтарському районі тривалий час не було голови райдержадміністрації — йшла відверта жорстка боротьба за це крісло між партійними претендентами. А люди були кинуті в своїх бідах напризволяще.

Ось інша сьогоденна ситуація в протилежному краї регіону — Широківському районі. Борис Бєднов із села Водяне пише нам листа про своє село, де майже 500 колишніх працівників радгоспу «40-річчя Жовтня» (такий збіг у назвах), за його словами, покарані невідомо за що, бо в їхній територіальній громаді ні Конституція, ні укази, ні постанови не діють і досі. Селян просто «відлучили» від Земельного кодексу України, коли за благородним задумом ще в 1988 році передали господарство в підпорядкування Широківській виправно-трудовій колонії № 75 для поселення, утримання та працевлаштування засуджених, а заодно й для забезпечення установ для відбування покарань Дніпропетровщини продуктами харчування. Так тодішній радгосп із кількома тисячами гектарів сільськогосподарських земель і став «підрозділом» служби виконання покарань УМВС України у Дніпропетровській області. Земля не обробляється, поля заростають бур’янищами, автотракторний парк, поливні комплекси «Кубань-800», тепличне господарство, тваринництво безповоротно знищено... Схоже, що за відсотками у звітах такі чорноземи випадають чи губляться в статистичних обліках.

Селянин Василь Сьомка намагався захистити себе та селян Водяного і звернувся з позовом до районного суду на очевидне ущемлення їхніх прав. Суд роз’яснив, що ні виправна колонія у Водяному, ні держдепартамент з виконання покарань МВС України не наділені правом займатися сільськогосподарською діяльністю. Тому землі надавалися не їм, вони залишилися де-юре за юридичною особою, тобто за радгоспом «40-річчя Жовтня». Попри все це й досі мешканці шести населених пунктів Степівської селищної ради — без земельних і майнових паїв. «Невже ми не люди, як усі в нашій країні?» — запитує наш читач. Обласна влада розводить руками: мовляв, дуже складне питання, і його може розв’язати тільки міліційне відомство. Так і живуть водянці, як вони гірко кепкують, — гірше, ніж в’язничні поселенці.

Або ще один факт із «гарячого» на земельні проблеми Дніпропетровського району, де й досі колишні родючі землі потужної агрофірми «Наукова» в окремих її підрозділах так і не розпайовані, бо нинішній власник «конфліктних» тисяч гектарів група «Приват» не квапиться видавати паї сотням людей, які з діда-прадіда працювали на цій землі. З другого боку, саме цей район є ніби барометром у земельній лихоманці, що вже охопила приміські села, селища й міста. Стихійний ринок землі тут відстає від столичного, проте набув чи набуває прогресії не арифметичної. Сотка землі в лісовій зоні селища Кіровське поблизу «курортної» річки Оріль сягає вже 10 тисяч «зелених», а подалі від неї — 6. Такий ціновий пасьянс і на землях села Олександрівка, що своїми високоповажними архітектурними формами розляглося на берегах широководної річки Самари. Там чекає на повернення господаря і симпатичний будинок Павла Лазаренка. А от Людмила Кучма ще в часи «помаранчевого» буревію, за твердженнями працівників місцевої сільради, нібито продала їхнє «кубельце», з погляду теперішнього дня, за безцінь.

Стрімко ростуть ціни і в місті Підгородньому, що за 7 кілометрів від обласного центру в харківському напрямку. Якщо торік одна сотка продавалася за 800—1000 доларів США, то нині вже зашкалює — до 5000 «баксів». На запорізькій трасі в приміських селах Новоолександрівської сільради також можна гріти руки на продажі присадибної землі. Біля узбережжя Дніпра — як і в Кіровському, а в селі Дослідному — трохи дешевша сотка землі. І не тому, що тут є скромні капітальні дачки-хатинки колишнього віце-прем’єра з розвитку агропромислового комплексу Івана Кириленка чи його колеги по фракціях у Верховній Раді Валерія Мартиновського.

Про ціни на сотку землі в обласному центрі краще не говорити, бо вони якщо й не змагаються зі столичними, то будуть десь поруч. Не випадково і в Дніпропетровській міськраді одне з найголовніших і найгостріших питань, за які точаться безперервні суперечки, — це аукціонний продаж земель під забудову та публічні викриття ситуацій, коли все вирішували в кулуарах державних коридорів.

Я не певен, що пайовики з Дмитрівки Петропавлівського району чи з інших глибинних сіл можуть потирати руки від продажу своїх паїв, бо чинне законодавство цього не дозволяє до 2008 року. Але відсутність ринку землі вочевидь засвідчує як бум, так і безцінь пайових гектарів, за які роками не одержують власники ні копійки, ні зернинки. А звідси й «розстріляні» чорноземи, де ні користі, ні надії на подальше використання для власника, але не для безвідповідального, безконтрольного з боку влади орендаря-прихватизатора.

Дніпропетровська область.