До Чорнобиля Микола Бережной попросився добровольцем — як на фронт. Одразу після аварії він, екскаваторник тресту «Южэлектросетьстрой», писав заяви до райкому та обкому партії, хоча й був безпартійним. «Я вважав, що потрібен там, де важко. Тому й поїхав», — так пояснює свій вчинок «чорнобилець».

Група ліквідаторів, завербованих через військкомат, працювала на даху третього енергоблока. За п’ятдесят днів серпня-вересня 1986-го у Миколи Петровича — 16 виїздів. Але яких! Робота тривала... 50 секунд на добу.

— Ми збирали графіт і кидали його до контейнерів, — пригадує мій співрозмовник. — Спочатку бігали в гумових халатах. Через день-два дали команду — надягали на себе свинцеві листи, а поверх — гумові халати. Потім респіратори-«пелюстки» видали, бо в протигазах незручно: скло пітніє. І ось так бігали.

Микола Петрович каже, що через дах третього реактора пройшли тисячі ліквідаторів. На цій ділянці пробували використовувати вітчизняних роботів. «Але вони не витримували: билися і падали донизу. А ми працювали. Коли спускалися, весь одяг, що був на нас, ішов одразу в могильник. Помиєшся, приходиш, тебе поміряють — і завертають. Знову митися. І так разів три-чотири».

Після повернення з «гарячої точки» ліквідатор переказав військовій частині, де був, свій місячний заробіток — 220 рублів. І написав кілька листів до Київського військового округу з проханням знову відправити його до Чорнобиля. Не взяли. Тоді Микола Петрович ще не знав, що незабаром перетвориться на дуже хвору людину, інваліда першої групи. «Я ледве пересуваюся. Плачу, поки розходжуся вранці. Хоча в інституті в Києві, де лежав, мені радили: «Ходіть, інакше впадете». Ось і стараюся», — каже донеччанин.

А свою активну громадську позицію він виявляє у захисті колег-«чорнобильців». Разом з ними Микола Бережной намагається відстояти свої права в судах та державних інстанціях. Головна вимога, яку висувають сьогодні донецькі ліквідатори, — виконання тієї статті «чорнобильского» закону, яка встановлює інвалідам першої групи пенсію в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, другої групи — 8 мінімальних пенсій, третьої групи — 6 мінімальних пенсій. Мій співрозмовник каже, що громадська робота підтримує його сили.

У відповідь на запитання, чи не шкодує він про те, що добровільно попросився до Чорнобиля, Микола Петрович категорично запевняє: «Якби й знав, що стану інвалідом, все одно написав би заяву. Адже були добровольці під час війни. І в мирний час є. Я сам за комсомольськими путівками їздив. До Спітака після землетрусу просився, до Афганістану. Я така людина: де важче, туди і йду».