Король мармуру

Розповідь про луганського скульптора Миколу Шматька почну ось із чого. «Що вам нагадує річка Лугань?» — запитала я у своїх знайомих. Питання викликало в людей якусь розгубленість і напруження. Це й зрозуміло: що доброго скажеш про брудну, зарослу очеретом річечку, що потерпає від побутового сміття? Немов довга змія, звивається вона містом, то приваблюючи, то відлякуючи городян, які тягнуться до природи. Микола Шматько, можливо, єдиний, хто побачив у Лугані образ прекрасної дівчини і закарбував його в мармурі.

Ця остання робота талановитого скульптора вражає любов’ю до створеного образу й матеріалу. Річка уявляється майстрові прекрасною дівчиною, вигини тіла якої досконалі, а рухи — граціозні та легкі. Хвилі-волосся спокійні й упевнені в силі своєї привабливості, а вираз обличчя красуні-річки дихає спокоєм і душевною рівновагою. Скульптура дивує і складністю побудови, і високою технікою виконання. Вона висічена з цільного чотиритонного шматка мармуру і важить тепер 400 кілограмів. У ній немає жодної скріпленої деталі або фрагмента. Але ж це мармур. Не гіпс. Найменша неточність у розрахунку — і ця дівчина не змогла б радувати ні свого творця, ні шанувальників його таланту.

Луганський скульптор Микола Шматько оцінений багатьма, хто бував у його приватній галереї «Шматько і сини». Оцінений високо — як король мармуру! Але по-справжньому зрозуміли і прийняли цю складну людину одиниці. Своїми нестандартними судженнями і філософією, ставленням до життя і мистецтва він ніби робить виклик суспільству, в якому живе. Суспільство цей виклик приймає й у відповідь посилає байдужість до таланту самобутнього художника. А він хоч і ремствує на несправедливе до себе ставлення, хоч і ображається на рідну державу, однак завжди підкреслює, що він український скульптор.

На початку року Микола Гаврилович одержав запрошення на участь у міжнародній виставці скульптури у Флоренції. Запрошенню зрадів, але... де взяти гроші на поїздку? Лише за місце на виставці треба заплатити 2 тисячі євро плюс дорога, сплата мита на кордоні, проживання в Італії.

— На виставці я передусім представлятиму Україну. Моє прізвище навряд чи запам’ятають, воно для іноземців складне. Якщо роботи сподобаються, про мене говоритимуть: «Це художник з України», — каже Микола Гаврилович. — Але якщо я представляю країну, то, мабуть, можу розраховувати на її допомогу?

Зрозуміло, так. Тим паче що роботи Шматька, є впевненість, одержать на цій виставці міжнародне визнання. Власне, вже одержали. Із 16 тисяч інтернетівських сайтів художників і скульпторів світу сайт Шматька — найбільше відвідуваний. На початку року зафіксовано півмільйонного користувача. Найчастіше на сайті луганчанина бувають мешканці Австралії, Японії, Америки й Росії. До речі, серед користувачів Інтернету Микола Гаврилович вважається дуже багатою людиною, і дехто просить скульптора придбати в них роботи! А цьому «багатієві» часом хліба купити нема за що, не кажучи про те, щоб надати будинку пристойного вигляду. Понад 70 скульптур, створених з італійського та уральського мармуру, і 240 картин розміщено на голих, незаштукатурених стінах. Це видається навіть оригінальним, екзотичним — але лише до того моменту, коли в гості до Миколи Гавриловича приїжджає іменитий гість або іноземна делегація...

Але повернімося до виставки у Флоренції. Микола Гаврилович готується представити там три роботи — «Річка Лугань», «Поклоніння дискові» і зовсім нову скульптуру, яка, він сподівається, спричинить фурор. Робота тільки створюється, але вже приваблює оригінальністю задуму. Шматько трохи відходить від свого традиційного стилю. Майже всі його мармурові фігури — це оголені жіночі натури. Завдяки високій техніці обробки мармуру Миколі Гавриловичу вдається довести камінь до такого стану, коли він починає обманювати уяву. Видається, наприклад, склом або папером. Скажімо, диск у руках мармурового персонажа оброблений так тонко, що крізь нього проглядає світло і... лик Ісуса Христа («Поклоніння дискові»). Третьою роботою, яку створює Шматько для виставки, буде погруддя Білла Гейтса. Але непросте — розкладне, як кубик Рубика, і в ньому зашифроване послання всесвітньому мільярдерові. Микола Гаврилович упевнений, що такої скульптури з мармуру на виставці не буде. Аби лишень потрапити до Флоренції.

За умовами цього конкурсу кожен учасник має оплатити місце протягом 40 днів. Микола Гаврилович так і не зміг вчасно знайти спонсора і внести гроші. Як виняток організатори виставки продовжили термін сплати необхідної суми до початку травня. І тим самим висловили українському скульпторові свої повагу й визнання його таланту.

Микола Гаврилович не продає свої роботи, хоч життя його не жалує. Але сьогодні змушений зрадити свої принципи. Якщо його скульптури сподобаються в Італії і хтось захоче їх купити, він розстанеться зі своїми головними, улюбленими роботами. Треба роздавати борги. І купувати мармур, який коштує недешево. У майстра та його молодшого сина Рафаеля дуже багато творчих задумів. А головна їхня мрія — створити щось велике і значуще для рідної України. От тільки б вона допомогла в цьому.