Криза як дзеркало української політики

Цікаво спостерігати за українським політикумом у час весняного загострення. Усім зрозуміло: дії «гаранта» далекі і від Конституції, і від інтересів України. Тим паче від прагнень і сподівань «маленького українця». Одначе як заворушився політичний мурашник!.. Одні потирають руки від передчуття реваншу, повернення до втрачених рік тому урядових крісел. Другі сподіваються відіграти шанс знову ввійти до парламенту (за чотири роки про декого можуть геть зовсім забути)...

Тим часом не цим перейматися належало б. А ґрунтовно і всебічно проаналізувати причини кризи, можливий розвиток подій і, головне, наслідки «ініціативи» В. Ющенка. Щоб зупинити руйнівні тенденції, повернути ситуацію у правове поле.

Таку спробу всебічного аналізу здійснила партія «Справедливість» на засіданні вищого керівного органу — Ради партії. У ці дні, коли дехто аж підтюпцем побіг проводити «передвиборні» з’їзди, ми відверто заявили: загострення суспільно-політичної ситуації, наростання протистояння в системі влади України є фактором серйозної загрози незалежності та суверенітету держави. І цю загрозу маємо відвернути всі разом.

На наше переконання, корінь проблеми — в підсумках президентської та парламентської виборчих кампаній.

 Президентські вибори. Через силовий сценарій, «помаранчевий наступ», активне зовнішнє втручання у внутрішні справи України, всебічну та неприховану підтримку й колосальне фінансування в Україні, яка балансувала на грані всеосяжного громадянського конфлікту, створилася ситуація, коли політична компонента притлумила, подавила правову. На виборах перемагав Віктор Янукович, а політичне — не правове! — рішення Верховного Суду зумовило третій тур виборів замість нових виборів, і перемогу відібрали на користь Віктора Ющенка.

Після виборів Президента — ейфорія «переможців», уряд Тимошенко, спроби розправитися з опонентами (виклики до правоохоронних органів через ЗМІ), арешти (Борис Колесников, Євген Кушнарьов), загибель відомих постатей (Георгій Кірпа, Юрій Кравченко). Тисячі професіоналів позбавилися роботи, переслідувалися. Далі — конфлікт у середовищі «помаранчевих». Демарш Олександра Зінченка. Корупційний скандал серед «любих друзів». Відставка уряду Тимошенко. Лавинний обвал рейтингу Віктора Ющенка і «помаранчевих»...

Позиція нашої партії під час президентських виборів і після них була зваженою, конструктивною та об’єктивною. Ми до кінця залишилися вірними своїм союзницьким зобов’язанням стосовно підтримки Віктора Януковича. Ми гостро і недвозначно засудили «транспортування» з-за кордону так званої «революції», блокування інститутів влади, дестабілізацію економіки, соціальної сфери, деструктивну політику «переможців» стосовно кадрів. Водночас «Справедливість» визнала позитивною суспільну активізацію населення як фактор, що сприяє формуванню громадянського суспільства. Ми позитивно оцінили Майдани різних кольорів, які стали новим чинником прямої демократії. Безумовно, ми добре усвідомлювали, які технології маніпулювання громадською свідомістю застосовувалися, але переконані, що такий «лікнеп» став своєрідним щепленням від байдужості та сприяв громадському змужнінню українців.

Така позиція «Справедливості» спричинила не лише неприязнь, а й бажання поквитатися. На собі відчув, чого коштувала наша безкомпромісна позиція. Політична розправа не вдалася: на захист став парламент.

Парламентські вибори. Юля Тимошенко заявила: вибори парламенту — це вибори прем’єра.

Результати для «помаранчевих» виявилися не такими, як вони очікували. Отримати більшість не вдалося. Оскільки каменем спотикання стали декілька «помаранчевих» одіозників, які мріяли про високі крісла, не вдалося створити й «помаранчевої» коаліції.

Соціалісти стали на бік природної для них лівої і лівоцентриської сил, утворивши антикризову парламентську коаліцію. Безумовно, вони серйозно підставилися під удар, але Олександр Мороз і фракція СПУ пішли на цей крок свідомо, виявивши характер. Ми вважаємо (і це «Справедливість» чітко заявила) цей крок потрібним. З’явився шанс на базі уточненої Конституції створити систему влади, наближену до європейської за домінантою парламентської складової над президентською.

Далі — Універсал національної єдності, уряд на базі антикризової коаліції і Прем’єр-міністр Віктор Янукович. Почалася робота. Поступова стабілізація. Рух уперед.

Звісно, ми не представлені у владі, але наші засадничі принципи і програмні установки дають і нам право стверджувати: уряд і парламент на п’ять років — безперечно, набагато краще, ніж п’ять парламентів і п’ять урядів.

Коаліція, яка відповідає за економічну систему виконавчої влади і яка буде тримати звіт за усе перед народом на наступних виборах, — це набагато ефективніше, ніж знеособлена, «ніяка» влада, де рішення приймаються підкилимно й обмеженим колом наближених до трону.

Безумовно, нам далеко не все подобається — і це природно — в діях виконавчої влади.

Тарифи. Епопея ця почалася ще з уряду Тимошенко, але уряд Віктора Януковича мав би приймати це не як естафетну паличку, а зреагувати негайно, ефективно й жорстко. Він, зрештою, це й зробив. Але втратив у часі, дозволив призвідникам тарифного обвалу вдягнути на себе тогу «рятівників», картинно відвідуючи сесії рад у містах, де панують «свої», та ухвалювати піар-рішення про копійчане здешевлення вартості компослуг.

Відповідальність. Не на трьох ділити, а на якомога ширше політичне коло. Залучаючи велику армію професіоналів, які є в інших політичних партіях і просто серед фахівців різних галузей.

Робота з політикумом. Звужена до трьох парламентських сил, які становлять коаліцію. «Не помітили» чи не схотіли помітити ініціативу найактивнішої позапарламентської частини політичних партій на підтримку коаліційного уряду. Як наслідок, президентський секретаріат «підхопив» кілька з них, формуючи широкий фронт на позачергові вибори.

Нарешті, оголошення про майбутню конституційну більшість у Верховній Раді. Це — головний аргумент, яким ті, хто прагне реваншу, приперли Президента до стінки. Вони, мовляв, і вас з’їдять...

І хоча ніде немає заборонних приписів щодо депутатів, їхнього особистого вибору, але такий «подарунок» для тих, хто шукав бодай найменших зачіпок стосовно дострокових виборів, став для них дуже доречним. Виправивши цю ситуацію нещодавно, Верховна Рада позбавила опонуючу сторону цього аргументу.

І ще про причини кризи. Це і майновий ценз, зокрема фінансовий, для реєстрації партій як суб’єктів виборчого процесу, і прохідний бар’єр, який зіграв злий жарт з великоваговиками політичного процесу. Вони занадто великі, щоб, не помічаючи, розтоптати менші політутворення, але виводяться в одиницю, стикаючись зі своїми візаві такої ж ваги. Коли в чисельнику і знаменнику приблизно рівний капітал, в результаті маємо саме одиницю.

Коли б шлюзи виборчого процесу були відкриті для всіх, ми давно мали б достатньо стабільну парламентську більшість у 300 й більше голосів та активне громадянське суспільство, яке мало б широке представництво у вищому законодавчому органі.

У будь-якому разі місцеве представництво в органах самоврядування, в радах усіх рівнів набагато якісніше представляє громади, ніж Верховна Рада. Хоча і там проблем чимало. Адже багато обласних рад не мають низового представництва з багатьох територій.

Отже, ми зачепили лише деякі вузлові моменти, які зумовили політичну кризу, рівної якій за всю новітню історію, з часу проголошення Україною незалежності у 1991 році, не було.

А ще ж є питання перерозподілу власності. Адже, як відомо, за кожним політичним питанням криється економічний інтерес.

А ще ж є питання зміни балансу повноважень, зафіксованих Конституцією України. Коли треба було звалити «режим Кучми» та отримати президентство, всі збіглися, прагнучи змінити Основний Закон. В тому числі, й «Наша Україна». Хоча чимало фігурантів конституційних змін виношували, очевидно, свої плани, а дехто взагалі не збирався Конституцію виконувати.

Є ще багато інших чинників. Не останній з яких — зовнішнє стимулювання процесів розбалансування влади в Україні, створення такої моделі, яка рухала б Україну у фарватері геополітичної стратегії США на антиросійському курсі.

Недарма ж усі ці процеси отримали форсаж саме після візиту Юлії Тимошенко до США.

Що за указом Президента про розпуск Верховної Ради України?

Це — політичний документ, в якому правом і не пахне. Або пахне дуже мало... І коментувати щось, звіряючи з Основним Законом, немає ніякого сенсу.

Суть зрозуміла. Опозицію і Президента, як виразника її інтересів, не влаштовує нинішня коаліція. Чому? Бо стабілізація економіки, поліпшення соціальних параметрів — а для таких прогнозів були всі підстави — відкладе на невизначену перспективу повернення «помаранчевих» до виконавчої влади. Тим паче що й випадок «підвернувся» — перехід Анатолія Кінаха, заявка «на 300» у парламенті. З’явилася формальна підстава «захистити» «вибір народу».

Розрахунок робиться на те, що позачергові вибори створять нову більшість. Де, звичайно, домінуватимуть БЮТ і «Наша Україна» із союзниками, яких близько півтора десятка плюс Юрій Луценко із «Самообороною».

Якщо ж у виборах візьме участь коаліція на чолі з регіоналами і вона переможе, то вибори оголошуватимуть сфальсифікованими, а далі набере чинності план, апробований на виборах президентських: «Геть! Ганьба! Слава!», «Геть!» і «Ганьба!», звісно, — опонентам, а «Слава!», звичайно, — собі.

Як бачите, усе просто.

Є лише один нюанс, який може сплутати карти. А якщо Партія регіонів, КПУ і СПУ не зійдуть з позиції, указу не визнають аж до рішення Конституційного Суду? І вибори виявляться квазівиборами на частині території України. Як тоді бути?

Два парламенти? Два уряди? Дві України?..

Борони, Боже, від такого сценарію.

Хто або що стане арбітром тоді? США? Росія? Чи зброя, насильство? Нас чекає югославський варіант чи якийсь інший? На що розраховують ті, хто є зачинщиком хаосу?

Те, що втрати економічні будуть дуже відчутні, їх, схоже, не хвилює. Що інвестор накиває п’ятами, що багато проектів будуть заморожені — теж байдуже?..

Однак те, що під загрозою можуть опинитися сама державність, мир і спокій наших співвітчизників, — це аж ніяк не жарти. І за це хтось колись відповідатиме.

Ось така, як мовиться, диспозиція.

Партія Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливість», як сила патріотична, державницька і відповідальна, заявляє про абсолютне неприйняття будь-якого неконституційного розвитку ситуації.

Указ Президента України породив ще один глобальний конфлікт, який за його ескалації може мати руйнівні наслідки для України. Вибори як такі можуть розрядити ситуацію лише за згоди всіх політичних сил, а не оголошуватися з метою штучного створення нової політичної конфігурації в парламенті на користь тих, хто сьогодні опонує владі.

Президент виступив не як безсторонній арбітр, що спирається на тверду правову основу, а як зацікавлена, ангажована політична фігура. Це є неприпустимим.

Виявляється, наші доморощені демократи, уособленням яких є саме Президент, ще навіть з дерева не злізли. Інакше під «демократичні» просторікування не насаджували б ДЕМОКРАТУРУ, як образно назвав покруч демократії і диктатури Едуардо Галькано.

За таких умов партія Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливість» не може брати участь у виборчому процесі аж до остаточного рішення Конституційного Суду з цього питання.

Ми визнаємо легітимність Верховної Ради України, вбачаємо в її конструктивній роботі запоруку розвитку демократії, стабільності й поступального розвитку України.

Ми підтримуємо уряд України в його зусиллях на розвиток економіки, соціальної сфери, життєзабезпечення і стабільного функціонування усього народногосподарського комплексу.

Ми закликаємо Президента України проявити волю на утвердження верховенства права, здійснити кроки на гарантування конституційних принципів функціонування інститутів влади, збереження та зміцнення української державності.

Не можна не згадати Конституційного Суду України. Роль найвищого правового арбітра накладає, без перебільшення, історичну відповідальність на цю інституцію у кризовій ситуації. Дивує переляк і легковажність деяких суддів, які діють примітивно політичними методами, зістрибуючи з проблеми в кущі. Мабуть, там їм і місце. Бо авторитету цим особам уже не відновити. Одначе суд має сказати своє слово. І це має бути тверде Слово Конституційного Права, якому всі мають підкоритися.

Суспільна стабільність, громадянський мир і спокій, добробут і благополуччя співвітчизників — вище будь-яких політичних амбіцій. Про це мають пам’ятати всі відповідальні сили України.

Якщо ж амбіції продовжуватимуть рухати політиками, то вихід є лише один — перевибори всіх інститутів: Президента, парламенту, місцевих рад. Хай народ дасть свою оцінку всім. Щоб потім на дзеркало не нарікати...