Чергова група мам із дітьми — 14 осіб — прибула зі Слов’янська до Макіївки. Біженців прийняли місцеві родини. Одразу після прибуття просто у будівлі міської ради малюків (найменшому — два тижні!) оглянули медики, а потім гостей нагодували обідом.

Семирічний Артур відкладає ложку. Має сумний і наляканий вигляд. Мама Наталя каже: дитина важко перенесла дорогу. «Нічого, синочку, зараз попустить. Відпочинеш», — пригортає до себе. У співрозмовниці в Слов’янську залишився старший син. Йому 28, він уже дорослий. Із меншим Наталя, інвалід із дитинства і мати-одиначка, приїхала до Макіївки.

— Бомблять щодня — і житло, й адміністративні будівлі. Особливо останні п’ять днів було нестерпно. Все горить, руйнується. Хотілося б, щоб усе припинилося колись. Звичайно, мені зараз важко: одного сина там залишила, другого сюди взяла. Навіть не знаю, як житимемо і чи надовго ми тут. Прихопили найнеобхідніші речі: документи, щось переодягтися. Тепер треба якось пенсію перевести, — розповідає жінка.

Людмила із шестирічним сином Мирославом мешкають у мікрорайоні Артема у Слов’янську. Емоційний хлопчик дуже переживає і всю дорогу розповідав водієві про те, як навколо стріляють.

— Ми не думали взагалі, що таке може бути. Гадали, всі сили зосередяться на будівлях СБУ, міліції. А зараз зруйновані школи, садочки, притулок. Це несподівано. Бажаючі покинути місто — в основному родини з дітьми. Інші люди бояться залишити майно напризволяще. І навіть якщо не видно людей на вулиці, — вони сидять удома і бояться вийти, — зазначає мешканка Слов’янська.

Співрозмовниця зізнається, що приїхала до Макіївки без грошей. «Я працюю, але на моєму підприємстві (друкарня) вже три місяці не платять зарплату. Пенсіонерам пенсії припинили виплачувати, вони просто вдома сидять, як жити — не знають».

Вивезення дітей із мамами з району бойових дій — виключно громадська ініціатива, з якою виступили депутат міської ради, головний редактор газети «Макеевский рабочий» Наталія Хрустальова, колектив видання та інші небайдужі люди. За дві поїздки вдалося врятувати 54 особи. Розмістили біженців у гуртожитку в Іловайську та в родинах місцевих мешканців. Про автобус на «велику землю» у Слов’янську передають із вуст у вуста, ведуть запис. Жоден тато не скористався таким транспортом. Адже кожне вільне місце — це шанс вивезти на одну дитину більше.

— Завжди важко людей із сумними обличчями везти. Особливо дітей, які розповідають тобі про війну. Про те, як вони сплять у ванних кімнатах. Про те, що у них є бомбосховища. Що у бабусі й дідуся — підвал. Розповідають, як будинок розбомбили, як снаряди потрапили в лікарню. Як дяді з автоматами ходять. Дитина ж не розуміє, хто це. Як можна їй пояснити, чому бомблять? — схвильовано каже Сергій Пожидаєв, який очолює клуб «Авто Ретро Донбасу», а зараз вивозить біженців зі Слов’янська.

Проїжджати доводиться через десятки блокпостів, але досі, за словами водія, проблем не виникало. Хоча «чарівного» пропуску з печатками немає, та добро відкриває багато шляхів. Вразила така деталь. Коли один з водіїв мікроавтобуса різко закрив дверцята перед відправленням, малюки, почувши грюкіт, миттю попадали на підлогу і накрили голови рученятами. Реакція, вироблена кількома тижнями життя під обстрілом.

У попередньому номері газети ми повідомляли про те, що дітей Слов’янська також вивозить із міста пастор однієї з церков Петро Дудник. У понеділок увечері стало відомо, що водій мікроавтобуса, який використовується для поїздок, заарештований самопроголошеною владою міста. Заручника утримують у підвалах захопленої будівлі СБУ. Вивезення родин із дітьми церква змушена призупинити.

Донецька область.

 «Усе минулося, тут не стріляють», — заспокоює сина Артура мешканка Слов’янська Наталя.

Фото автора.