Днями регіонал Михайло Чечетов заявив в ефірі «5 канала» про готовність їхньої політичної сили до компромісу в питанні дострокових виборів. В інтересах держави, звичайно. Ну й слава Богу. Як на мене, то в інтересах самої партії вже давно треба було підхопити ідею Віктора Ющенка і замість гасел про неконституційність і першого, і другого указів Президента вручити своїм прихильникам величезні транспаранти з повним його одобрямсом. Хай би накрутили з цим агітаційним самвидавом кілька кіл маршрутами «донецької слави», а не розслаблялися під шансон на майдані.

Вигідність дострокових виборів саме ПР ще більше вимальовується після «історичних рішень» опозиції йти на амбразуру позачергового народного волевиявлення не способом, описаним класиком соцреалізму Серафимовичем, а кількома незалізними потоками: очевидно, за задумом лідерів, граблі — цей неодмінний, на жаль, атрибут української демократичної ментальності — мають і цього разу «вистрілити», як знаменита театральна рушниця в кінці вистави. Тільки життя не театр, а ми, виборці, в ньому не масовка, щоб знов набивати собі гулі об держак необачно виставленого перед виборчою урною «зубатого сільгоспреманенту».

Чим не повернення до березня 2006 року всі ці поділи на колони: хто з правицею, хто з кулаком, хто із серцем — даруйте за натуралізм, мов з дулею в кишені? Чиї амбіції, яких вождів і вождиків ще не враховано, щоб розпорошений «помаранчевий» електорат остаточно заблукав між рядками у виборчих бюлетенях? Тимошенко, Кириленко, Луценко, Тарасюк? Розкладання цього «пасьянсу» загрожує вимиванням козирної карти — перемогою над опонентами, в неминучості якої нас запевняють на мітингах об’єднаної опозиції. Фрази гучні. Конкретні дії об’єднаних поки що словами — цим неміцним, як підказує сумний досвід, цементом — спантеличують, щоб не сказати різкіше.

Пригадую, два роки тому мій голос пролетів над ЦВК, наче класична фанера над Парижем: блок «Пора-ПРП» «кинув» мене зі своїми мізерними відсотками, як і мою сусідку «Костенко-Плющ». Сперечаючись, у кого з них більше шансів, ми прогавили основне — свої голоси. Скільки людей потрапить точно в таку ситуацію, якщо політичний глузд знов опиниться у заручниках самозакоханих до парадоксу партійних нарцисів?

Недавно зателефонував знайомий з Німеччини: поясніть, що відбувається. Щойно говорив з політиком таким-то: він у розпачі, все, каже, в Україні обертається дуже кепсько. З’ясовується, «кепсько» насамперед для самого політика: його хочуть «засунути» кудись на задвірки «правиці», а гонор йому підказує, що так не повинно бути. Одне слово, «справедливість є, але за неї варто боротися». І доки вони там штовхатимуться ліктями за прохідні місця у локальних списках, доки союзники йтимуть на вибори не разом, а поряд і топтатимуть ряст одного електорального поля, їхні політичні супротивники куватимуть шанси на максимальне заселення парламентських лав. Така діалектика...

Заперечуючи «медичний факт» — необхідність створення мегаблоку за життєвими показниками, — дехто з лідерів опозиції киває на ідеологічні розбіжності: хтось правіший, хтось лівіший, а хтось з центру й кроку вбік не зробить. Знайшли коли мірятись диспозиціями! Для чого вам тоді взагалі перевибори: щоб зайвий раз пересвідчитися, що головне в них не перемога, а участь?

Між тим ситуація дуже проста. Для неї нинішній опозиції навіть не треба затягувати «грошові мішки» у виборчі списки: вони, як свідчить історія, мають звичку із спонсорів перевтілюватися на таке собі «перекотиполе», слабку ланку в організмі окремо взятих парламентських фракцій. Особливі кошти на агітацію не потрібні. Люди, на думку яких так часто посилаються наші достойники, переважно визначилися з кольором прапорів. Головне, не збити їх зайвими барвами. Не зіштовхнути «паралельними» бюлетенями на й так не просторих квадратних кілометрах традиційно орієнтованих на демократично-патріотичні ідеї Заходу й Центру України. І тоді перевибори продемонструють, хто має більшу підтримку народу. Здається, саме такого результату не бояться ні умовно біло-блакитні, ні так само умовно помаранчеві? Тоді до зустрічі під склепінням Верховної Ради...