Дрімаюче «око государеве»

Клац по носі. Знову по носі — клац. І летить прокурор з висоти свого зросту й об асфальт геп, геп, геп. Хто його так недбало опустив на грішну землю? А судді.

Про те, як слуги Феміди ставлять на місце «око государеве» і піде мова в черговому журналістському розслідуванні.

ІV. Право сильного — найбільше безправ’я

«Око государеве» для того і створено, щоб найпильнішим чином захищати конституційні права, інтереси громадян і держави. Чи гідно захищають, якщо суди як ніколи завалені позовами, скаргами, заявами? Обмежимося питанням, відповідь на яке знає кожний, хто зіткнувся з несправедливістю, жорстокістю, обманом, беззаконням.

Суд поважати себе змусить?

Віктор Над’ярний та його дружина Ганна зазнали всього цього сповна. Дванадцять років тому на балконі їхньої сумської квартири підірвався на міні син (на знімку). Відтоді подружжя доводить, і не безуспішно, що вибуховий пристрій підкинули «доброзичливці». Батько називає ім’я убивці і навіть замовника (вони, судячи з магнітофонних записів, самі зізналися в злочині), але прокуратура оком «стріляє» довкола, але все повз підозрюваних. Відмітаються всі версії, крім однієї: 15-річний Микола знайшов міну (чи батько, аматор глушити рибу, приніс) і почав її розбирати за допомогою молотка і керна...

Вибух 30 травня 1995-го потряс Суми, але залишив байдужими, вважаю, правоохоронців. Вони не поспішали порушувати кримінальну справу, визнавати батьків потерпілими, потім списали смерть на необережність хлопчика...

А тим часом, як каже Віктор Над’ярний, під днищем його машини кілька днів після похорону знаходилася дистанційна міна, готова вибухнути будь-якої хвилини. Ті самі «доброзичливці» не відмовилися від спроб закрити роти батькам. Така версія осиротілих Над’ярних, яка має обґрунтовану доказову базу.

...Віктора з молодості називали «Діловим» — за чесність і невміння «толерантно» досягати «консенсусу». За принципові висловлювання про злодійство і зловживання, аморальність начальства сумського об’єднаного авіазагону, стрілка воєнізованої охорони звільняли з роботи. Його двічі поновлювала на посаді сама Москва. Тому що бив стрілець у самісіньке око — інформація підтверджувалася. Звідси, пояснює Над’ярний, і поява месників. «Вони, вбивши сина, вбили мене і дружину...».

Не раз переконувався: доля кримінальної справи здебільшого залежить від першого слідчого. Якщо він написав «люміній», його неодмінно повторять наступні пінкертони. Такі, напевно, неписані правила при захисті «корпоративних» інтересів погононосіїв. У народі про це кажуть: «Ворон ворону око не виклює».

Ще 1995 року старший слідчий Сумської прокуратури, вперше закриваючи кримінальну справу, констатував: хлопець загинув унаслідок вибуху саморобного пристрою; погодився, що міну не можна було підкласти з квартири міліціонера, оскільки у Над’ярних балкон засклений. Це він повторював у декількох постановах, що, імовірно, переконало слідчих Чернігівщини, Тернопільщини, Луганщини і Харківщини, куди передавали кримінальну справу для всебічного, об’єктивного і повного розслідування. І всі, наче папуги, повторювалися...

Вони, судячи з усього, не спромоглися навіть оглянути балкон, який, як я зафіксував десять років тому, ніколи не був засклений.

Вони чомусь брали до уваги висновки балістичної експертизи про невстановлене походження міни, нехтуючи думкою київських експертів про те, що «шматки пластмаси є осколками корпусу вибухового пристрою, виготовленого промисловим способом».

Зрозуміти слідчих можна: прийнявши позицію киян, потрібно було глибоко копати, щоб довідатися, звідки на звичайному балконі з’явилася міна промислового зразка.

Далеко б зайшли, напевно, сищики, чого боялися зловмисники, котрі обіймали на той час високі посади.

Але спали вони спокійно — постанови про закриття скасовували, кримінальні справи повертали в Суми і тут вони зберігалися в довгій шухляді.

Останній, десятий (!) раз крапку поставив слідчий облпрокуратури в 2006-му. Його незаконна постанова (як і кілька попередніх у 2004—2005 роках) скасував суд. Він, зокрема, вказав на конкретні недоробки слідства (порушено багато статей КПК, не виконано вказівки Генпрокуратури про допит свідків; не дана правова оцінка неодноразовим змінам їхніх показань; не усунуто суперечності між експертними висновками про походження міни тощо).

Як то кажуть, слідство ведуть знатоки. Чи ведуть? Змінилося кілька генеральних прокурорів. Над’ярному, народним депутатам вони повідомляли, що в ході слідства виконано величезні обсяги робіт, але докази заявників не підтверджуються. А тому провадження у справі припиняли. Але Віктор Михайлович знову брав у руки перо, і Київ, Суми поновлювали «слідство». За рішенням суду, який каменя на камені не залишав на «обґрунтованих постановах про закриття справи».

Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, скажімо, тричі протягом 2005-го звітував перед народними обранцями, котрих запевняв про чисту і безгрішну роботу сищиків і дільничних інспекторів. До речі, за словами Над’ярного, у матеріалах кримінальної справи є показання дільничного про те, що він чув, начебто неповнолітній хлопець займався глушінням риби динамітом. Оце професіоналізм! Погононосій, не перевантажуючи себе перевіркою чуток, посилається на бабу Маню, яка сказала щось... І це щось береться до уваги як істина?

Відповідь — за сумськими працівниками прокуратури, яким повернуто кримінальну справу на дорозслідування. Чи виконають вони в одинадцятий раз постанову суду —розповімо. Але в коридорах правоохоронців популярний жарт: «Все в нашей власти, если во власти все наши».

У листі автору раніше тричі судимий написав: «Нині я оголосив голодовку. Якщо не буде поновлено мої права — накладу на себе руки».

...Про які знехтувані права писав підсудний до «Голосу України»? За нього відповів суддя Олександр Мірошкін.

— Сьогодні я підписав четверту (! — Авт.) постанову про направлення кримінальної справи прокурору міста на додаткове розслідування, — казав Олександр Іванович. — Три перші прокуратура оскаржила, апеляційний суд скасував їх. Вважаю, у ситуації, коли два головні свідки під час судового розгляду відмовляються від показань, які, за їхніми словами, давали під тиском, потрібно провести додаткову перевірку.

Лише вдумайтеся: Корнієнка заарештовано у 2001-му. У наступні роки суд повертає справу на дорозслідування, але його не проводять. Як заарештованому жити в СІЗО? Тому він вимагав визначити нарешті його статус: чи в «зону» відправте вироком, чи звільніть.

Прокурор міста того разу мене запевнив: «Знайдемо підстави для виконання постанови суду — працюватимемо. Ні — подамо апеляцію».

Не знайшли. Феміда Єнакієвого зазначала в 2002, 2003, 2204, 2005 роках, що вирок не можна ухвалити «зважаючи на неповноту досудового слідства, яке не може бути доповнено судом».

Органи слідства, підкреслював не раз суддя, не добули достатньо доказів, що підтверджують участь О. Корнієнка в розбійному нападі на магазин «Маяк», а обвинувачення побудоване на показаннях свідків Н. і П., котрі дізналися, нібито зі слів Корнієнка, про цей злочин. Аналогічно побудовано обвинувачення й у незаконному придбанні, носінні, зберіганні й збуті зброї, тобто за показаннями свідків П. і М., у яких і були вилучені пістолет і обріз рушниці, до того ж обвинувачення в скоєнні цього злочину Корнієнку висунуто двічі. Обвинувачуючи підсудного в скоєнні навмисного вбивства Є., слідство як основний доказ висунуло показання Н., який був нібито разом з підсудним у будинку потерпілого. Показання ці, на думку суду, суперечать висновку комплексної медично-балістичної експертизи, і ці суперечності слідчі не усунули. Тому «суд вважає, що показання Н. до кінця не перевірені, тим паче що від них він відмовився в судовому засіданні, заявивши про застосування до нього недозволених методів дізнання з боку працівників міліції».

Суд вимагав більш ретельно перевірити інформацію, зазначену в скаргах підсудного про застосування до нього насильства, «у тому числі того факту, як міг Корнієнко, котрий перебував під вартою, потрапити до міськлікарні 16.02.2003 року з проникаючим пораненням черевної порожнини» п’яним. Варто було прокуратурі підтвердити чи спростувати й алібі Корнієнка, який доводить, що в день убивства він перебував на робочому місці в механічному цеху коксохімічного заводу. Чи так усе це важко зробити професіоналам?

Результати «дорозслідування» ми знаємо.

Слідство зайняло, схоже, глуху оборону, Донецький апеляційний суд цю позицію підтримував.

Неординарний випадок: підсудний свою провину заперечує, суд першої інстанції чотири роки стверджує про неповноту слідства; міліція визнає перевищення службових повноважень працівниками, що спричинило тяжкі наслідки (спроба суїциду). «Око государеве» при цьому залишається не тільки сліпим, а і глухим. Воно не чує крику підсудного і доказів суду, який, зокрема, не раз звертав увагу слідства на алібі Корнієнка.

Як повідомили мені в суді, Єнакіївський міськсуд в іншому складі таки поставив крапку у справі. Корнієнка засуджено до восьми років позбавлення волі. Епізоди про розбійний напад, незаконне придбання, зберігання і збут зброї із обвинувального висновку вилучено. Засуджений не згодний з вердиктом, вважає обвинувачення фальсифікованими. У цьому мають розібратися вищі суди, зокрема, Верховний. Апеляційний, наважуся припустити, навряд чи зрадить сталу позицію п’ятирічної витримки. Але нехай надія помре останньою.

Київ — Суми — Єнакієве — Київ.

Фото автора та з архіву «Голосу України».