Прогулянка курортом — із задоволенням і не без моралі. У супроводі господарів та мешканців міста

Що видно з-під крила літака і посади?

Серед міських голів Лев Грицак вирізняється умінням літати. Буквально! Вряди-годи його спортивний літак кружляє над Трускавцем і його околицями. З висоти видно те, що із звітів підпорядкованих служб не побачиш. Що ж саме?

— Бачу багато новобудов. Це вселяє добрі надії на те, що місто колись вийде на той рівень, який ми бачимо перед собою, — каже Лев Ярославович. — Бачу багато неприємних речей у санітарному стані. Цього року ми запланували великий обсяг робіт з благоустрою.

Це пов’язано із продажем землі — єдиним джерелом доходів. Бюджет розвитку — це продаж майна комунальної власності. Важко пояснити це депутатам, а тим паче — мешканцям, які з цього роблять проблему: мовляв, знову продали. Але це — єдиний вихід із ситуації...

Тут варто розвіяти ілюзії широкого загалу про золоті струмочки, які могли б поповнити міську казну. Вони, звісно, течуть — курорт є курорт. І масштабні новобудови засвідчують: тут якір бізнесу кидають люди, лагідно кажучи, не бідні, з великими можливостями, а ще — потужними «корочками» (про це — трохи згодом). Та всі вони прибувають сюди з комерційними, а не гуманітарними проектами. Один із стратегічних проектів пов’язаний з найпекучішою проблемою: водопостачанням міста. Поки що в Трускавці воду подають лише вранці й увечері. До того ж нинішнє питне водосховище розташоване в міській зоні, поруч із об’єктами, які забруднюють воду. Нині, за висновками фахівців, єдиний вихід — прокладення водогону (23 км) від річки Стрий. Іншого джерела немає. Однак із цим проектом, за словами міського голови, інвестор має багато проблем, бо деякі сільські ради не дають відповідних дозволів. Проект передбачає повну заміну мереж, створення окремих резервуарів, щоб не було перепадів тиску. Уже цього року міська влада планує цілодобово забезпечити водою один житловий район. Королевою всіх місцевих джерел, як відомо, є Нафтуся. Інтенсивна багатоповерхова забудова (крім традиційних для Трускавця котеджів) у декого викликає тривогу. Мовляв, запаси Нафтусі — не безмежні. Лев Грицак оперує цифрами, які спростовують песимістичні прогнози.

— На сьогодні є напрацювання державних геологічних служб, які свідчать, що запасів Нафтусі вистачить на 35 тисяч ліжко-місць. Зараз на курорті — 16 тисяч. Але, крім Нафтусі, маємо як мінімум тринадцять інших лікувальних джерел. У Трускавці немає такого місця, де б пробурили свердловину і знайшли прісну воду, — тільки мінеральна ропа. Крім цього, в околицях є біла глина, яка ще не використовується, є озокеритне родовище в Бориславі...

Благоустрій — питання болюче. Ну ніяк він не встигає за темпами будівництва й реконструкцій. І зірочки на фасадах ще більше відтінюють, до прикладу, вибоїни на дорогах. Це тому, що Трускавець — не Париж. Звідти щойно повернувся міський голова і привіз цікаву інформацію для роздумів.

— Бюджет Парижа становить 5 мільярдів євро. Але жодного євро не тратять на ремонт прилеглих до підприємств територій. У нас по вулиці Суховоля (вона нині розрита, тут прокладають комунікації, у травні розпочнеться реконструкція. — Авт.) міститься близько 20 юридичних осіб. Але сьогодні ми не маємо законодавства, яким могли б зобов’язати суб’єкти господарювання вкласти кошти. Можемо знаходити лише побічні способи впливу. Домовилися про кошти із ЗАТ «Трускавецькурорт». А санаторій «Кришталевий палац» не збирається нічого вкладати. Спеціально створили благодійний фонд розвитку Трускавця. Звичайно, розраховувати на ці кошти було б оманливо. Зберемо 20—30 відсотків...

Чия лавочка? Чия лампочка?

Те, що Трускавець — не Париж, ми якось переживемо. Гірше те, що благоустрій, санітарний стан курорту, а надто його перлини — старовинного парку залежить не тільки від коштів і роботи відповідних служб. От, приміром, гори порожніх пляшок з-під горілки обабіч територій санаторіїв «Південного», військового — чия це проблема? Мені пояснили, що КП «Наше місто» було утворене на базі кількох комунальних підприємств із боргами — понад 13 мільйонів. Тепер там по три—чотири місяці не платять зарплати. Хіба можна вимагати від тих працівників якісних робіт? От і доводиться милуватися як не пляшками, то «кашею» під ногами взимку. Навіть біля бювету.

Парк останнім часом став предметом суперечок між владою міста і новим керівництвом ЗАТ «Трускавецькурорт». Міська рада не налаштована передавати парк у довгострокову оренду, бо має певні застереження. Акціонерне товариство проводить велику реконструкцію. Чи ж вистачатиме коштів на парк? І ще одне.

— Остаточно не визначено, в кого на балансі ті об’єкти, які є в парку, — каже міський голова. — Там і освітлення, і лавочки, і навіть туалети.

А що гостям курорту і мешканцям міста до тих балансів? Старожили з сумом згадують, як гарно було в парку «за Польщі», а гості або викидають пляшки з-під оковитої, або гидливо оминають їх. А ще — затуляють носа біля підозрілого струмка з запахом каналізації, наприклад, неподалік від санаторію «Дніпро» — одного з найбільших і, вважається, престижних. До слова, генеральним директором комплексу — санаторію та готелю «Бескид» — є депутат міської ради Олександр Чебаненко. Мабуть, він не ходить пішки і не бачить ані підозрілого струмка, ані сміття поруч із корпусом. Струмочок із запашком тече в ліс.

«Фемідо, зігнись, заплющ очі...»

Схоже, такі «заклинання» допомогли господині «білого дому», що розташувався по вулиці Річки, поруч із міським судом та прокуратурою, кинути цинічний виклик громаді, владі, здоровому глузду і т. ін. Пані Філіміна Вікторович збудувала біля свого будинку ще один.

— Вона не подавала на затвердження ніяких проектів, — каже головний архітектор Трускавця Олександр Грищенко. — Найняла бригаду і почала будувати практично на межі тротуару, порушуючи норми: санітарні, протипожежні, містобудівні. Навіть електропроводи, які опинилися над хатою, попідпирала різними предметами. Як тільки вона приступила до будівництва, архітектура вжила всіх заходів. Ми підготували рішення виконкому, інспектор Держбудконтролю підготував проект рішення про призупинення самовільних робіт. Ми звернулися до суду. Протягом року відповідачка не з’являлася. Продемонструвала зухвалість у ставленні до законів, до нашої землі. Ми просили судові інстанції вжити запобіжних заходів на період судового розгляду, але... Протягом року Філіміна Вікторович успішно збудувала садибу. Це було дуже для нас образливо. Міська рада виграла суд. Відповідачку зобов’язали розібрати самовільно збудований об’єкт. Але на наш великий подив Апеляційний суд Львівської області відхилив рішення місцевого «у зв’язку з незначними порушеннями». Тепер пані Вікторович здає кімнати з метою доходів.

Це — дуже болючі питання. Поки що законодавство України не має чіткої системи регулювання цих відносин. Зараз у місті — 56 об’єктів будівництва. Кожен пройшов експертизу, всі отримали дозволи. Але забудовники, інвестори з часом без перепогодження намагаються щось змінити — в бік збільшення. Або замість гарного вітража роблять глуху стіну, або — якісь внутрішні перепланування. Як правило, інвестор прагне збудувати на даній території вдвічі більше, ніж дозволяють масштабність, архітектурно-планувальні принципи, ландшафт. Зараз міська рада підготувала рішення для звернення до суду, але... З огляду на приклад Вікторович не вірю в результат... Під час прогулянки містом цікавлюся в Олександра Грищенка, чи милує око головного архітектора такий об’єкт, як «Мегамаркет». Велетенський торговий центр розташувався безпосередньо перед корпусами санаторіїв, його розбудова триває.. — Фактично земельна ділянка виділялася для санаторно- курортного комплексу з розгорнутою інфраструктурою. На мій погляд, питання про ринок, мегамаркет бути не може. Бо це — в безпосередній близькості до санітарної зони. А ще інвестор брав зобов’язання зробити сучасний гарний парк.

— Чому ж інвестор порушив закон?

— Я не можу сказати, що він порушив закон. Бо ще жоден орган не подав нам жодного сигналу. Стоїть питання, що коли об’єкт здаватимуть, усе буде гаразд.

Олександрові Грищенку болить те, що демократію підмінюють анархією. І це роблять люди поважні, титуловані, імениті.

— Таксі й машини їздять парком, по газонах, — продовжує Олександр Грищенко. — Я знаю тих людей. Серед них — і керівники санаторно-курортних закладів. Зупинив одного, а він: «Хіба не знаєте, хто я такий? Я -шеф-кухар санаторію!» Один поставив джип біля міської ради, на тротуарі. Я подзвонив у ДАІ. Приїхав інспектор, власник джипа показав свої посвідчення, даїшник віддав честь і... пішов. Тим усе й скінчилося.

...Під час прогулянки розритою вулицею Суховоля, де серед інших об’єктів — санаторний комплекс «Женева», Олександр Грищенко говорив про магічну силу «корочок». Головного архітектора не впустили на територію, де відбуваються порушення будівельних норм. Вийшов помічник народного депутата: «У вас якісь питання?»

Питання, звісно, є. І не лише в головного архітектора. У громади також. І в громадян України, яким невтямки: чому свого часу продали підлітковий санаторій новому власникові — під «Женеву»? Для облаштування відпочинку VІP-персон з «корочками», котрі, схоже, засвідчують зневагу до елементарних цивілізаційних норм.

І все-таки земля крутиться!

Я просила різних людей назвати п’ять імен, що є гордістю Трускавця. Передусім називали Героя України лікаря Володимира Козявкіна. Його Міжнародна клініка відновного лікування відома в світі. Саме тут вдається досягти успіхів у лікуванні дітей, хворих на ДЦП. Та у Трускавці мешкає й інший лікар — відомий за межами України і не визнаний земляками. Це — Мирон Бучацький, кандидат медичних наук, отоларинголог. Залежно від джерела інформації про нього можна почути всяке. Наприклад, його назвуть вічним бунтівником.

— Останні 12 років я — безробітний, незаконно звільнений з посади заввідділом охорони здоров’я міста Трускавця, — розповідає про себе Мирон Бучацький. — Я виграв суд, мене відновили на два роки на посаді, але процес тягнувся два роки, і я знов опинився в підвішеному стані, хоча ще не досяг пенсійного віку. Мало того! До якого б головного лікаря я не звертався, мене не приймали. Один признався: не ходи, нічого не вийде, бо кожного пристрашили звільненням. Чому так сталося? Я не давав утворювати акціонерне товариство «Трускавецькурорт». Казав, що це -початок великого дерибану... Можливо, якби не та боротьба, Мирон Бучацький як фахівець став би гордістю курорту. Послухаймо отоларинголога-винахідника:

— Відомо, що є дві гайморові, дві лобні пазухи, 14 штук решіток. А ще глибше — під самим гіпофізом, у центрі голови і під мозком -є спиноїдальна пазуха. До неї ніхто протягом існування отоларингології не міг надійно дістатися. Я запатентував прилад, який дає таку можливість. Захистив кандидатську дисертацію в Москві. Там сказали: «Подивіться, в Трускавці робиться те, чим могли б пишатися кращі клініки світу». Перший прилад я зробив сам своїми руками. Потім мені зробили на заводі ще 10 приладів, і я подарував їх колегам у Москві, Ленінграді, Києві, Львові. Тепер, коли буває складна ситуація, зі Львівського медуніверситету посилають пацієнтів до мене. Ось і недавно була хвора. Спиноїдальна пазуха часто дає психічні розлади. Я ту хвору прооперував, психічні розлади пропали. Але, прошу пані, нікому нічого не треба...

Далі я побачив, що маю в руках інструмент для нейрохірургів. Пропоную у Львові. Мені професор Шевага дав хворого і я за сім хвилин дійшов до гіпофіза. Зробив це через ніс, не ламаючи ніякої анатомічної структури. Потім пару ночей помізкував і зробив універсальний апарат для доступу до глибоких структур мозку з точністю потрапляння до міліметра — за знімками. Коли я з’явився в Києві, в Інституті нейрохірургії, мене спитали, хто мій співавтор. Я вже мав патент, свідоцтво і... в них не було інтересу. Я поїхав ні з чим. Лише колега з Німеччини, який проводив у Будапешті конференцію, допитувався в наших українських нейрохірургів, як зі мною сконтактувати. Вони — не знали...

Нині Мирон Бучацький зареєструвався як приватний підприємець. Він не втратив надії довести: наука все ж обертається! Певна річ, не завдяки самовдоволеним VІP-персонам з їхніми «корочками». Справді, цілющі води рідної землі мають дивовижну здатність прокладати собі дорогу й підказувати нам щиру правду про справжню гордість Трускавця: від титулованого Героя України — до скромного героя, що отримує від держави 405 гривень пенсії, проживає на восьмому поверсі комунального будинку і все ж продовжує творити і вірити...