Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров дуже стурбований, але зовсім не тим, чим мав би бути перейнятий дипломат №1 великої за обсягом Федерації. Главі їхнього зовнішньополітичного відомства не подобаються ЗМІ, що зрозуміти можна було б і навіть підтримати таку принципову позицію міністра, якби не уточнення: його не влаштовують західні медіа.

«Ми дуже сильно стурбовані тим, що там (на Сході України. — Авт.) відбувається. Щодня гинуть люди, дедалі більше страждає цивільне населення, мирні особи. Проти них продовжують використовувати армію, бойову авіацію, важке озброєння, вогонь ведеться по житлових кварталах. Усе це можна спостерігати практично в прямому ефірі. На жаль, більшість засобів масової інформації ці дані замовчують, показують інші картинки... Я сьогодні, наприклад, з подивом дивився кілька випусків підряд «Євроньюс», де про Україну взагалі не сказано жодного слова». (Припускаємо, що Лавров дивився не російську редакцію «Євроньюсу». Там новини про Україну підлаштовують під кремлівський курс).

Добре, що міністр має час на моніторинг телеефіру. І справді, чим ще зайнятися, якщо кожен чих у зовнішньополітичній діяльності контролює сам Володимир Путін. Очевидно, те, що показують рідні для них «Лайфньюс» чи «Перший канал», у Лаврова подиву не викликає. Там про Росію можуть не сказати жодного слова, зате про Україну — скільки завгодно. І сказане підкріплюють такими «картинками», що Лавров з Чуркіним — два віртуози відомої на весь світ дипломатії по-московськи — «практично в прямому ефірі» спостерігають, як «Правий сектор», закамуфльований у головорізів Кадирова, лупить з «Градів» по житлових кварталах, для безпеки замаскованих під «беззахисні» блокпости «мирних» посланців «братньої» Росії. Котра, як ми знаємо, переконана, що найкраща «гуманітарна» для нашого Сходу — це КамАЗи зі зброєю і бойовиками...

Російські ЗМІ так заповзято оперують «неіншими картинками», що навіть Дмитро Кисельов змушений був пояснювати очевидне махлювання «помилками під час монтажу». Процес цей, з’ясовується, така хитромудра штука, що руки монтажниць щоразу «відкореговують» творчі задуми знімальної групи. Скажімо, під прикриттям ГРУ журналіст з оператором «знімають Слов’янськ»: над містом у кадрі стовп диму й вогню. Якщо після цього не встати на захист жінок і дітей, то взагалі не можна називатися людиною — така мораль страхітливого сюжету. І висновок: українська армія, яка так робить, складається із нелюдів. Глядачі — у шоці. «Захисники» жінок і дітей — у черзі «за гонораром». Але заковика. Монтажниці у «правдиві» кадри» приклеюють фото з Квебека, де торік відбулася аварія на залізниці. Вибухнули цистерни з пальним. АТО до цього вогню так само причетна, як Слов’янськ до канадської провінції...

Ще кілька нестиковок російського ефіру: збитий у небі над Донецьком український безпілотник уже... збивався в Карабасі бозна-коли. Напевно, бандерівці зібрали уламки і склеїли, як аси російського монтажу, новий апарат, щоб підставити його під камеру московського оператора. Розстріляний нацгвардійцями під Донецьком чоловік знайшов свою кулю у Росії два роки тому. «Вбита» українськими силовиками дівчинка в донецькому аеропорту загинула в Сирії, під час атаки війська Асада, того самого диктатора-побратима президента Путіна. Це фото облетіло всі світові ЗМІ, і треба було дуже «помилитися монтажницям», щоб так неприховано збрехати своїм глядачам... «Прихильники російської політики», які протестують у Римі проти спотворення західними мас-медіа інформації про Україну, на щастя, не дивляться російського телебачення. Вони б дуже здивувалися, що їх незгода із скороченням соціальних програм для італійських студентів трактується, як солідарність із Сергієм Лавровим. І так майже у кожному сюжеті. Щоправда, відверта, безпардонна торгівля професійною честю у Росії називається... мужністю. Президент РФ недаремно нагороджує однойменним орденом тих, кого з насолодою дивиться його міністр — вони подій, як уже сказано, не замовчують, а що плутають праведне з грішним, то на те й монтаж, щоб помилятися...

Спалах творчості осінив наших так званих колег останніми днями. Напад бойовиків на Луганську прикордонну заставу «переосмислили» як наступ «Правого сектору» на «столицю ЛНР», обстріл терористами житлових кварталів — як чергове звірство української армії, а вибух в Луганській ОДА — як результат нальоту авіації «київської хунти». У відомстві Лаврова навіть перестали клацати пультами і заволали про «порушення Києвом женевських домовленостей»... У Москві, звичайно, їх «свято чтут»: це підтверджує кожен КамАЗ з «гуманітарною допомогою», що продовжує штурмувати наш східний кордон...

Зате жоден російський канал не повідомив (це замовчування, мабуть, Сергія Лаврова не спантеличило), що понад тридцять громадян їхньої Федерації загинуло 26 травня в Донецьку, хоча, за твердженням очевидців, біля моргу були камери «Першого каналу» і «Росія 24». Напевно, «вантажі-200» не вписуються у редакційну політику кремлівських глашатаїв. Це — не «позичене» фото дитини, щоб праведні сльози глядачок підштовхували їх до підтримки Володимира Путіна, та й навіть недозомбований російський обиватель може замислитися: що там роблять наші хлопці, за що гинуть на чужій землі?

...Недаремно, як бачимо, у контрольованих бойовиками районах відразу вмикаються російські телеканали. Вони, як і ПЗРК у руках затриманих СБУ під Краматорськом «журналістів з «Лайфньюсу», поза сумнівом, свідчать, що «четверта влада» в Росії є невід’ємним підрозділом ФСБ. Або терористичної організації, що, в принципі, означає одну і ту саму структуру державної влади.