Хлопчик притискав до грудей стареньке плюшеве ведмежа як єдину рідну істоту в цьому величезному чужому світі. З часом він освоїться, звикне і, напевно, полюбить свій новий будинок. Тут смачно пахне з кухні, тут печуть апетитні булочки, екзотикою не балують, але яблук і цукерок не бракує. Їжа за розкладом — п’ять разів на день. Школярам, крім іншого, покладуть бутерброд у портфель. Але ранком на заняття проводжає не мама, а вихователь, за яким закріплено по декілька діток. У Киево-Святошинському районному дитячому будинку їх 46. Наймолодшому — 5 років, «найдорослішому» — 15.

— Оце наш новенький — семирічний Мишко, — каже директор дитбудинку Галина Коссовська. — Він із сусіднього села Тарасівка. Тут і братик його — старший на рік. Тато хлопчика лежить у лікарні — потрапив під машину, а в бабусі інсульт. Мама жива, але де вона — хтозна! Три роки як поїхала.

Їхні біографії дуже схожі. Легковажні батьки, неблагополучні родини...

— Ці діти пережили в житті таке, що нам не могло наснитися в найстрашнішому сні, — ділиться психолог Тетяна Кудрявцева. —Вони тривожні, мінливі в настрої, їм складно зібратися і сконцентруватися, щоб вислухати вчителя. Практично всі педагогічно запущені й мають відхилення в розвитку мови. Цього року до нас у Боярку привезли 11-річну дівчинку, котра жодного разу в житті не була у школі. Нашим педагогам удалося за рік підтягти її до рівня 3 класу. І так хочеться вірити, що ми зможемо допомогти всім!

Найстрашніше покарання в дитбудинку — тиждень без ігрової кімнати. Тут діти малюють, ліплять із пластиліну, роблять аплікації, квіти і прикраси з бісеру.

11-річна Оленка Назарова спритно нанизує намистинки на дротик: із безформної маси кольорових кульок має з’явитися квітка.

— Її робота зайняла перше місце на обласному конкурсі дитячої творчості, — з гордістю розповідає Галина Коссовська. А ще одну картину з бісеру вона передала самому Президентові в подарунок. «Дівчина-Весна» називається.

Привчити дітей до праці і порядку було непросто. Після того, як декільком ведмедикам розпороли животи і здали в макулатуру кілька книжок з бібліотеки, директор дитбудинку ввела нове правило: всі відвідувачі ігротеки повинні записуватися в спеціальному журналі. Молодшим вивести своє прізвище допомагають старші.

— В ігротеці працюють люди підготовлені, — відзначає Тетяна Кудрявцева. — Ми пропонуємо їм ігри для розвитку і корекції. Наші діти легко приміряють на себе негативні ролі. Кажуть наприклад: «Я буду поганим татом». Отут дорослі мають скорегувати ситуацію. Ось 7-річний Ромчик завжди хоче бути хорошим. За останній рік із вибухового неврівноваженого хлопчика він перетворився на джентльмена, захищає дівчаток, будує плани на майбутнє, поганого слова від нього не почуєш! Усе-таки наша робота дає свої плоди!

Є в дітлахів навіть свій домовий храм. Про що тут просять Бога маленькі парафіяни? Напевно, про найголовніше.

— Коли до дитбудинку приїжджають гості, кожна дитина намагається схопити когось за руку, щоб він належав тільки їй одній. Персонально, — каже Тетяна Кудрявцева. — Якось студенти-психологи хотіли провести з дітьми цикл тренінгів — не вийшло. У колективі не поговориш відверто. Тому тепер вирішили започаткувати програми «Старший брат» і «Старша сестра». Щоб у кожного був свій підопічний.

— За 8 років роботи ми створили певне коло друзів дитбудинку, —продовжує Галина Коссовська. — Наші діти двічі на рік їздять відпочивати за кордон — їх беруть до себе іспанські та італійські родини. Багато хто з них потім хочуть всиновити дитину, до якої прив’язалися.

У кабінеті їх «колективної мами» висять портрети всіх, чиї молитви були почуті. Хтось у довгому білому платті, як у принцеси, а хтось — у смішній шапці Санта-Клауса, разом з усією новою родиною.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.