Таки довела Тетяна Кондратенко своє дітище до 10-річчя. Щиро вітаємо! І радіємо: не перевелися ентузіасти на політично забур’яненій землі...

Сьогодні єдина в країні ігрова газета для саморозвитку дітей «Я сам(а)» святкує день народження. Мало хто вірив, що на десятиріччя зберуться юні читачі й дописувачі, їхні батьки і педагоги, однодумці та шанувальники таланту Тетяни (на знімку). Лише вона була переконана, що, незважаючи на фінансові труднощі, байдужість з боку держави, яка повсякчас декларує підтримку вітчизняних дитячих видань, буде свято і на її вулиці.

Навряд чи думала Тетяна Григорівна, започатковуючи 1997-го газету, що назва її буде такою пророчою. З першого дня і понині часопис «Я сам(а)» Кондратенко випускає... сама. Вона редактор і видавець, кореспондент і виконавчий директор, менеджер і коректор, прибиральниця і кур’єр.

Звичайно, у неї є помічники — передусім дітвора віком від 6 до 12 років, яка пише вірші, малює, грає, розв’язує загадки і ребуси, майструє, бере участь у конкурсах — одне слово, саморозвивається.

У газети були, є, і, бажаємо, завжди будуть друзі, які поділяють ідеї та починання головного редактора. Це небайдужі акціонери з видавництва «Київська правда», заводу «Оболонь», колектив агрокомбінату «Пуща-Водиця», фонд «Надії і Добра» та інші.

Мрія створити часопис, суттю якого був би безпосередній діалог з дітьми, народилася у Тетяни-студентки. Хотіла, щоб її, учителя молодших класів, уроки були незвичайними. А що може бути більш захопливим, ніж гра?!

— Уже працюючи у «Вечірньому Києві» і започаткувавши рубрику «Вечірнятко», остаточно переконалася: треба створювати часопис для юних, — згадує Тетяна. — І я вдячна тодішньому редакторові Віталію Карпенку, який підтримав ініціативу.

Так з’явилося самостійне видання, яке, на жаль, невдовзі опинилося на межі закриття. Тоді я й наважилася видавати газету самотужки.

Коли редакційний портфель вщерть заповнений матеріалами від школярів, а на банківському рахунку — катма грошей на випуск чергового номера, тоді редактор-видавець діставала кошти... з сімейної кишені. І працювала на інших роботах без вихідних і відпусток. Бо коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж. Бо відступати енергійна оптимістка не вміє.

Це давно зрозуміли (прочитали крізь рядки?) юні читачі, їхні батьки, педагоги, бібліотекарі. Вони високо цінують видавця журналу (виходить двічі на місяць), який вчить думати, творити, працювати над собою.

За ці роки редактор побувала в багатьох містах і селах, зустрічаючись із школярами. «Видання об’єднує родини, воно допомагає у навчанні, сприяє формуванню активної життєвої позиції, спонукає до дії», — хіба не щастя чути таке?

300 найактивніших — переможців конкурсів, вікторин, дописувачів з багатьох регіонів країни будуть сьогодні на святі, отримають подарунки та нагороди, без яких не проходить жодна зустріч Контратенко з аудиторією.

Це свято, як не парадоксально звучить, має привернути увагу громадськості, представників державних і владних структур до проблем дитячо-юнацької преси, яка відіграє дуже важливу роль у справі навчання та виховання, сприяє розвитку творчої особистості.

— Моя робота виснажує і дає наснагу, — без пафосу каже Тетяна Григорівна. — Діти вселяють віру і додають сил, мене не покидає відчуття затребуваності. Випускати приватну газету важко, але тішить одне: сповна реалізую творчі задуми, народжені ще в юності.

Надихають на пошук дитячі листи, вірші, малюнки, саморобки, розміщені в куточку робочого кабінету.

...Якось головний редактор 40 кілометрів відміряла пішки, поспішаючи вручити приз переможцю одного з численних конкурсів із села Шабо (Одеська область). Не порадувати хлопця вона не могла: третьокласник на виноградниках заробив гроші й передплатив «Я сам(а)».

Журнал став цікавим і корисним для нього і п’яти тисяч передплатників.

А це і було метою Тетяни Кондратенко, яка разом з дітьми сповідує принцип: «Робитимем добро і я, і ти — на світі буде більше доброти».

Воістину так.

Фото автора.