Наші проблеми не розв
’яжуть ні європи, ні америки...У Страсбурзі триває сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), в якій бере участь делегація Верховної Ради. Крім головного питання
— доповіді про дотримання прав людини в країнах—членах РЄ, на прохання представників правлячої коаліції та Президента відбудуться слухання про політичну кризу в Україні.І хоч на сесію асамблеї запрошені прем
’єр-міністр і Президент, проте, за офіційними повідомленнями, з депутатами ПАРЄ зустрінеться лише Віктор Янукович. Віктор Ющенко — ні, бо «проводить інтенсивні політичні консультації в Україні». Утім, міністр закордонних справ Арсеній Яценюк уже виклав погляд Президента на політичну кризу на засіданні Комітету міністрів РЄ.Європарламентарії мають розглянути дві
«скарги» від наших протидіючих сторін — парламентської і президентської. І в обох йдеться про неконституційність дій цих гілок влади, загрозу демократії, територіальній цілісності країни й навіть про «новий переділ Європи». Тож представники України покладають надії, що європейські політичні лідери знайдуть шляхи виходу з нашої політичної кризи. Тим паче, що вони нещодавно вже брали активну участь у розв’язанні попередньої політичної кризи і навіть стали гарантами виконання досягнутих тоді домовленостей. Тепер ми знову шукаємо правди в чужій хаті, сподіваючись, що тамтешні її господарі настановлять нас на шлях істинний...І насправді: коли справа заходить у глухий кут, то треба шукати третейського суддю. Але скільки можна жити чужим розумом? Невже ми неспроможні самотужки розібратися, що й почім у власному домі, якщо у разі виникнення мало не будь-якої проблеми йдемо на поклін до чужоземців? А лементу ж було, а гвалту, коли нарешті стали начебто незалежними та самостійними! Яка, скажіть, незалежність, якщо впродовж 16 років ми смикаємося по різних векторах, а то й узагалі невідомо куди, водночас сподіваючись, що
«закордон» — Америка, Росія, ЄС, НАТО нам допоможе: будувати демократію, багату державу, а сьогодні ще й розгребти завали, утворені жадібними до наживи політиками, котрі якщо й відстоюють щось, то винятково власні інтереси?Уже й Захід, котрий мав надію на демократичні перетворення у зв
’язку з помаранчевою революцією, не бачить різниці між політиками-скоробагатьками — «олігархами» й «демократами», які нині посідають провідні місця у владній ієрархії. То що вони нам нарадять? Залишатися в рамках правового поля та Конституції? Але ж і Конституція, і правове поле в українських політиків — у кожного власне. Чи не це є нашою головною проблемою, розв’язати яку європи та америки не зможуть?..
