Харківський міський голова Михайло ДобкІн:

«У Києві повинні почути Харків!»

«У Харківській області ніколи не буде ні донецької, ні львівської влади! У Харкові буде тільки харківська влада!» Ці відомі слова Є. П. Кушнарьова, сказані ним у не менш лиху годину, аніж ту, що переживає Україна сьогодні, нині на вустах у багатьох харківських депутатів, громадських діячів, керівників виробництв. Усі вони, здається, єдині в думці, яку лаконічно можна сформулювати так: Харків — інтелектуальна, наукова і промислова столиця країни, і її жителі не мають наміру виконувати примхи політиків на кшталт баби Параски, підкорятися алогічному висновку однієї людини лише на тій підставі, що вона Президент, а житимуть тільки за його величністю Законом.

Депутати харківської міської й обласної рад, схоже, як жоден інший регіон країни найбільш наступально поставилися до непопулярної на сході країни ініціативи Президента В. Ющенка, прийнявши кілька жорстких звернень до територіальної громади і центральних органів влади української держави.

— Михайле Марковичу, Харків, та й Харківська область дуже гостро реагують на відомий президентський указ. Що це: небажання бачити в Харкові «помаранчеву» владу чи щось більше?

— Як Харківський міський голова я зобов’язаний стояти на захисті інтересів усіх громадян нашого міста. А інтереси ці полягають у тому, що люди хочуть стабільності, спокою, бо стомилися від різних політичних потрясінь. А дати їм цю стабільність можливо тільки налагодженою роботою органів місцевого самоврядування і державних органів влади. Я найбільше хотів і хочу, щоб ті, хто підштовхував Президента до таких, м’яко кажучи, складних рішень для країни, розуміли: минули часи, коли всі за командою, як за помахом чарівної палички, намагалися вмить виконати бажання, що виходили тоді з адміністрації Президента, а тепер з секретаріату Президента. Сьогодні всі здорові сили в суспільстві повинні зробити все від них залежне, щоб уникнути конфронтації, або, не дай Боже, силового розв’язання тієї політичної безвиході, в яку завели офіційний Київ, а разом з ним і всю країну.

Наше недвозначне рішення було спрямоване, найперше, на те, щоб у Києві чули місто Харків. Місто, яке колись було не тільки політичною столицею, а й досі залишається столицею країни в багатьох галузях економічного і громадського життя, місто, яке не може стояти осторонь тих драматичних процесів у країні, що несуть загрозу самому факту її існування як цілісної і суверенної держави.

— Ви справді думаєте, що політичне протистояння таке гостре, що може закінчитися громадянськими сутичками?

— Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, але, дивлячись на те, з якою постійною впертістю Президент відмовляється від будь-яких компромісів, що їх пропонують Верховна Рада, Кабінет Міністрів, не виключаю, що для того, щоб забрати на себе всю повноту влади — законодавчу, виконавчу, люди, котрі готували Президента до дострокового розпуску Верховної Ради, можуть, як один з варіантів, запропонувати сутички прихильників різних політичних сил. Якщо це, не дай Боже, відбудеться, то наслідки вже будуть необоротними. Запустити цей механізм легко, зупинити — надзвичайно складно. І тут може трапитися так, що вже ніхто не керуватиме процесом. Я був на цих так званих майданах, розмовляв з людьми, я відчував настрої людей... Геть очевидно — поступатися ніхто нікому не збирається. Але люди, а насамперед політики і державні діячі, повинні зрозуміти, що це не так спланована операція з організації масових акцій протесту в Києві, як внутрішнє, суто людське бажання народу винятково відстояти свої права. Тим більше з огляду на те, що Президенту сьогодні довіряють менш як десять відсотків населення.

— Які можливі варіанти для подолання кризи?

— Безумовно, в будь-якій ситуації, навіть найскладнішій, завжди є вихід. Я упевнений, що той вихід, який демонструє сьогодні Прем’єр-міністр України В. Янукович, пропонує спікер парламенту О. Мороз, спрямований винятково на мирне, м’яке подолання політичної кризи. Не за принципом «хто сильніший — той правий», а на основі зваженого, відповідального рішення. Усі ті проблеми, що хвилювали Президента з приводу переформатування Верховної Ради, вже розв’язані. Сьогодні жодних причин для конфронтації у глави держави немає. Якщо його відгородити від впливу Ю. Тимошенко, Ю. Луценка і деяких інших радників із низки іноземних посольств, то, гадаю, Президент був би менш категоричний у своїх рішеннях стосовно розпуску Верховної Ради. До того ж, якщо взяти в руки книгу покійного Є. Кушнарьова «Вибори і вила», то там можна знайти цікаву цитату з виступу Президента. Десь рік тому він сказав таке: «Я не підпишу указ про розпуск Верховної Ради, бо це воля і вибір народу України». І, безумовно, тоді він мав рацію. Бо якщо щоразу розпускати парламент тільки з тієї причини, що він комусь не подобається, то вибори в країні не закінчаться ніколи.

Сьогодні В. Ющенко демонструє геть інший підхід. Але я переконаний, що це не його рішення. Президент опинився в дуже складній ситуації, тому що не знаходить у собі сили зробити крок назад. Однак сила політика такого рівня, як Президент величезної європейської країни, не в демонстрації своєї сили, а в умінні діяти в ім’я народу України, заради подолання політичної кризи, що вже загрожує економічними і соціальними потрясіннями.

— Михайле Марковичу, коли ви вже заговорили про економіку, скажіть, що важливого, корисного зробила харківська міська влада за рік своєї роботи? Може, логіка Президента саме в тому, що він не задоволений економічними успіхами коаліції національної єдності?

— Перший рік роботи Верховної Ради й уряду не залишили їх опонентам місця для конструктивної критики. Ви знаєте, що нинішні економічні темпи України визнає увесь світ. З приходом до влади в країні команди справжніх професіоналів (хоч би як намагалися наші супротивники поглумитися з цього словосполучення, але це справді так) можна з великою впевненістю сказати, що у взаємовідносинах по вертикалі — центральні органи влади — місцеве самоврядування — відбулося дуже багато позитивних змін. Ми одержали реальне фінансування для подолання найгостріших проблем, що є в кожному місті, а тим паче в такому великому як Харків. Ми одержали можливість прямого, а головне результативного спілкування з найважливіших і різних питань починаючи від Прем’єр-міністра і закінчуючи віце-прем’єрами і міністрами.

Верховна Рада з утворенням коаліції показала свою дієздатність. Нам потрібен другий етап політичної реформи — реформи місцевого самоврядування. Ми без неї задихаємося. Подивіться, що сьогодні відбувається в Харкові. Вертикаль влади — Президент — голова облдержадміністрації — політична сила, яка на парламентських виборах в області набрала п’ять відсотків голосів виборців, а сьогодні, за соціологічними даними, не тягне і на три відсотки, має досить повноважень для того, щоб гальмувати вирішення багатьох важливих для Харкова проблем. Субвенція з державного бюджету, наприклад, не розподіляється між населеними пунктами області за пропорційним принципом, а на розсуд керівництва держадміністрації. Але в Харкові проживає половина населення області і відповідно до Бюджетного кодексу ми мали б отримати свої законні 50% коштів на розвиток міста. Але ні, не отримуємо! Чому? Тому що ми належимо до різних політичних партій. І пан А. Аваков усе робить для того, щоб місто жило якнайгірше. Тоді для нього все як ніколи добре. Абсурд...

Що зроблено? Почну з найскладнішого. Харків розпочав масштабну структурну реформу житлово-комунального господарства. Вона супроводжувалася серйозними соціальними хвилюваннями як з боку населення, так і з боку реформуючої структури. Сьогодні всі страхи позаду, комунальне господарство міста стає частиною його економіки, а не злиденним родичем. Але ми на цьому шляху просунулися б ще далі, зробили б ще більше, якби не відвертий саботаж реформи головою облдержадміністрації, який відкрито закликає населення через ЗМІ не оплачувати комунальні послуги.

Торік нові підходи до розв’язання транспортної проблеми дозволили нам на третину обновити тролейбусний парк міського громадського транспорту. Через рік закупимо ще таку ж партію. Зазначу, йдеться про сотні (!) одиниць дорогих машин, які не обновлялися десятиліттями, про те, що ми більше не витрачатимемо гроші на ремонт старого рухомого складу, підвищимо його безпеку, знімемо проблему перевезень для пільгового контингенту, та й узагалі створимо ще один острівець цивілізації, коли ми вже так часто кажемо про європейський вибір і його пріоритети.

Ми продовжуємо будувати метро, реконструювати дороги. Будуємо соціальне житло для найменш захищених категорій населення — передусім дітей-сиріт. Ми вже на третину скоротили цю чергу, а через два-три роки взагалі знімемо таку проблему з порядку денного. Усі діти-сироти, котрі потребують житла, квартири обов’язково одержать. Ми знайшли аргументи для будівельних компаній і тепер у нових будинках одержують житло вчителі та лікарі. Для того, щоб люди, які працюють на державу, але не в змозі за свою зарплату купити собі квартиру, знали, що міська влада бачить їхні проблеми і намагається вирішити їх. Ми зрушили з мертвої точки чергу, яка не просувалася, якщо не помиляюся, з кінця 90-х років, і тепер щороку квартири, які нам передаватимуться від будівельників, будемо розподіляти серед лікарів і вчителів.

Ми маємо грандіозні плани і стосовно наших поки що проблемних доріг. За 2007—2009 роки витратимо на їх ремонт і реконструкцію 400—500 мільйонів гривень. Це дасть змогу істотно поліпшити якість дорожнього покриття в місті. Але разом із збільшенням фінансування вводимо і жорсткішу відповідальність компаній, які займаються ремонтом і реконструкцією доріг, укладаючи з ними договори на безплатний ремонт протягом кількох років, якщо вони не витримають гарантійного терміну експлуатації. Ми не можемо собі дозволяти щороку витрачати гроші на одні й ті самі дороги. Крім того, ми нарешті займемося ремонтом тротуарів, пішохідних доріжок, яким міська влада не приділяла увагу вже не знаю скільки років.

— Справді, гроші є на що витрачати. Міських проблем за роки захоплення зайвими реформами, революціями і майданами нагромадилося більш ніж достатньо. Але що робити, коли у державних діячів здоровий глузд не переважає над емоціями й уявленнями? У Харкові лунають пропозиції взагалі ігнорувати цю проголошену Президентом кампанію: вибори не проводити, приміщення для проведення голосування не надавати...

— Будь-які вибори — це потрясіння для суспільства. Найстрашніше, що указ Президента про розпуск парламенту ще більше розколов країну на його прихильників і його противників. І абсолютно не важливо, кого більше. Ось у цій ситуації вже абсолютно не важливо! Сьогодні люди не хочуть виборів, тому що не бачать підстав для їх проведення. Що відбулося в країні, що не так зробив уряд, що неправильного антиконституційного вчинила Верховна Рада, що її потрібно розпускати і працевлаштовувати там тих політиків, що підштовхують Президента до цієї конфронтації?

По-перше, вони вже обіймали керівні посади в уряді. До чого це привело — ми бачили. Ми тільки-тільки почали долати ту економічну кризу, куди вони нас загнали. По-друге, не можна апріорі ставитися до політичних сил так, як це демонструє Президент: усі, хто зі мною, — це демократи і люди, що захищають інтереси країни. Усі, хто не зі мною, — це зрадники, посібники, п’ята колона. Чому коли Анатолій Кінах був з Президентом — він був шанованим політиком, який працює на благо країни? Чому коли він стомився від політичного хаосу і зробив свій вибір — одразу став поганим хлопцем? Вимикання рубильника — це правильно, а осудження такого виду політичної діяльності — це погано?!

Я навіть елементарної логіки у всьому цьому дійстві не бачу, як, утім, і в багатьох інших вчинках цього політичного табору. Але заради консолідації суспільства, заради того, щоб усе те, що відбувається сьогодні в Києві, якнайшвидше вирішилося і з найменшими негативними наслідками для суспільства, і всі кращі уми країни спрямували свої зусилля на зміцнення економіки і підвищення рівня життя населення, я з багатьма речами готовий миритися. Я хочу, щоб Президент спрямував інтелектуальну міць української еліти на творчий, а не на руйнівний труд. Але коли всі його зусилля спрямовані чи то на визнання воїнів УПА воюючою стороною, чи то на створення музею окупації, то цих дій, даруйте, я не розумію.

Я чітко для себе розумію, що все те, що виходило із секретаріату Президента України, тривалий час ішло на шкоду половині населення нашої країни. Однак сьогодні заради виходу із ситуації, що склалася, ще раз підкреслюю: я готовий усе це забути, робити все, щоб запобігти ще більшому конфлікту. Але разом з тим вважаю: країна повинна знати позицію міста Харкова. Саме тому ми прийняли низку важливих, на мій погляд, звернень до міської громади, до уряду і парламенту, де твердо заявляємо про те, що ніхто не має права підмінювати своєю думкою, своїм баченням тієї чи іншої політичної ситуації Основний Закон країни.

— Дякую вам за цікаву бесіду.

— У свою чергу і я вдячний парламентській газеті за надану можливість донести позицію харків’ян до громадян усієї країни.

Інтерв’ю взяв Микола КОСИЙ, власний кореспондент «Голосу України» у Харківській області.