Інтерв’ю з «золотою рибкою»

19-річну Аню Хлістунову у традиційному конкурсі «Жінка року-2006» визнано кращою рівнянкою у номінації «Фізична культура та спорт». Вона — чемпіонка Європи та бронзова призерка чемпіонату світу з плавання в австралійському Мельбурні — в Україні отримала титул «Краща спортсменка березня» (її тренер Сергій Бондар — теж). Одразу після приїзду з Мельбурна її у Рівненській облдержадміністрації привітали квітами та подарунками, а міська влада пообіцяла виділити житло.

Як виростити-виховати з дитини чемпіона — це наш кореспондент з’ясовувала у розмові з мамою Ані Лілією Георгіївною, самою Анею та її тренером Сергієм Бондарем.

— Ми — спортивна сім`я, — каже Лілія Георгіївна. — І я, і чоловік закінчили інститут фізкультури. Аню ще в три роки навчили плавати на морі, тому серед ровесників у басейні дитсадка вона почувалася упевнено. Воно й не дивно, Аня — Риба за знаком Зодіаку. Тренер Світлана Володимирівна Волошина одразу розпізнала у неї здібності. Так Аня потрапила до спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву.

Дуже важко було, коли наша держава переживала перехідний період, — продовжує Лілія Григорівна. — Тоді на більш ніж скромну учительсько-тренерську зарплату сім`я бідувала, сиділа на макаронах. Але для Ані я завжди готувала калорійну їжу, бо тренування забирали у неї багато сил.

— Зараз так само балуєте доньку? — цікавлюся.

— Нині все у магазинах є. Тож тепер балую усю сім`ю, люблю куховарити, — сміється мама чемпіонки. — Але Аня рідко буває вдома — більше на спортивних зборах, тренуваннях. То коли на кілька днів приїжджає, я їй готую на замовлення.

— Чи вибаглива Аня у їжі?

— Ні, але любить домашнє частування: голубці, печене м`ясо, смажену картоплю. Та і сама вона непогана куховарка. Любить і нас потішити чимось смачненьким, якщо має час.

— А чи бере чемпіонка в руки ганчірку, коли потрібно?

— Аякже, — каже мама спортсменки. — Уміє робити всю хатню роботу. Але я помітила: кілька днів минає, і Аня починає сумувати за басейном, бо звикла до фізичних навантажень. Тоді й найбільше проявляється її хазяйновитість.

— Що для вас сім`я? — запитую в Ані, яка долучається до нашої розмови.

— Усе. У мене найкращі у світі батьки, — цілує маму Аня. — Я їх дуже люблю і за ними скучаю. Вони завжди мене підтримують по телефону. Ось і в Мельбурні я дуже хвилювалась, але мама мені сказала: «Тримайся, люба»...

— А що, у Мельбурні були якісь проблеми?

— Були, — замість дівчини відповів її тренер Сергій Бондар. — Збір організовувався через українську діаспору. А це переважно літні люди, далекі від спорту і від того, що для плавців потрібне спеціальне харчування і не така холодна вода у басейні. До того ж наша команда через непродуманий графік не мала можливості достатньо тренуватися. Кожен мусив самостійно шукати місце для тренування... Була дуже сильна конкуренція, яку становили чемпіонки та рекордсменки світу. Тому третє місце Ані на чемпіонаті світу як дебютантки можна назвати спортивним подвигом. Адже навіть у півфіналі їй довелося пливти з результатом, вищим від того, із яким виграла на чемпіонаті Європи у Будапешті, тобто Аня підтвердила, що та перемога — не випадкова. Вона здобула ліцензію на участь в Олімпійських іграх-2008 у Пекіні.

— Буваючи у різних країнах, чи отримуєте ще якісь враження, крім змагань? — звертаюся до Ані.

— Я там бачу дуже мало, бо маршрут, як правило, скрізь один: аеропорт-готель-басейн. Але у Мельбурні мені сподобалося те, що багато басейнів, молоді є де займатися плаванням. У нас в Україні басейни світового класу можна на пальцях перерахувати. Навіть у моєму рідному Рівному немає стандартного 50-метрового. А хотілося б, щоб у нашій державі були кращі умови для занять молоді плаванням та іншими видами спорту. Тоді б діти не тинялися підворіттями, їх не затягувала б вулиця сумнівними розвагами.

— Через таку відданість спорту та навчання у вузі ви щось втрачаєте?

— Воно справді так, бо на все інше бракує часу. Якщо випадає вільна хвилинка, хочеться просто відпочити. Щодо особистого життя, то тут у мене все гаразд. Є коханий хлопець.

— Вважаю, Аня втрачає менше, ніж отримує, — долучається до розмови Лілія Георгіївна. — А це — враження, популярність, моральна та фінансова винагорода, зрештою, становище у суспільстві. Іще одна деталь. Успіх та перемоги Ані Хлістунової не лише додали їй уболівальників, а й зробили модним плавання — рівненські діти потягнулись у басейни.

Рівне.

На знімку: бронзова призерка чемпіонату світу в Мельбурні (Австралія) на дистанції сто метрів брасом Аня Хлістунова з мамою Лілією Георгіївною.

Фото автора.