Двадцять четвертого квітня вірмени відзначили 92-у річницю геноциду вірмен Османською імперією Ата Тюрка. За різними історичними джерелами, на території Західної Вірменії, яка входила до складу імперії, було знищено понад мільйон етнічних вірмен. Нині вони добиваються світового визнання факту геноциду, проте Туреччина заперечує його, а багато які країни особливо тим не переймаються. Питання й досі відкрите.

У Києві, поблизу кінотеатру «Жовтень» на Подолі, де саме проходить тиждень вірменського кіно, біля каплички, спорудженої на місці майбутнього вірменського храму, відбувся велелюдний молебень. Проте події, які відбулися на цьому місці у попередні дні, тривожать вірмен, котрі мешкають у Києві. Стурбований тим, що сталося, і архієпископ Григоріс Буніатян, глава української єпархії вірменської апостольської церкви. Річ у тім, що в ніч з 22 на 23 квітня невідомі розмалювали новозбудовану каплицю свастиками. Ось що каже духовний лідер вірмен України:

— Мене і представників нашої громади обурюють подібні расистські витівки невідомих молодиків. Раніше все обмежувалося лише погрозами та нечисленними пікетами мешканців прилеглих будинків, невдоволених тим, що київська влада виділила у сквері по вул. Костянтинівській, 28-30, у Подільському районі Києва майданчик під будівництво вірменської церкви. Попри те, що ми маємо законно оформлений повний пакет документів, затверджений архітектурний проект, договір про оренду та дозвіл на будівництво, нам усіляко перешкоджають розпочати його. Хоча ми демонструємо усім бажаючим проект та ескіз майбутнього храму, який прекрасно вписується у міський ландшафт, запевняємо мешканців, що вони тільки виграють від нашого сусідства. Більшість мешканців довколишніх будинків з розумінням і підтримкою ставиться до наших зусиль, проте сформувалася невелика група непримиримих, чия агресія постійно супроводжується образами, сварками та расистськими гаслами. Ми маємо інформацію, що цих перманентних пікетувальників фінансово підтримують люди із деяких офісів по сусідству, котрі самі накинули оком на наш майданчик, хоча офіси придбали вже після нас. Хто малював свастики, повинна з’ясувати міліція. До речі, із прихожанами синагоги, розташованої поблизу, у нас складаються хороші стосунки.

— Якщо ви маєте всю необхідну документацію, чому зволікаєте з будівництвом?

— Ми прагнемо бути толерантними, хочемо миру довкола нашого храму, у Києві, в Україні загалом. У Києві перші вірмени з’явилися після Хрещення Руси, у 988 році, коли великий князь Володимир одружився з сестрою візантійського імператора Василя ІІ Ганною, вірменкою за походженням. Православна церква канонізувала її як святу. Перша вірменська церква теж була на Подолі, на вул. Покровській, 7. Зараз в Україні проживають близько 300 тисяч вірмен, які є лояльними і порядними громадянами. Багато хто з них перебуває у змішаних шлюбах, їхні діти всмоктали в себе дві культури. Ми, вірмени, вдячні українському народу, законодавству України за надання нам усіх громадянських і демократичних прав. Чому дехто вдається до згаданих дій, зрозуміти важко. Адже ми після завершення будівництва кафедрального собору збираємося проводити широку соціальну діяльність, у тому числі для мешканців Подолу.

Я намагався з’ясувати у пікетувальників, котрі проти будівництва церкви, чому вони такі непримиренні до прагнення християн вірменської національності мати свій храм у Києві. Проте нічого, що трималося б купи, не почув. Хтось нарікає, що ніде буде гратися дітям, хтось — що не буде де вигулювати собак, хтось каже прямо: нехай забираються, звідки прийшли. Найкатегоричніше налаштований пан взагалі звинуватив мене у зраді національних інтересів, сказав, що я гірший за Тимошенко, а потім розчулився: ми їх звільнили від турків, а вони нас вигнали. Кого нас? — поцікавився я. — Росіян. Чи знає цей чоловік, що Вірменія сьогодні — одна з найлояльніших до Росії країн з її орбіти, а сам він тим часом проживає в Україні, я так і не з’ясував. Посипалися звинувачення у любові до вірмен, отож продовження розмови не вийшло.