У Луганську активно поширюються чутки про те, що в місті орудує якась група ВІЧ-інфікованих, члени котрої з’являються в людних місцях і непомітно роблять уколи городянам. У шприцах нібито міститься їхня заражена кров. «Тепер ти один з нас», —повідомляють вони в записці, підкинутій у кишеню. Кажуть, що у такий спосіб хворі на СНІД мстять суспільству за презирливе до них ставлення. Наш кореспондент спробувала розібратися, чи підтверджуються ці чутки.

Такі розмови дещо напружують... Скажімо, їдеш у транспорті або штовхаєшся на ринку, і раптом у бік тобі голку загнали... Звісно, можна припустити, що це зробив хтось несерйозний, просто бешкетуючи, але чомусь завжди думаєш про погане. Тим більше, коли бачиш офіційну статистику: відвідуваність нічних молодіжних клубів і дискотек Луганська протягом останнього місяця знизилася на 30—40 відсотків. Отже, молоді є чого боятися? І якщо це правда, то скільки осіб було інфіковано у такий варварський спосіб?

Лікар-епідеміолог Луганського обласного Центру профілактики і боротьби зі СНІДом Зоя Івоніна заспокоює:

— У поточному році до нас звернулося лише дві людини з підозрою, що їх інфікували за допомогою такого уколу. Зокрема, жінка вважає, що її укололи в січні, коли вона їхала в маршрутці. Обстеження не підтвердило її підозр. Негативний результат отримано і в другому випадку. Ще п’ять осіб наткнулися на шприци, коли з поштової скриньки діставали пресу. Якщо в першому випадку про зараження можна тільки припускати, то обстеження п’яти знайдених шприців переконало у повній відсутності страшного вірусу. Напевно, скориставшись з чуток, хтось із дітвори вирішив «пожартувати» над своїми однолітками. Офіційно випадків зараження через укол у людних місцях ні наша служба, ні, наскільки мені відомо, органи внутрішніх справ не зареєстрували...

Тема ВІЛ-тероризму для Луганська нова, тому має такий широкий резонанс. У великих промислових центрах України, таких як Харків, Дніпропетровськ, Київ, кажуть, хвиля паніки вже схлинула, а до нас тільки докотилася. Однак, за прогнозами фахівців, чутки проживуть ще місяць-півтора і зникнуть. Тим паче, що ніякої терористичної групи, котра інфікує населення, у місті не виявлено.

Микола Губін, який займається піар-технологіями в шоу-бізнесі, вважає, що поширення таких чуток — просто модна молодіжна «фішка».

— Якщо розібратися, то зараження гепатитом А — не менш серйозне, ніж зараження СНІДом. Статистика засвідчує, що від гепатиту вмирає значно більше людей. Але для молоді якийсь гепатит — це нецікаво, непрестижно, бо молодше покоління має про нього дуже обмежену інформацію. Натомість про СНІД відомо усім. Чутки про те, що в нічних молодіжних клубах орудують маніяки зі шприцами з зараженою кров’ю, — чистої води вигадки. У кожному такому закладі Луганська налагоджено систему спостереження. Камера бачить усе. І якщо оператор не помітив якогось підозрілого руху під час проведення дискотеки, касету із записом можна вивчити пізніше. Перевіряючи чутки, ми вивчали записи і нічого такого, що викликало б у нас підозру, не побачили. В інших містах, наскільки я знаю, такі чутки породила конкуренція серед власників приватних нічних клубів і всіляких інших розважальних установ. Мовляв, туди не ходіть, бо вас можуть заразити СНІДом, а в нас усе чисто, перевірено, спокійно. Мені розповідали, що, наприклад, у Дніпропетровську такий нечесний прийом застосували таксисти. Нібито вони поширили плітки про те, що в маршрутках у години пік їздять молоді люди зі шприцами й інфікують пасажирів. Тому людям пропонувалося користуватися таксі. Кажуть, що в ситуації підвищеної паніки ця чутка спрацювала. Я вважаю, що причиною появи чуток у Луганську стала аж ніяк не конкуренція у середовищі розважального бізнесу, а це — такий собі своєрідний модний жарт.

Жорстокий жарт, треба сказати. Який, за несвідомого активного сприяння самої молоді, має великий резонанс. У розважальних закладах для старшого віку, наприклад, чутки про уколи поширюються дуже мляво, а серед молоді, яка має дуже широкий діапазон контактів, — із завидною швидкістю. Можливо, на цьому і можна зіграти, грубо кажучи, підклавши молоді потрібну інформацію, яка піде на благо.

До речі, Микола поділився одним цікавим спостереженням. Коли людина відвідує шкірно-венерологічний диспансер, як правило, намагається не братися за ручку дверей, а відкрити її ногами. Боїться заразитися. Коли йдеться про СНІД, інстинкт самозбереження так чітко не спрацьовує.

І останнє, про що не можна не говорити. Поширювані чутки — великий психологічний удар для ВІЛ-хворих. Те, що їх зараховують до терористів, вони розцінюють, як розправу над собою. Але ж хіба хтось із нас думає про це?

Луганськ.